У геніальному творі російського письменника Міхаіла Салтикова-Щедріна «Ведмідь на воєводстві», в якому висміюються основні вади управління по-російськи, є епізод, який влучно характеризує нинішніх українських можновладців. Ведмідь, від якого чекали кровопролиття, який бажав залишитись в історії з «великим злодійством», розміняв свій грізний образ на те, що з’їв Чижика. І відтоді став не страшним, а смішним у своїх прагненнях.
Янукович і КО намагаються виглядати серйозно, респектабельно, навіть страшно. Усі ці зусилля марні. Року при владі вистачило не лише на те, щоби рейтинги довіри знову скотилися до рівня «ядерного» електорату – тих, хто підтримує за будь-яких умов. За цей час остаточно розвіялись надії на те, що нинішня влада може інакше.
Родом із СРСР
На жаль, природа виявилась сильнішою за прагнення змінити країну (які, хочеться вірити, у когось із можновладців таки є) чи поради заокеанських політтехнологів, які допомагали пристойно виглядати в опозиції та навіть переконати чимало доморощених політологів у тому, що Партія регіонів нібито якісно змінилась.
Перебуваючи при владі, донецькі повторили помилку, якої часто припускаються недосвідчені політики: забули, що з першого дня роботи на новій посаді починається підготовка до наступних виборів. Можновладці піддалися шапкозакидальним настроям і повірили, що люди сприймуть за чисту монету слова про реформи, які наразі обмежуються змінами до законодавства задля покращення становища провладного бізнесу і перекладають на громадян необхідність платити за обслуговування державного механізму. Що електорат задовольниться ненавистю до попередньої влади і повірить, буцімто всі біди – від неї. А вибори за потреби можна якщо не скасувати, то провести так, що «неважливо, як проголосували – важливо, як порахують».
Такий підхід, легковажний до своїх обов’язків і зневажливий стосовно виборців, розкриває природу нинішніх чиновників. Найближчий аналог – партгоспактив пізньорадянського часу, так само пихатий і так само неадекватний у сприйнятті дійсності. У ті часи формувалися особистості більшості нинішніх можновладців і саме зразки поведінки тодішніх «господарів життя» нині, свідомо чи підсвідомо, вони копіюють.
Однак формування влади як замкненої касти, в основі якої родинні зв’язки і кругова порука, збирання формальних атрибутів влади, зверхнє ставлення до опозиції та неформальних лідерів (протестних рухів) – все це у 1980-х призвело до відриву правлячої еліти від реальності та її банкрутства. Зрештою, саме це дозволило тоді багатьом представникам нинішнього істеблішменту опинитися не на нарах за спекуляцію чи за іншими кримінальними статтями, а отримати так звану путівку в життя. Нинішні використовують нові можливості виключно для того, щоби відтворити систему часів своєї молодості. З одним винятком – номенклатурою, правлячим класом нині є вони. А отже, саме їм доведеться відчути всі наслідки неефективності такої системи.
Януковичу і КО не пощастило ні з часом, ані з умовами, ні з народом. Економічна криза поглиблюється, що в найближчому майбутньому може негативно позначитись на перспективах збуту продукції підприємств, доходи яких живлять можновладців. Понад те, ціна на енергоносії найближчим часом зростатиме. Зношення основного фонду житлово-комунального господарства за всіма основними показниками сягає 50–60%. Ще на термін чинного президента може припасти період «інфраструктурного колапсу», коли ці системи почнуть відмовляти у масштабах країни. Цей момент відтягують косметичними ремонтами і лагодженням найпроблемніших ділянок, але по суті проблему цим не вирішити.
Відтік капіталу триває, що відбувається як унаслідок скорочення інвестування в українську економіку з її корупцією і новими правилами, які створюють аж надто неприродні преференції друзям влади, так і через відкритість офшорних вікон, закрити які влада збирається лише на словах. Та й як перейти від слів до справи, якщо йдеться про інтереси своїх?
