Церемонія відкриття Олімпійських ігор у Сочі 7 лютого відбулася з великим пафосом. Над ареною промчали світлові фігури: знаменита російська трійка; потім з’явилися яскраві колони імператорського палацу й розпочався магічний танець – бал із «Війни і миру». І, нарешті, екскурс в історію революції 1917 року на тлі червоного світла.
У шоу «Сни про Росію», спродюсованому генеральним директором «Первого канала» Константіном Ернстом спільно з американськими технологами, постав образ сучасної, вишуканої європейської країни, що пишається своїми культурою та історією. «Країни, в якій мені хочеться жити», – написала у блозі Ксєнія Собчак.
Але не обійшлося без казусів: одна із п’яти сніжинок не розкрилася в олімпійське кільце. Державне телебачення відреагувало миттєво й промовисто: замість того щоб показати прокол у прямій трансляції, терміново умонтували кадри з репетиції. Така підміна реальності лише одна з особливостей російських ЗМІ, що викликає згадку про «1984» Орвелла.
Найвизначніший проект Владіміра Путіна захищало від терористів «сталеве кільце». А самого президента від підривання його політики боронить віртуальне «сталеве кільце» навколо російських ЗМІ. На час Олімпіади «Первый канал» перетворився на «Первый олимпийский», ведучі вбралися у форму російської збірної. Будь-який критик Олімпіади відразу заробляв тавро ворога. А редакторів попередили, що критичні публікації поставлять під сумнів роботу їхніх медіа в майбутньому.
Напередодні Олімпіади в контрольованих державою ЗМІ було проведено чистку. Хвиля перетворень розпочалася з «РИА Новости» – державного інформаційного агентства, що завжди було лояльним до Кремля, але працювало тонко й уміло. 10 років Свєтлана Міронюк відроджувала бренд «РИА Новости», перетворюючи його на сучасну кількамовну службу, що намагалася створити образ Росії, подібний до зображеного на церемонії відкриття Олімпіади. Але в грудні на посаду Міронюк було призначено Дмітрія Кісєльова – телеведучого, чиї злісні антиамериканські й гомофобські висловлювання переходять будь-які межі, навіть за мірками радянських часів. «РИА Новости» об’єднали із пропагандистським англомовним каналом Russia Today. Злиття медіа-компаній збіглося в часі із пропагандою традиційних цінностей та обмеженням свободи слова.
Напередодні Олімпіади хазяї Кісєльова накинулися на приватний канал «Дождь», трансльований кабельним телебаченням та онлайн. Його створила 42-річна медіа-підприємниця Наталья Сіндєєва, а фінансує Алєксандр Вінокуров, її чоловік. «Я хотіла заснувати канал для таких людей, як ми самі», – розповідала вона. Молоді журналісти цього інформресурсу відкидають усе, поборником чого є Кісєльов. Мовлення «Дождя» розпочалося 2010-го, за президентства нинішнього прем’єр-міністра Дмітрія Мєдвєдєва, який підтримав його, засвітившись у ефірі. Дрібний телеканал припав до вподоби молодим, творчим москвичам, що виступили проти Кремля у грудні 2011 року. Згодом його вже дивилися 18 млн глядачів, як у Москві, так і поза її межами.
Читайте також: Сочі: тріумф чи банкрутство?
Нещодавно кремлівські пропагандисти ініціювали кампанію проти каналу. Кабельні телеоператори дістали розпорядження викинути останній зі своїх пакетів, що позбавило його реклами й відповідних прибутків. Приводом до нападу на «Дождь», певно, стали репортажі про розкішний заміський маєток Вячєслава Володіна, заступника глави Адміністрації президента, а також протести в Україні. Однак, за словами Сіндєєвої, найбільше Кремль дратувала незалежність цього ЗМІ.
