Тема грошей у політиці є сьогодні предметом гострих суспільних дискусій у Франції. Інформаційним приводом стали судові процеси проти колишнього президента Ніколя Саркозі, причому не так його нещодавнє засудження до річного ув’язнення та двох років умовно, як подальший судовий процес, що розпочнеться 17 березня. Йдеться про фінансування президентської кампанії Ніколя Саркозі, в межах якої, згідно з висновками слідства, тодішній кандидат перевищив дозволений законом бюджет на 22 млн євро.
Не те щоб Ніколя Саркозі виявився найкорумпованішим із усіх нещодавніх президентів Франції. Жака Ширака, до слова, також засудили до двох років тюрми, але умовно, за нецільове використання державних коштів, зловживання владою та використання фіктивних робочих місць у паризькій мерії для фінансування своєї політичної сили. «Довгий час політика фінансувалась переважно за тіньовими схемами, — пояснив у розмові з Тижнем політичний журналіст Жерар Боне. — Африканські лідери відкрито возили до Парижа валізи з готівкою, — і правим, і лівим. Справа Elf, Анголагейт, теракт у Карачі, пов’язаний із «відкатами» на вибори з продажу зброї, скандал із кандидатом у президенти Франсуа Фійоном, — всі ці гучні епізоди французького життя мають тіньове фінансове підґрунтя».
Читайте також: Чи приїде Макрон до України?
Перший закон «Про державну підтримку політичних партій» ухвалили у Франції в 1988 році. Він з’явився насамперед для того, аби покласти край «відкатам» за оновлення шкільних будівель — таке практикували для фінансування своєї діяльності й праві, й ліві. Новий закон встановив виділення бюджетних коштів пропорційно до результатів парламентських виборів. Не можна сказати, що він одразу вивів політичне життя на шлях праведний. Для уточнення закону від 1988 року знадобилися ще декілька нормативно-правових документів. Так, законодавчий акт від 1995 року відрегулював використання приватних грошей у політиці: відтоді французьким політсилам заборонено приймати великі фінансові пожертви від фізичних осіб. Одна людина не має права переказувати на потреби партій більше, ніж 7500 євро на рік. Після того як «Національний фронт» (НФ) дістав скандальний російський кредит, хоча закон загалом забороняє французьким політичним структурам приймати закордонне фінансування, знадобився ще один закон — «Про довіру в політичному житті». З 2017 року він регулює отримання кредитів на виборчі кампанії.
Позика крайнім правим від російського First Czech-Russian Bank на суму 9,4 млн євро, надана в 2014 році, стала прецедентом французької політики. Лідерка партії Марін Ле Пен виправдовувалася тим, що жоден із французьких банків не побажав кредитувати її політичну силу, і в неї не було іншого виходу, окрім шукати іноземних кредиторів. «Щойно стало відомо про російський кредит, Ле Пен відразу почали підозрювати в роботі на Кремль, оскільки вона взялася критикувати європейські санкції проти Росії, ухвалені через українську кризу», — пише часопис Ouest France. Втім, попри моральний осуд та медійну критику, жодних санкцій проти НФ за засвоєння російського кредиту не було призначено. «Йшлося про кредит, а не про пожертву, — цей нюанс дозволив правникам «Національного фронту» уникнути заборон та штрафів, — пояснив Тижню Жерар Боне. — Насправді російських грошей у французькій політиці значно більше, ніж кредит НФ. Взяти хоча б «справу Бігмаліон» та звинувачення проти Ніколя Саркозі».
«Справа Бігмаліон» (за назвою PR-структури, що обслуговувала вибори колишнього керівника держави) — це скандал, значно масштабніший за спробу подивитися закриті матеріали слідства, за яку 1 березня засудили Саркозі. Йдеться про лівійські та російські мільйони, котрі, ймовірно, використовувалися під час президентських виборів 2007 та 2012 року. Інформація виглядає правдоподібною: як засвідчують численні корупційні скандали, тіньова система «Франкоафрики», що підживлює вищі сфери французької політики африканською готівкою, остаточно не знищена. Змінились закони, що регламентують фінансовий бік політики, але самі політики від звичних схем відмовлятись не поспішають.
