Пшемислав Журавський вель Ґраєвський радник міністра закордонних справ Республіки Польща, професор Лодзького університету

Солідарність з Україною, холодний душ для Німеччини

Світ
6 Липня 2021, 12:51

11 червня Комітет закордонних справ польського Сейму шляхом акламації ухвалив проєкт резолюції щодо «Північного потоку-2», а 15 червня парламент Республіки Польща прийняв цю ухвалу з одностайною підтримкою всіх депутатських фракцій. «За» проголосували 452 депутати, а єдиний голос «проти», як пояснив депутат, був результатом його помилки під час голосування.

Ухвалення резолюції Сейму має велике політичне значення, а оскільки вона точно стане об’єктом пропагандистських атак з боку російських служб, які намагатимуться применшити її важливість, варто підкреслити те, що зумовлює вагомість цього документа.

Демонстрація єдності поляків

Щодо резолюції у справі «Північного потоку-2» дійшли згоди представники всіх представлених у Сеймі партій, до того ж без суперечок про її зміст, навіть навпаки — працювали над документом злагоджено і з почуттям важливості справи для польських національних інтересів. Єдність Депутатської палати в цьому контексті неможливо переоцінити. Ніхто не ставив під сумнів текст резолюції, яка стала результатом компіляції текстів кількох депутатських проєктів з різних фракцій. Проєкт сеймового комітету прийняли, по суті, без заперечень. Це сигнал усім адресатам декларації, що мета, заради якої її було оприлюднено, об’єднує поляків понад актуальними політичними поділами. Зважаючи, що ці поділи справді глибинні, це також означає, що мета винятково важлива, бо полягає в тому, щоб зменшити ймовірність початку війни безпосередньо по сусідству з Польщею.

Чітка правда

Текст резолюції чіткий і урочистий: «Сейм Республіки Польща з почуття солідарності з нашими центрально­європейськими сусідами, які перебувають під загрозою російського експансіонізму, особливо з Україною, закликає Європейський Союз і його держави-учасниці, передовсім Федеративну Республіку Німеччину як нашого союзника в НАТО й партнера в Європейському союзі, відкликати будь-яку підтримку щодо втілення проєкту газопроводу «Північний потік-2», а також ужити заходів щодо негайного й реального припинення його будівництва. Ми закликаємо до цього в ім’я поваги до цінностей, на які спирається Європейський Союз, на знак солідарності з Україною та турботи про стабільність і безпеку в Європі, а також заради зміцнення стійкості ЄС до тиску з боку Росії. Ми закликаємо також Сполучені Штати Америки як нашого союзника в НАТО зберегти й розширити санкції проти суб’єктів, що беруть участь у будівництві газопроводу».

Читайте також: Північний потік-2. Відкладати до краю

Сейм також вказав, що: «експорт вуглеводнів — це джерело фінансування російського озброєння й сам по собі є суттєвим інструментом агресивної політики Росії, а «Північний потік-2» має на меті лише змінити шляхи доставки, а не диверсифікувати їх. Адже наявних потужностей транспортування природного газу зі східного напрямку достатньо для забезпечення необхідної доставки цієї сировини в Європу». Тож зрештою «Північний потік-2» дасть Росії можливість відмовитися від транзиту газу до його головних отримувачів, зокрема до Федеративної Республіки Німеччини, через територію України, що відкриє Росії шлях до великомасштабного збройного нападу на Україну без ризиків зазнати витрат за перерваний транзит унаслідок воєнних дій».

І нагадав, що «Російська Федерація навесні цього року чинила масований військовий тиск на Україну, погрожуючи почати серйозний збройний конфлікт біля кордонів Польщі та Європейського Союзу», а також, що «відомо про численні вбивства політичних противників і терористичні акти, які вчиняли державні служби Російської Федерації на території держав — учасниць Європейського Союзу, зокрема про вибухи на складах боєприпасів у Врбетицях у Чеській Республіці й у шести місцевостях в Болгарії. Під загрозою також опинилося життя лідера російської опозиції Алєксєя Навального, якого протиправно ув’язнили в колонії. До того ж Росія підтримує репресивний режим Аляксандра Лукашенки, який узурпує владу в Білорусі всупереч волі більшості її громадян, яку вони виявили на виборах 9 серпня 2020 року».

Кому адресовано резолюцію?

