Мабуть, психопати народжуються, а соціопатів формують. Суть різниці між психопатом і соціопатом полягає в протиставленні природи й виховання.
Соціопати, звичайно, украй імпульсивні у своїй поведінці. Коли діють, то під тиском потреби, яка не піддається контролю. Так стверджує наука.
«Підозрюємо, що графіті знищено власником магазину «Емпоріум», який є орендатором приміщення Інституту української мови НАН України, без погодження із власником будинку (будинок на вул. Грушевського, 4 є власністю НАН України та перебуває на балансі Інституту історії України НАН України, що не погодив договір оренди Інституту української мови із власником «Емпоріуму») і всупереч пам’яткоохоронному законодавству (графіті на Грушевського, 4 є пам’яткою історії згідно з наказом Міністерства культури України від 15.10.2014 № 869)».
Соціальні мережі «вилили» безліч коментарів, думок, поглядів, суджень та осудів. Очевидно, як і завжди в інтернеті, що вони з’явилися швидко й на малий термін. Сьогодні, мабуть, уже й сліду не лишилося від того «суспільного піднесення». Здається, ніби кожен, хто мав щось сказати, уже сказав, скориставшись слушною нагодою представити свою позицію.
Читайте також: І більше так ніколи не роби
Володимир В’ятрович, голова Інституту нацпам’яті, стверджує: «Графіті на Грушевського є пам’яткою історії згідно з наказом Мінкультури від 15.10.2014 № 869». Їхнє знищення є злочином і підпадає під дію ч. 2 ст. 298 Кримінального кодексу: умисне незаконне знищення, руйнування, пошкодження об’єкта культурної спадщини або його частини. За це передбачено штраф до 2350 грн або обмеження чи позбавлення волі до трьох років із можливою забороною обіймати певні посади чи діяльність.
«Ми вже звикли, що пам’ять про Майдан заважає деяким політикам красти, обманювати. Виявилося, декому вона заважає заробляти гроші. Тому знищено революційні графіті на Грушевського. Але вони не лише невід’ємний елемент нашої пам’яті про Майдан, а й мають статус пам’ятки місцевого значення. Тому закликаємо всіх об’єднатися для їх відновлення. Ті, що стирають пам’ять, приречені на забуття. Ті, хто дозволяє зробити це ― на зневагу», ― додає Володимир В’ятрович.
Прихильники збереження пам’яток совєтської культурної спадщини теж використали несподіваний момент, щоб нагадати про себе та свою справу. Оля Балашова у Facebook пише так: «Дуже цікава історія зі знищеними графіті. Про те, до чого доводять подвійні стандарти в питаннях пам’яті. Адже зрозуміло, що в країні, де можна знічев’я, на свій розсуд учинити розправу над культурними артефактами однієї епохи, ніщо не може перешкодити застосуванню того самого принципу до іншого відтинку історії. Бо здатність пам’ятати або є, або її немає, усе інше ― казки на ніч».
Відомий правознавець Марина Ставнійчук у відповіді повідомлення у Facebook впливового політолога Юрія Рубана теж знайшла добру нагоду представити нам свою позицію: «Юрію Григоровичу! Теж спостерігаю за цією псевдодискусією. На жаль, і Ви берете в ній участь. Ніби так, опосередковано підтримуючи тих, хто бив вітрини, кидав камінням… Тобто фактично скоював хуліганські дії. Ви висока посадова особа, у мене до Вас кілька запитань. Як збираєтеся жити в країні, де насилля стає нормою?! Якщо графіті були визнані пам’яткою історії, то де біля них вказівник, таблиця про це? Чому цю інформацію не доведено в установленому порядку до тих, хто є власником, орендатором будівлі, якщо доведено, то в який спосіб і коли? Чи доведено до широкого загалу цю та іншу інформацію щодо історичних пам’яток Революції гідності? Чому вважаєте звернення до суду з обох сторін не виходом з ситуації, що склалася?».
На що Юрій Рубан відповів: «…Ми знаємо, що законодавство завжди запізнюється, адже «закони не покращують суспільство, а фіксують досягнений ним стан».
Варто нагадати про це генеральному прокуророві Юрію Луценку, що в себе у Facebook безапеляційно заявив: «…Крім того, бізнес вандалів з «Емпоріуму» найближчим часом ретельно перевірять усі державні контролюючі органи».
Читайте також: Хто й навіщо стоїть на п’єдесталі?
Якщо стежити за розвитком подій на відстані, у голові з’являються різні думки. Одне є певним: ми не здатні оцінити як слід ситуації, у якій опинилися; ми, хоч би як старалися, не вміємо передбачити наслідків наших рішень, не кажучи вже про несподівані результати, які завжди важко передбачити.
Здається, ніби ми загубилися й не знаємо, чим є наша історична пам’ять, чим є наша культура, які маємо цінності, чим є право й чому так важливо дотримувати його. Якщо так, то не треба захищати ані нашої вітчизни й наших кордонів, ані європейських цінностей, бо ми не знаємо, що це й чому їх варто захищати.
Про всяк випадок будьмо уважними: вулицями нашого міста блукають соціопати.