Про максимальну точку абсурду не йдеться, шановні телеглядачі, бо політикам на те й даний язик, щоб регулярно ляпати дурниці. Клерки пана Балоги й далі звинувачували Юлію Володимирівну в державній зраді. Тимошенко назвала Віктора Андрійовича людиною несповна розуму. Потім регіоналка Ганна Герман із характерним діаспорним акцентом натякнула, що бютівець Портнов частенько ходить до кав’ярні біля офісу Партії регіонів, від чого бютівці почали відхрещуватися. Від переговорів про нову коаліцію взагалі всі відмахуються руками, крім ПР – ті, навпаки, кажуть, що з усіма фракціями проводять бесіди.
А сторони прем’єра й президента одна з одною не ведуть розмов, а обливаються помиями. Логічним продовженням став суто жіночий скандал: Тимошенко сказала, що Раїса Богатирьова торгує трамадолом. Відповідь Богатирьової була асиметричною – вона звинуватила Тимошенко в… зриві реформ. Імідж наркодилера, без сумніву, підриває образ політика в очах домогосподарок, зате відкриває широку дорогу до сердець молодого електорату.
Для чоловіків такої яскравої теми не вигадано. Звинувачення в кілерстві – застарілий прийом. Можна порадити політикам звинуватити один одного в педофілії та інших протиприродних статевих стосунках. Хоча ні, виборець і без того їх так називає.
Наркотики, зрив реформ, державна зрада, статеві стосунки – нормальні політичні новини, на них уже й уваги не звертаєш. Шановні телеглядачі перемикають на серіал – там хоч видно, що наркомани й убивці несправжні. І щоб розбурхати байдуже електоральне болото, в бій пішли старші люди – дисиденти, які були авторитетами громадської думки в 1990-ті. Борці за незалежність зі стажем – це не якісь там клерки.
Спершу адепт РУН-віри й автор Декларації про незалежність Левко Лук’яненко звинуватив Ющенка в намаганні «узурпувати владу». Потім ще два володарі умів 1990-х – Євген Сверстюк і Степан Хмара дали гідну відсіч панові Лук’яненку: мовляв, це провокація проти єдиного в новітній історії України свідомого президента, і кожен «патріот мав би схопитися за голову».
І всі троє розповідають про змову, зраду, аморальність, інформаційну атаку та «перетворення України на Малоросію». Воно все, може, й так, але найбільше, що викликало залучення колишніх моральних авторитетів до політичних новин, – це невелике пожвавлення на форумах і кухнях традиційних «юлефанів» і «ющефілів». Пересічний шановний телеглядач не знає, хто такі Лук’яненко й Сверстюк. Йому жити хочеться і любити, а не думати, хто правий із двох Ю.