Читайте також: Біг на місці
Про кошти полковника Каддафі, які, можливо, були використані на вибори Саркозі, першим заговорив син лівійського диктатора. «Нехай цей клоун поверне лівійському народові його гроші!» — заявив Саїф Аль-Іслам Каддафі в інтерв’ю телекомпанії Euronews, маючи на увазі Ніколя Саркозі. Фразу не лише підхопили світові медіа, а й взяли до уваги слідчі. Якщо вірити Саїфу Аль-Ісламу, йшлося про десятки мільйонів євро, котрі, можливо, допомогли Саркозі прийти до влади.
З російською підтримкою — ще цікавіше. Два місяці тому сайт Mediapart розповів про консалтингові послуги, за які з Саркозі щедро розрахувались брати-мільярдери Сєргєй та Ніколай Саркісови. «Слід розібратися, чи колишній керівник держави справді надавав консультативні послуги, що могли б бути цілком легальними, чи вдавався до потенційно злочинних лобістських дій в інтересах російських олігархів», — зазначив Mediapart. «Досить зациклюватися на темі Криму!» — закликав уже колишній президент одразу після незаконної анексії півострова. Колишній президент та професійний правник не міг не побачити брутального порушення міжнародного права. Але з якихось причин побажав закрити на нього очі.
Саме Саркозі ледь не продав росіянам потужні вертольотоносці типу «Містраль» та дозволив побудувати просто навпроти Міністерства закордонних справ так званий Російський духовно-культурний православний центр на набережній Бранлі, який в народі називають шпигунським. Консалтинг? Все може бути, а поки що колишньому президентові висунуто підозру в «зловживанні впливом» та «відмиванні грошей» в обмін на щедрі гонорари від російської страхової компанії RESO-Garantia. Французький тижневик L’Obs уточнює, що слідство, зокрема, зацікавилося багаторічним контрактом на суму 3 млн євро.«Торік Саркозі вже отримав 500 тисяч євро», — повідомляє часопис.
Читайте також: Українська дипломатія: змінити «мінус» на «плюс»
Французькі закони вимагають, щоб політичні партії фінансували свою діяльність із трьох провідних джерел: членських внесків, кредитів та пожертв, що чітко регламентовані. Звичайні підприємства, за невеликим винятком специфічних партійних структур, не мають права робити перекази на рахунки політсил. Кредити на політичну діяльність щороку прописуються у державному бюджеті. В 2021 році ця сума становить 66 млн євро. Поза прямою фінансовою допомогою політичні партії також користуються правом на ефір: на державному ТБ для них закладені спеціальні квоти. Систему замислено, щоб домогтися прозорого фінансування політики та унеможливити банальні підкупи, перед якими слабка людська натура не завжди здатна встояти.
Чи працюють ці механізми регуляції фінансів у політиці? Судячи з успіху великих корупційних розслідувань, таких як у справі кандидата у президенти Франсуа Фійона, прогрес є. Фійон мусив відмовитися від участі у виборах через скандал із фіктивним працевлаштуванням своїми асистентами власних дітей та дружини. Суспільна думка сприймає судові процеси над колишніми керівниками країни, — спочатку над Шираком, нині над Саркозі, — як спроби очищення політичного життя від сумнівних практик. Але те, що скандалів з фіктивними контрактами — велика кількість, доводить, що шлях до повного оздоровлення ще довгий. Масовий характер порушень із фінансуванням політичних кампаній також свідчить про те, що запропоновані законодавчою системою рішення відповідають принципам прозорості, але не потребам сучасних політиків. Бо, скажімо, таке джерело надходжень, як внески, згідно з даними Національної комісії обрахунків кампаній та фінансування політичної діяльності, не перекривають більшості французьких парламентських партій і третини поточних витрат. Іноземне фінансування заборонене в принципі. Як виходити з ситуації? Десь так, як радив колишній український президент Леонід Кравчук: ходити між крапельками, паралельно шукаючи принципово нові можливості.