Максим «Богун», екс-боєць батальйону «Донбас»:
1. До війни займався комп’ютерними технологіями й грав у театрі. Після подій у Криму записався в Нацгвардію, звідти в батальйон «Донбас». Потрапив до бойовиків у полон під час виходу з Іловайська «зеленим коридором». Це сталося 30 серпня. Спочатку був у російських військових, а потім мене передали бойовикам «ДНР». Це були бійці Мотороли. Вже вони перевезли мене до Донецька. «На підвалі» просидів 119 днів. І 26 грудня 2014 року мене обміняли.
2. Якщо говорити про полон, треба розуміти: це незаконні озброєні угруповання, так само як і незаконні недореспубліки. Тому в полоні, очікувано, не дотримувалися ані правил, ані законів, ані конвенцій. Власне, як у всіх бандитів. Поки ти в підвалі, ти ніхто й імені в тебе немає. Сьогодні ти живий, тому що бойовики цього хочуть. Завтра тебе розстріляють, тому що бойовики цього хочуть. Така атмосфера.
3. Після повернення лежав у госпіталі, проходив психологічну реабілітацію з волонтерами. Намагався сприяти поверненню своїх побратимів із полону, повернутися до мирного життя. Збираюся продовжити військову службу, хочу захищати Україну.
Олександр Грищенко, луганчанин, колишній в’язень «ДБР «Бетмен»:
1. Потрапив у полон у Луганську в липні 2014-го дорогою на роботу. Будівля, у якій працював, була навпроти обласного військкомату, котрий захопили бойовики. Невідомі в камуфляжі стали допитувати: хто такий, що тут роблю. Переконували, що я нібито мав встановлювати маячки для коригування артилерійського вогню. При мені знайшли фотоапарат, на якому були кадри з проукраїнських мітингів у Луганську та барикад у Києві. Після цього мене посадили в авто й повезли на територію Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля.
2. Перший день мене били, знущалися. Вимагали, щоб я зізнався, на кого працюю та яке в мене було завдання. Потім висували претензії, що на моєму робочому посвідченні був тризуб. Я пояснював, що держслужбовець, посвідчення отримав від керівництва й не мав права його змінювати. Тоді думалося, що можна з ними аргументовано спілкуватися. У відповідь дістав удар в обличчя. Потім мене катували. Якщо без подробиць, то били руками, ногами, застосовували зашморг, електрошокер, хірургічну пилку, уламок пластикової труби, обливали хімічними розчинами, виламували пальці. У полоні пробув трохи менш як півроку. Чотири місяці — підвал у гуртожитку Східноукраїнського національного університету. Інформація про те, що там коїлося, не була для Луганська таємницею. Через ту тюрму пройшли сотні людей. Більшість відбулася легким переляком. Згодом стали ходити чутки, що планується приїзд ОБСЄ, яка начебто планувала перевірку нашого підвалу. Це був листопад 2014-го.
Читайте також: Велике переслідування. Українці в російському полоні
Одного вечора начальник із позивним Субота наказав нам піднятися нагору, де людей посадили в мікроавтобус і повезли на околицю міста, на територію автотранспортного підприємства. Там сказали спуститися до бетонного підвалу. В одного з в’язнів при собі був телефон. І він зміг повідомити родичам точне місце нашого перебування. Ті, своєю чергою, вийшли на представників ОБСЄ, відвідали Плотницького, «керівника» так званої ЛНР. Врешті «керівництво» створило загін із колишніх силовиків, які перейшли на бік «республіки», і нас витягли. Коли допитували вартових, з’ясувалося, що вони мали наказ від Бетмена вночі закидати підвал, у якому ми сиділи, гранатами. Після цього майже два місяці нас утримували в приміщенні Державної податкової служби. Сказали, що ми тепер постраждалі й свідки. І нібито «керівництво республіки» з «правоохоронцями» збирали інформацію для порушення кримінальної справи на Бетмена. Наприкінці грудня більшу частину групи, яка перебувала в приміщенні, звільнили. Це було 29-те число, здається. 1 січня Бетмена з його охоронцями знищили, 5 січня інша частина полонених вийшла на свободу.
3. На початку січня я виїхав із Луганська. Знайомі попередили, що через блокпости пересуватися не можна, бо на нас полювали. Виїжджав через Росію, а вже звідти за кілька днів до Києва. За освітою я ветеринар, періодично маю тимчасову роботу, тісно співпрацюю з громадськими організаціями, зокрема з коаліцією «Справедливість заради миру на Донбасі». Вона видала збірку з інформацією про людей, які були в полоні «ЛНР-ДНР». І з активістами цієї коаліції відвідуємо посольства країн, щоб розповісти про те, що відбувається на окупованих територіях. Аби люди розуміли, що це не просто статистика, розповідаю дещо з власного досвіду перебування в полоні.
