Спікер нації

Восени кримськотатарський Курултай |див. словничок| збереться для того, щоб обрати нового голову Меджлісу. На цьому торік наполіг сам Мустафа Джемільов – лідер кримських татар протягом останніх 17 років.

 

 

– Меджліс обирають безпосередньо представники народу. Тобто люди обирають делегатів Курултаю, а вже Курултай таємним голосуванням призначає Меджліс та його Голову. Крім того, в міcцях поселення кримських татар на загальних зборах обирають місцеві меджліси, які потім формують районні. Така система діє давно, зараз ми хочемо внести деякі зміни. На останньому засіданні ухвалили положення, згідно з якими місцеві мед жліси будуть обиратися таємним голосуванням. Це складна річ, бо треба скласти списки виборців, технічно організувати процес – виборчі скриньки, бюлетені…

 

– Нам кажуть, щоб він був законним, його потрібно зареєструвати як громадську організацію. Але ж це не громадська організація! Це представницький орган, його можна визнавати чи не визнавати. Щоб включити Меджліс у правове поле України, потрібний закон. Ми ще 1999 року розробили законопроект про статус кримськотатарського народу України, де, зокрема, йдеться про Меджліс. Але цей законопроект ще не розглядався на сесії, а якщо і буде розглядатися, то мало шансів, що він набере достатньє число голосів. Насправді, демократичні сили в Парламенті поки не нараховують необхідну більшість. У 1999 році, після протестних акцій до 55-ї річниці депортації, тодішній Президент Леонід Кучма в Києві зустрівся зі складом Меджлісу. На цій зустрічі було присутнє все вище керівництво автономії на чолі з Леонідом Грачем (лідер кримських комуністів, на той час голова Верховної Ради АРК – Тиждень) та Віктором Куніциним (тоді голова Ради Міністрів АРК – Тиждень). Кучма сказав, що є така проблема – включити Меджліс до правового поля України. Грач на це заперечив, що в Конституції України немає слова «меджліс», тому ввести його в правове поле неможливо. Кучма відповів, що в Конституції взагалі багато чого немає, а в житті є, тому йдіть думайте. І ми разом придумали Раду представників кримськотатарського народу, чим і є в перекладі «меджліс». Вирішили, що це буде дорадчий орган при Президентові України.

 

 

– Відповідно до останніх досліджень, що їх проводили київські соціологи, понад 70% кримських татар підтримують діяльність Меджлісу. Та, зрозуміло, є невдоволені. Здебільшого скарги від тих, хто позиціонує себе як опозиція. Вони кажуть, що Меджліс недостатньо демократично обирається… Ми саме працюємо над цим питанням, я про це вже казав. Незадоволені – це переважно знедолені. Вони вважають, що Меджліс має вирішувати їхні соціальні проблеми. А як він буде їх вирішувати, якщо існує фактично на пожертви співвітчизників.

 

– У нас не настільки різко,як у цілому по Україні. Серед кримських татар немає мільйонерів. Хтось зробив бізнес, збудував будинок, відкрив ресторан. Але великих підприємців у нас немає.

 

– Багато родин живуть у халупах. Вони повернулися назавжди та почали будувати великі будинки, щоб жити комфортно з дітьми, онуками. У нас не заведено відділятися. Та сил бракує, вони будують біля запланованого дому хатиночку на одну-дві кімнати – без води, каналізації, взимку взагалі трагедія. А грошей на будинок не вистачає, от і живуть так роками.

 

 

 

– Несправедливість щодо кримськотатарського населення закладена в самому Земельному кодексі. Коли в 1994–1995 роках почалася приватизація землі, ми знали, що землю передаватимуть тим, хто на ній працював, хто був членом колгоспу. Але ж ми не могли бути членами колгоспів в Україні, ми тоді були в Туркменії, Узбекистані, Казахстані. Хтось устиг вступити тут до колгоспу, когось уже навмисне не брали. На наші звернення ніхто не зважав, ухвалили Земельний кодекс таким, який він є. От і опинилися ми на своїй землі без землі.