Російська Федерація дедалі наполегливіше вимагатиме платити за рахунками. Криза негативно позначається і на її економіці, звужуючи обсяги ресурсів, які можна використати на підтримку своїх планів на континенті. Тому російська сторона наполягатиме на виконанні пунктів «листа Сєчіна», переданого українській владі ще у квітні минулого року. Сенс листа російського віце-прем’єра Іґоря Сєчіна, якого призначено неформальним координатором «по Украінє», – вимога передати до співпраці, а фактично під контроль Росії основні галузі та підприємства, які формують економічну потужність України.
Зрештою, виявляється, що люди значно менш терплячі, ніж очікували можновладці. Відмова від участі у виборах, голосування проти всіх кандидатів у областях, які традиційно підтримували Партію регіонів, – серйозний сигнал для влади. На місцевих виборах його ще можна було ігнорувати, однак на парламентських, де важливий кожен голос, це може призвести до неприємних для влади наслідків. І навіть зібрана із залученням мажоритарників провладна більшість може виявитись менш стабільною і слухняною, ніж сподіваються в Адміністрації президента.
За таких умов можна прогнозувати три базові моделі подальшої поведінки влади. Кожна тягтиме за собою якісь втрати. При чому найбільші з них несуть якраз сценарії, вірогідність яких найвища.
А-ля рюс і втрата країни
Цей сценарій часто називають «закручування гайок». Під будь-яким приводом (як-от «загроза тероризму») влада переходить від, так би мовити, поточних до демонстративних репресій: арештовують лідерів опозиції, запроваджується централізоване управління ЗМІ, контроль над бізнес-ресурсами жорстко й остаточно розподіляється на користь влади.
За таких обставин вибори перетворюються на фіксацію наперед визначених результатів, створюється провладна конституційна більшість, змінюється Конституція для забезпечення безмежної і безстрокової влади Януковича і Партії регіонів.
Реакція світу – згортання співпраці, заморожування відносин з ЄС. Натомість – васальна залежність від Росії: виконання вимог «листа Сєчіна» в обмін на кредитування і прямі російські інвестиції. Наслідок – поступова втрата контролю над основними галузями промисловості, українські олігархи стають російськими, бізнес непоступливих поглинається (знаходять «свого» Ходороковского), повна залежність у зовнішній і внутрішній політиці, примус до вступу до наднаціональних утворень (ЄврАзЕС, ОДКБ тощо). Де-факто втрата незалежності.
Усе як завжди і втрата влади
До сьогодні українська влада намагалася уникати крайнощів, які передбачає попередній сценарій. Зрештою, парадигма пізнього провінційного «совка» не передбачає великих «кровопролить». Тому найбільш вірогідним є не «російсько-білоруський», а «малоросійський» сценарій: все залишається так, як є. Це означає продовження половинчастих реформ, тобто внесення змін у законодавство з імітацією обговорення. Як наслідок: наближений до влади бізнес отримуватиме нові пільги; малий бізнес перетворюватимуть на робочу силу для олігархів.
Користуючись слабкістю опозиції, її надалі звинувачуватимуть у всіх гріхах, періодично порушуючи гучні справи, які розслідуватимуться на гальмах для тривалості процесу.
На виборах-2012 формується штучна провладна більшість, яка є нестійкою. У разі демонстративних порушень не виключені акції протесту і переголосування в окремих округах. Атмосфера дедалі більше нагадує 2002–2004 роки з перспективою для влади програти президентські перегони-2015.
Національне порозуміння і втрата пихи
Оптимальний сценарій для країни: влада відмовляється від риторики і дій, спрямованих на війну з опозицією, журналістами та інакомисленням.
Проводиться попереднє обговорення (а не обговорення) проектів основних змін у економіці та питань боротьби з корупцією. При всіх основних економічних і силових відомствах створюються спостережні ради із представників опозиції та громадськості. Самі відомства натомість використовують свої можливості для втілення в життя рішень, заздалегідь обговорених із громадськістю.
Такий сценарій передбачає… виконання владою власних декларацій. Однак він вимагає відмови від пихи «монополії на істину» і уявлення про «справжню» владу, яка буцімто надає своїм носіям якогось виключного статусу і відмежовує від решти суспільства.
Такий сценарій, найбажаніший для України, на жаль, залишається найменш реальним. Під час попередніх спроб відновлення незалежності України невміння ватажків дійти компромісу в інтересах країни зводило всю справу нанівець. Нині Україна знову підійшла до небезпечного перехрестя.
