За останні роки відповідна цифра зменшилася від 20% до 9%, але після Майдану зросла на 3%. І в Україні, і в Росії більшість опитаних хотіли б, щоб дві держави були незалежними, але дружніми, з відкритими кордонами, без віз та митниць (в Україні – 68%, у РФ – 59%). У нас ця кількість від листопада на 5% скоротилася, в Росії – на 4% збільшилася. Позитивно настроєних щодо РФ українців поменшало (82% у листопаді, 78% у лютому). Частка наших співвітчизників, що негативно ставляться до неї, навпаки, дещо зросла (10% у листопаді, 13% у лютому). Однак усі ці показники можуть різко змінитися через агресію східного сусіда.
У. Т.: Як вплине на електоральні показники в Україні російська військова інтервенція в Криму?
– Головний фактор невизначеності – це відсутність в електоральному полі Януковича, який довгі роки був фактично єдиним кандидатом від Сходу та Півдня. Тож наразі ніша цього кандидата є порожньою. Тим більше, що Партія регіонів однозначно втратила монополію на цей електорат. Відтак цілком можливе виникнення нового проекту або чогось на кшталт оновленої «Сильної України» Сергія Тігіпка, котра знову спробує підібрати голоси розчарованих у ПР, як це вже було 2010 року. Але цілком можлива поява відверто проросійської політичної сили. Щоправда, наразі абсолютно немає лідера, який її очолив би. Так само не до кінця зрозумілою є ситуація на іншому фланзі, де цілком можлива жорстока боротьба між Юлією Тимошенко й Віталієм Кличком, плюс не забуваймо про Петра Порошенка, який має власні президентські амбіції. До речі, за нашими даними, якщо колишні опозиційні, а нині вже владні сили висунуть єдиного кандидата, то мають усі шанси виграти ще в першому турі. Однак навряд чи вони підуть на це.
Читайте також: Про відмінність тероризму від збройної агресії
У. Т.: Зрозуміло, що на ґрунтовні дослідження ще не було часу, утім, наскільки змінилося суспільне мислення українців після Майдану-2?
– Справді, давати вичерпні висновки зарано. Однак певні тренди вже вимальовуються. Чому революція після першого Майдану зазнала поразки? Адже на позір вона була навіть успішнішою, ніж зараз: досягнула всіх цілей абсолютно мирно, без будь-яких жертв та великих суспільних катастроф, та ще й за умови абсолютно аномального зростання всіх суспільних рейтингів довіри та оптимізму… А проблема в тому, що не змінилася кількість громадян, які брали участь у діяльності громадських організацій, тобто громадянське суспільство становило щонайбільше 3–4%. Як буде зараз, подивимося, однак можна спрогнозувати: зростання, безумовно, існуватиме. Адже той Майдан усе-таки був організований політиками, які його й використовували. Нинішній протест почався зі спонтанного народного обурення, що накопичувалося роками, а політики тільки згодом приєдналися до нього, та й то швидше в організаційно-адміністративному плані. Згідно з нашими дослідженнями, 11% людей на Майдан привезли партії, ще 11% – громадські організації, всі решта діяли цілком автономно. Водночас членами політсил є лише 3%. Майдан – могутній каталізатор об’єднання людей у нові громадські рухи, це все відбувається в нас на очах. Не партії створювали медичну службу, не вони координували людей, які розбирали бруківку тощо. Люди не вірять політикам – лише собі.
У. Т.: Чи буде якесь суспільне згуртування тепер, після Майдану та російської агресії?
– На жаль, боюся, що розмежування, навпаки, тільки посилиться і протистояння «половина на половину» нікуди не зникне. Так само варто розуміти: багатотисячні антипутінські демонстрації в південно-східних містах не означають, що основна маса населення там раптом стала україноорієнтованою. Так, ці люди не прагнуть до РФ, однак немає прямої залежності між цими двома трендами: «хочу в Росію» і «голосую за Януковича». До того ж для них украй важливим є мовне питання, яке дуже вміло розкручує агітпроп східного сусіда. Так, 12% по всій країні хочуть до Росії – це чимало, і саме на цій основі, як я вже казала, може виникнути радикальна прокремлівська партія з цілком парламентськими перспективами. Її, не виключено, очолить той-таки Марков, до речі.
Читайте також: Острів Крим: хроніка неоголошеної війни
У. Т.: Зараз люди вимагають усього й одразу від нової влади. В чому виявлятиметься фрустрація від незадоволення неотриманням цього «всього й одразу»?
– Після помаранчевого Майдану люди впали в апатію, не мали бажання цікавитися політикою. Але зараз реакція буде зовсім інша: з’явиться агресія, адже якщо у 2004 році ніхто навіть камінчика не кинув у чийсь бік, то тепер ідеться про зброю. Особливо небезпечним є кримський прецедент, коли якісь озброєні люди захоплюють адміністративну будівлю й починають качати права. Українці взагалі ніколи особливо не шанували законів, тому ситуація може стати ще гіршою, якщо у ВР зараз ухвалять рішення про легалізацію вогнепальної зброї для простих громадян. Щоправда, до відвертого тероризму як політичного методу таки не дійде – це абсолютно не в нашій традиції.