 

– Перші самозахвати землі в Криму почалися ще 1989 року. Бо землю для будівництва житла під різними приводами не давали. Пам’ятаю, тоді ще агітатори від Компартії ходили й казали: «беріть землю під дачі, городи, викликайте родичів із Кубані, бо татарва прийде, все забере». Ми бачили таке ставлення й почали займати землі. Повірте, ми самі втомилися від цих самозахватів, ми хочемо цивілізовано… Зараз вважають, що кримським татарам виділили 50–60 тис. земельних ділянок. Та не виділили, а узаконили постфактум! Ми говоримо: нумо погляньмо на карту Криму, які землі є, виділімо ділянки кримським татарам. Але ж ні! Звісно, чиновникові краще цю землю віддати за хабара, ніж безкоштовно – якомусь татарину.

 

Та ніхто за це братися не буде. В цьому не зацікавлена ані влада в автономії, ані в Києві, бо багатьом можновладцям доведеться відповідати як, за яких обставин, на яких засадах вони заволоділи сотнями гектарів у Криму.

 

Коли в нас у Криму щось із землею трапляється, до мене підбігають перелякані депутати в Раді й питають, що там у вас. Я кажу: «А чому тебе це хвилює?». Відповідає, що в нього там земля, як би її не захопили… Зараз говорять, що кримські татари беруть землю, з метою перепродажу. Що ж, таке трапляється. Отримав землю, а грошей на будівництво немає. Тому й продає, щоб купити якусь халупу. Дехто будує відразу на кількох самозахоплених ділянках – сподіваються, хоч якась ділянка залишиться.

 

 

– Охороняти пам’ятник в Севастополі приїжджають російські козаки. Кримські татари не хочуть монумента Катерині ІІ в Сімферополі. Тому ми прийшли зранку, щоб не дозволити його будівництво. А там уже стоїть міліція. Уявіть, українська міліція охороняє камінь, на якому написано, що там стоятиме пам’ятник імператриці іншої держави! А голова КПУ Петро Симоненко заявив, що кримські татари мають «скинутися» та поставити золотий пам’ятник Сталіну – за те, що він не повністю нас знищив, а лише відправив у заслання.

 

– Так. Останніми роками вони завзято використовують ще й релігійну тематику. Чи не головні захисники православ’я від татар – «мусульманських екстремістів». У 2000-х роках Леонід Грач очолював провокаційну кампанію з установлення так званих «уклінних хрестів» по всьому Криму. Особливо, на місцях поховання кримських татар, просто на могилах. Організатори явно розраховували на міжнаціональний конфлікт. Із газет сипалися прокльони на адресу кримських татар – що ми варвари, руйнуємо християнські святині. Ці «святині», відлиті в Росії хрести, привозили, щоб встановити в нашому селищі. Нам тоді ледве вдалося запобігти кровопролиттю.

 

 

 

 

– Сфера впливу проросійських сил безпосередньо залежить від підтримки, яку вони одержують від сусідньої держави. В нас 99% шкіл, друкованих видань – російськомовні. Про яку українізацію чи татаризацію може йти мова. В 1921 році Крим став національно-територіальною автономією, тому що там жив корінний народ Криму – кримські татари. Після депортації автономія була ліквідована, а потім, коли її відновили, вона вже стала російською. Абсурд, коли в автономній республіці мова корінного народу не є навіть однією з офіційних. 

