Вже з минулого року, тобто з моменту першої презентації-представлення проекту «Україна, гудбай» режисер Володимир Тихий і компанія, дали всім зрозуміти — якщо перше їх спільне творіння, альманах «Мудаки. Арабески», є випадковістю в межах України в цілому і в межах системи виробничого процесу зокрема, то друге творіння має стати системою. Судячи зі сказаного продюсером Ігорем Савиченком, дружня компанія Володимира Тихого з дистриб’ютором «Артхауз траффіком», продакшн-компаніями Pronto Film, Filmtoaster Production та ін., хоче укорінити справжнє правило виробництва фільмів в Україні, збираючись і надалі, ледве чи не щороку, випускати щось подібне. «Безбюджетне» виробництво стає певною технологією. І це вже навіть не «зі світу по нитці», бо проекти творяться за принципом допомоги один одному апаратурою, людьми чи акторською роботою. Звісно, коли треба щось купити, на кшталт, карти пам’яті для камери, кави чи водички для безкоштовно працюючих акторів, або бензинчику для пересування від місця зйомок до місця монтажу, використовувалися живі гроші. Жарти жартами, але бюджет альманаху не такий вже й маленький — трохи більше за 8 мільйонів гривень. Щоправда 50% бюджету мусить покрити держава, вибравши «Україну…» на конкурсі проектів Державної служби з питань кіно одним з 37 найбільш перспективних. Перемога у конкурсі була ще в серпні, та державних грошей не має й наприкінці листопада. Тому зйомки, початі ще в лютому цього року, ведуться за приватні кошти самих творців. Присутня на пре-конференції Катерина Копилова, очільник Держкіно, авторитетно пообіцяла, що, як тільки будуть підписані усі документи в Держказначействі, а це має статися не пізніше наступної п’ятниці, вже за тиждень держава виконає свої фінансові зобов’язання.
А фінансова частина у новому проекті є і складнішою, і простішою водночас. В новому проекті всього більше: більше залучених до знімального процесу людей, більше запланованих короткометражок, більше компаній-учасниць. Знімальні групи хоча б тих 16 мініфільмів, представлених на конкурс і затверджених для фінансування Держкіно, налічують більше сотні людей. А фільмів заплановано близько 30-ти — просто ті, які не потраплять у фінальний список 11-12 фільмів прокатної версії, потраплять на DVD у розділ бонусів. З усією цією оравою мають справитися з десяток компаній, а це, до речі, втричі більше, ніж було компаній на першому проекті. В професійній сфері ці компанії, як каже продюсер Савиченко, є конкурентами, але на даному проекті вони стали друзями, об’єднаними однією ідеєю, покладеною в основу альманаху. Власне, ця ідея зазначена в назві, і стосується прагнення промовити це словосполучення великою кількістю молодих людей — 42-ма відсотками чоловіків та жінок віком від 40 до 49 років за дослідженнями компанії «Софія». За іншими параметрами цифра українців з можливим прощанням на вустах сягає страшних 49%, половини молодого населення країни! Що робиться в нашому суспільстві, через що люди хочуть чкурнути звідси? Про це альманах.
Сценаристи, які надсилали і продовжують надсилати свої сценарії, як і раніше, не обмежені нічим, крім формату. Тобто за жанром короткометражка може бути і комедією, і трагедією, аби лишень слово не розходилося з ділом. До речі, за словами Дениса Іванова, генерального директора «Артхауз трафік», теж присутнього на прес-конференції, майже третина фільмів, запущених у виробництво, є комедіями. З гумором в Україні ніколи не було проблем, особливо з чорним гумором. Хоча, часом це виходить боком гумористам, як, наприклад, тому, хто придумав легендарну речовку «спасибо жителям Донбаса…». Про гумор, направлений проти сучасної влади, та наслідки за нього, спитали у пані Катерини. На що вона відповіла в стилі «демократичних починань», мовляв, ми вітаємо критику і таке інше. Кінокритик та редактор проекту Володимир Войтенко, звісно, говорив про величезний позитив саме такої направленості й що негативу в неї не має, як і в «Гамлеті» чи «Макбеті», додавши, що сумнівається у виникненні в українця бажання поїхати через перегляд альманаху «Україна, гудбай».
Так чи так, але пам’ятається, що на Одеському кінофестивалі під час пітчингу згадувана пані Катерина виказувала, як мінімум, засторогу щодо ідейності проекту, і особливо щодо форми подачі його назви. Тоді наприкінці назви стояв окличний знак, тепер його не має.
На сьогодні повністю закінчені 4 короткометражки. На прес-конференції це не було вказано, але для «Українського тижня» за лаштунками сказали, що закінчені фільми були навіть відіслані на Берлінале для селекції у конкурс Берлінського кінофестивалю. Програма фестивалю буде затверджена не раніше січня. Але вже зараз відомо, що весь проект у сформованому варіанті має вийти в прокат України за рік, в листопаді 2012 року. Як раз напередодні апокаліпсису, як уточнив Денис Іванов.