Юрій Яценко, політв’язень у РФ:
1. Потрапив до рук ФСБ, коли з Богданом Яричевським їхав до РФ у приватних справах. Хотів підібрати товари, які можна продати в Україні. Після того як винайняв номер у готелі, прийшли працівники карного розшуку й сказали, що треба перевірити документи. Очевидно, через те що в мене в паспорті львівська прописка.
2. Про нас повідомили феесбешникам, і вони знайшли мої фото з Майдану. Запропонували, аби я за гроші на камери зізнався, що мене прислали вести антиросійську діяльність і що звертаюся по допомогу, бо не хочу виконувати «злочинні накази влади». Оскільки ми з Богданом відмовилися, почалися регулярні побиття, погрози, приниження. Були особливо жорстокі випадки, коли нас вивозили в ліс і катували, підвішуючи за наручники, били в пах, у живіт, по голові, імітували розстріл. Переконували: якщо я люблю свою країну, то маю співпрацювати, бо владу контролюють американці й вони хочуть посварити Росію та Україну. Врешті через катування я перерізав собі вени й заявив, що не дам себе зашити, доки мені не дозволять зателефонувати додому. Влада, громадські активісти намагалися допомогти. До мене приїжджав генеральний консул, уповноважена з прав людини зверталася до російського колеги, генпрокурор звертався до генпрокурора РФ. Мій адвокат писав усі можливі скарги. Але реакції від російської влади не було. Протягом трьох місяців я перебував у спецзакладі для іноземців. Богдана вдалося визволити, бо він пробув на території Росії менш як добу, це був його перший візит і не було порушень. А на мене за 2013 рік порушили справу за «контрабанду вибухівки». За відсутністю складу злочину й завдяки роботі адвоката через півроку її закрили. Але порушили нову за «зберігання вибухівки». Думаю, це щоб виправдати моє перебування в СІЗО. Засудили до двох років, а потім до дев’яти місяців, які я вже відсидів. Таке рішення було неочікуваним. У в’язниці до мене підсаджували психічнохворих і провокаторів, щоб чинити тиск. Були жахливі умови. Карцери, одиночні камери, не допускали передач, мені погрожували вище начальство СІЗО та управління Федеральної служби виконання покарань.
Читайте також: Зниклі безвісти й військовополонені: про реальну ситуацію
3.Одразу після звільнення намагався розповісти свою історію, щоб донести до світової спільноти те, у яких умовах перебувають інші політв’язні. Також допомагав і допомагаю у звільненні 25 політв’язнів у РФ. Виступав у Верховній Раді, у ЄС, у Варшаві на конференції ОБСЄ з прав людини. Зустрічався з чеськими депутатами, закликав їх звернутися до російської влади, щоб вона відпустила політв’язнів. Також у грудні відвідав Конгрес США. Був виступ у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку. Зустрічався з конгресменами та сенаторами. Наприклад, із Марсі Каптур, яка є автором американського законопроекту щодо санкцій проти РФ. Повідомляв їм про те, що відбувається з політв’язнями в Росії, і просив допомогти з їх визволенням, просив про санкції проти людей, які фальсифікували справи проти українців. Що цікаво, цю діяльність організовували громадські організації «Євромайдан SOS» і Центр громадянських свобод, які займалися моїм звільненням. А також чеська організація «Людина в скруті». Українська влада, хоч як це дивно, до тієї роботи не причетна.
Захистив магістерську роботу на юрфаці Львівського національного університету ім. Франка. Зараз здебільшого зайнятий громадською роботою.
Богдан Яричевський, політв’язень у РФ:
1. Нас з Юрою затримали в травні 2014-го працівники поліції. За їхніми словами, для перевірки документів. Після цього до нас застосовували тиск, насильство. З’ясовували причетність до Євромайдану, наше ставлення до подій в Україні. Погрожували порушенням кримінальних справ на підставі того, що ми нібито диверсанти й плануємо теракти в РФ. Перевіряли на причетність до «Правого сектору» та націоналістичних рухів. І це впродовж двох днів, коли нас затримала поліція.
2. Далі підключилася ФСБ. Нам дали на підпис документ, у якому вже написали, що ми неправильно заповнили міграційні картки. І потім під такими приводами мене три місяці не випускали з території РФ. Я був у так званому закладі для утримання іноземних громадян у Курській області. Це заклад із приміщеннями камерного типу. Люди фактично цілий день в ізоляції, як у тюрмі. Раз на тиждень нас пускали в душ, не дозволяли телефонних дзвінків. Не давали нікому повідомити про нашу ситуацію. Але нам вдалося зв’язатися з родичами, і вони найняли адвоката. Чинився психологічний, фізичний тиск. Вивозили кудись у багажнику автомобіля, довго допитували. Погрожували, що не випускатимуть, казали, що можуть організувати мою «довгу відсидку», попри рішення суду про моє видворення з Росії.
3. Випустили мене в серпні. Потім я допомагав визволити Юру. Зараз намагаємося сприяти звільненню з РФ інших в’язнів. Закінчив юрфак ЛНУ ім. Франка, зараз займаюся приватним підприємництвом.