 

 

– Він сам говорив, що татари – його основна надія в Криму. На виборах 2004-го з 14% підтримки Ющенка в Криму 12% дали кримські татари. Та за цей час він приїхав до нас тільки раз. Я півтори години змальовував йому всі проблеми: земля, будівництво, освіта… Він сказав, що з 14 пунктів, які ми подали, перші 4–5 він розв’яже вже протягом тижня, а щодо інших (переважно земельних проблем) буде збирати РНБОУ й питання вирішить. Все це залишилося на словах… Знаєте, як би ми не ставилися до Кучми, легалізація Меджлісу (створення Ради представників кримськотатарського народу при Президенті 18 листопада 1999 ро – ку) – це його справа. Він регулярно відвідував Крим, збирав Меджліс, керівництво автономії, розпитував про проблеми, віддавав розпорядження. Інша річ, що ці доручення не виконували, ніхто не контролював їх виконання. Але той факт, що голова держави приїздить до нас – це була велика моральна підтримка.

 

– Держкомнац при Кабміні займається суто соціальними пробле мами. Відповідно, кримський Рескомнац, який йому підпорядкований, робить майже те саме. Ми намагаємося контролювати – щоб гроші витрачалися не за радянською звичкою на будівництво свинарників, розширення автопарків, як це було в перші роки незалежності України… От ми питаємо в них, яке відношення до проблем татар має придбання тролейбусів. Нам кажуть: але ж татари теж користуватимуться тролейбусами…

 

 

– Меджлісами називають парламенти Туреччини, Азербайджану, Узбекістану і ще деяких країн. Вони вирішують ті ж самі проблеми, що й наша Верховна Рада. Меджліс кримськотатарського народу не має офіційного статусу парламента нації, хоча безперечно й те, що він є демократично вибраним представницьким органом народу.

 

 

 

 

– Якщо порівняти теперішнє ставлення до кримських татар російськомовних мешканців Криму зі становищем, яке було у 1989 році, коли ми тільки-но почали масово повертатися на Батьківщину, то можу сказати, що якийсь прогрес все ж таки є. Тоді відносини були більш напруженими. І це зрозуміло: близько 90% сучасного російськомовного населення Криму – це після воєнні переселенці з внутрішніх регіонів Росії та їх нащадки. Їх селили в будинки кримських татар, ще теплі після депортованих, з усім конфіскованим скарбом, худобою. Водночас, їм пояснювали, що кримські татари – це вороги Батьківщини. Ця пропаганда велась протягом десятиліть до розвалу СРСР. Переселенці вірили їй, бо вона дарувала їм душевний комфорт, виправдовувала те, що вони володіють чужим майном. Нівелювати це важко. Тим більше, що чимало політичних сил у Криму, в Україні і, особливо, в великий сусідній державі зацікавлені в існуванні міжнаціональної напруги в Криму. Проросійська газета «Крымская правда» в 2004 році проводила опитування кримської молоді щодо ставлення до депортації кримських татар. І близько 70% російськомовних відповіли, що правильно робила радянська влада, що депортувала… На побутовому рівні ще гірше. В нас можна прочитати оголошення на кшталт«Сдам квартиру, татар и хохлов прошу не беспокоить».

Багато чого залежить від того, наскільки рішуче і ефективно буде діяти верховна влада в Києві. Наприклад, у 50-і роки в США була сегрегація, а потім темношкірі американці сказали «досить». Був рух Мартіна Лютера Кінга, ухвалили закон. Проте громадськість до цього не була готова, дискримінація три вала на побутовому рівні. Тоді національна гвардія США супроводжувала темношкірих студентів в університети, сиділа з ними на парах, їздила в автобусах. Якщо хтось із білих не рахувався з законом, він підлягав кримінальній відповідальності. Але в нас ухвалені закони не діють, ось у чім річ.

 

 

– Він там півроку відслужив. Про нього газети писали, що він один з небагатьох, хто поїхав до Іраку з ідейних міркувань, а не тому, що там зарплата пристойна. Він почув по ТБ, як один депутат-комуніст гнівно говорив про те, що депутати ВР України «від буржуазних партій» проголосували за відправку українських хлопців на смерть в Ірак тому, що це не їхні власні діти. Син попросив мене дозволу поїхати. Це був його вибір.