Чи не найбільше українська мова за радянських часів потерпала від «братання» з російською та введення замість своєї лексики калькованих слів. Схема проста: в синонімічному ряду, де першу скрипку мають відігравати характерні для певної мови лексеми, вони відсувалися подалі. Натомість чільне місце посідали найближчі до російської відповідники.
Беремо найпростіший приклад – «кошик». У «Новому словнику української мови» 2006 року видання знаходимо таке тлумачення: «Виріб, різний за формою та розміром, виплетений із лози, стебел рогозу, дранки тощо, який використовують у побуті для зберігання чи перенесення чого-небудь; кіш, кошель, короб, козуб, луб’янець». Сучасні укладачі як синоніми використали й справді питомо українську лексику. Якщо ж поглянемо на варіанти, які від 1920-х років і дотепер містяться, зокрема, в російсько-українських глосаріях, легко знайдемо розбіжності, котрі доводять, що мовний «совок» і досі живе й подекуди – перемагає.