Хоча офіційно держава контролює лише дві основні телекомпанії, чимало приватних інформресурсів безпосередньо або опосередковано належать до медіа-імперії Юрія Ковальчука – приятеля Путіна. Окрім «Национальной Медиа Группы», що володіє акціями трьох телеканалів (зокрема, 25% «Первого»), Ковальчук опосередковано контролює частку найбільшого російського медіа-холдингу «Газпром-Медиа», якому належать п’ять телеканалів, кілька радіостанцій і видавництво. Структура «цього медіа-холдінгу» непроста: 100% належить банку «цього медіа-холдінгу, майже половина якого перебуває у володінні пенсійного фонду «Газпрома». Керує цим здебільшого компанія, що має стосунок до Ковальчука.
Пов’язані з ними структури контролюють також більшу частину ринку телевізійної реклами. 2010 року він купив найбільше в РФ рекламне агентство Vi. Під крилом «Газпром-Медиа» та Vi – дві третини російського телерекламного ринку. Донедавна Ковальчук майже не впливав на діяльність «Газпром-Медиа», але, як стверджують інсайдери, останнім часом поактивнішав. Він брав участь у призначенні засновника Vi Міхаіла Лєсіна гендиректором «Газпром-Медиа».
Лєсін не нова людина для цього холдингу. Більшість своїх активів, зокрема НТВ, останній отримав завдяки втечі Владіміра Ґусінского – медіа-олігарха, який створив їх і виїхав за кордон 2000 року, коли до влади прийшов Путін. Будучи міністром з питань друкованих ЗМІ, телерадіомовлення і масових комунікацій, Лєсін уклав таємну угоду, відповідно до якої Ґусінского змусили продати «Газпрому» медіа-активи в обмін на власну свободу й безпеку. Цю домовленість було представлено в Європейському суді з прав людини як доказ того, що наїзди на Ґусінского були політично мотивовані й суперечили Європейській конвенції. Ставши очільником «Газпром-Медиа», торік восени Лєсін домовився про придбання медіа-активів Владіміра Потаніна – ще одного олігарха єльцинської доби.
Незалежність зберегла радіостанція «Эхо Москвы» (здебільшого завдяки особистим стосункам головного редактора Алєксєя Вєнєдіктова з Путіним), дві третини акцій якої належать «Газпром-Медиа», а ще третина – американській компанії Ґусінского. Однак незабаром усе може змінитися. Наступного тижня «Газпром-Медиа» проводить позачергові збори акціонерів, на яких одного з давніх керівників «Эха» нібито планують замінити якимсь протеже Лєсіна. Подейкують, що радіостанція потрапила в немилість через блог на її сайті, де Олімпіаду в Сочі порівняли з Іграми 1936 року в Берліні. Вдавшись до класичної радянської риторики, депутати від правлячої партії «Единая Россия» заперечили чутки, назвавши їх елементом «антисочинської кампанії, що ведеться в західних ЗМІ».
Окрім того, посилюється контроль держави над інтернетом. «Вконтакте», одну з найпопулярніших у країні соціальних мереж, придбав наближений до Кремля олігарх Алішер Усманов. Новий закон, який поспіхом ухвалили депутати Думи, дозволяє російській владі блокувати сайти без попереднього судового рішення на підставі підозр щодо «екстремізму», який є досить розмитим поняттям.
Як людина, що пережила крах Радянського Союзу, Путін добре усвідомлює небезпеку, яку мають незалежні ЗМІ. СРСР тримався на репресіях та ідеології і розвалився, щойно ці дві підпори впали. Головний інструмент влади Путіна – гроші, за які купується лояльність. Але сповільнення економіки та знецінення валюти змушують його взятися до посилення своїх позицій.
Медіа можуть створювати й переслідувати ворогів усередині країни та за її межами, звинувачуючи в бідах Росії зрадників і неприятелів. На зустрічі Громадської ради з питань підготовки і проведення Олімпіади в Сочі Путін порівняв критику Заходу на адресу Росії з «теорією стримування, спрямованою на стримування розвитку Радянського Союзу. На жаль, ми це теж зараз бачимо», – заявив він. Олімпіада в Сочі мала надихнути росіян на нову боротьбу. Однак без незалежних ЗМІ розвинена й цивілізована країна, показана на церемонії відкриття Ігор, залишиться хіба що сном, зображеним у шоу.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com