«Любов. Комсомол. Весна» – таку назву має свіженька виставка в знаменитому виставковому центрі. Із загашників і приватних збірок подіставали припалі пилюкою більшовицькі агітплакати, соцреалістичні полотна з Гагаріним та колгоспницями і порцелянові статуетки з піонерами. А що весь цей хлам занадто сильно віддає нафталіном, експозицію вирішили розбавити фотками з голими дівками, картинами сучасних художників також в стилі ню, скульптурами та різними інсталяціями.
Окремо експозицію доповнили архівними світлинами з життя жінок різних часів та народів. Шедеврів вистачило аж на два поверхи. Але творінь, якими дійсно можна помилуватися, не надто багато. Виставка вийшла скоріше пізнавальна, ніж високохудожня. А ще трохи рекламна, адже до експозиції залучено багато галерей та салонів, які відверто рекламують свою продукцію.
Минулого року на початку весни Український дім вже задихався від совкового мотлоху. Тоді на виставку «ВождіЛеніє» повиймали з фондів чи не всю ленінську експозицію. Було навіть трохи лячно, що зі зміною влади так швидко повернувся совок. Нині ж експозиція більше нагадує кіч. Звичайний совєтський кіч з елементами совкової еротики. Нічого приємного і нічого, що може надихнути до великих звершень. Єдине, до чого вона ще справді може спонукати, – це до думки, будь-якою ціною не допустити повернення знову в своє життя цього жаху.
Коли така виставка відкривається в Українському домі, значить це комусь потрібно. Можливо, для сублімації. Гіпотетично, до експозиції нині мала б стояти довжелезна черга з екзальтованих ветеранів партії і соціалістичної праці сповнених нестримним бажанням ще раз діткнутися до реквізитів своєї епохи. На диво, черги немає. Або ветерани вже пішли в небуття, або і їм дивитися на ці шедеври більше не хочеться. Бо дивитися і справді немає на що. Так собі зіпсуте життя, і кіч соцреалізму. Але і його, на щастя, не повернеш.