Адресати резолюції — це наші союзники, партнери з НАТО і ЄС, а також сусіди, які століттями ділили з нами щастя й біди народів Центральної Європи, зокрема народи, з якими ми колись мали спільну державність у рамках Речі Посполитої, знищеної зовнішньою агресією, що стала можливою внаслідок російсько-німецької співпраці. Відтоді ця агресія тяжіє над усіма нами, а її ворожий вплив знову набуває загрозливого масштабу.

Тож резолюцію адресовано Німеччині та Сполученим Штатам як наддержавам, які можуть вирішувати, продовжити чи припинити проєкт «Північний потік-2», й Україні як державі, яка найшвидше й найболючіше може відчути наслідки його ймовірного завершення. Сейм виразно кілька разів наголосив на важливості солідарності з Україною. Це чіткий сигнал для Києва, який нині залишився без підтримки з боку Берліна та Вашингтона. Берлін, на який нещодавно орієнтувалася Україна за президентства Петра Порошенка, тепер разом з Росією став головним спонсором цього небезпечного для Києва проєкту, проти якого найстійкіше протестує Польща. Ба більше, Німеччина вустами свого міністра закордонних справ Гайко Масса відмовилася постачати в Україну зброю, необхідну для захисту країни від російської агресії.

Читайте також: Марілуїзе Бек: «Мислення у ключі почуття провини перед Росією перебуває надто глибоко в німецькій політичній пам’яті»

А Вашингтон, який прагне сприяти Німеччині, вирішив, що «трансатлантична єдність важливіша, ніж покарання Росії за її агресію», а оскільки не можна покарати Кремль (накласти санкції на «Північний потік-2»), не вдаривши по німецьких інтересах, треба, отже, прагнути порозуміння з Моск­вою. Як наслідок, президент Джо Байден не знайшов часу на консультації з президентом Володимиром Зеленським перед зустріччю з Путіним. З президентом України він поговорить постфактум, поінформує про домовленості США — Росія, але розмовляючи з президентом Росії, не взяв до уваги позицію Києва, оскільки не вважав за потрібне з нею ознайомитися. Зрештою, про консультації з Польщею, Румунією та балтійськими країнами Байден також забув і провів їх лише на виразне публічне прохання з боку міністра закордонних справ РП професора Збіґнєва Рау — як бачимо, це прохання дало свої плоди. Уся ситуація показує і Польщі, й Україні, що перед лицем російської загрози ми маємо тісно співпрацювати. Коли Сейм Республіки Польща ухвалював цю резолюцію, він одностайно засвідчив, що розуміє це. Києву цей сигнал слід уважно відчитати й узяти до відома.

Україні загрожує найбільша небезпека від імовірної реалізації проєкту «Північний потік-2», але Сейм висловив солідарність також з іншими нашими ближчими чи дальшими сусідами. Насамперед з Білоруссю (співспадкоємицею традиції Великого князівства Литовського, а отже й традиції Речі Посполитої Двох Народів), яка сьогодні бореться за своє демократичне майбутнє та існування як незалежного народу. Сейм згадав також Болгарію й Чехію, яких торкнулися акти російського державного тероризму у 2014 році; Грузію як жертву російської збройної агресії у 2008 році; і Молдову, яка постійно змагається з підживлюваним з Москви сепаратизмом Придністров’я, — тобто всі країни нашого регіону, які зараз чи нещодавно відчули на собі вияви російського імперіалізму, меті якого й слугуватиме «Північний потік-2», якщо його буде добудовано. Сейм від імені Республіки Польща з відчуттям спільної долі їм усім засвідчив солідарність.

Адресатами запропонованої резолюції є також найважливіші структури Заходу — НАТО і Європейський Союз, а також уся міжнародна спільнота, що поважає право цивілізованих народів і права людини, які ламає чергова російська агресія. Це заклик до цих суб’єктів зупинити небезпечний для європейського миру проєкт.

«Північний потік-2» як крок до війни

Німеччина втілює «Північний потік-2» у співпраці з агресивним російським режимом. Як вказано в резолюції Сейму, цей газопровід слугує не збільшенню масштабів постачання газу до Європи, а лише зміні шляхів його транспортування. Нині транзитом через Україну на захід прокачують близько 70—80% газу, який постачають з Росії в Європу, що покриває близько 25% європейських потреб у цій сировині. Ще у 2010 році 98 млрд м³ російського газу прокачували через територію України.

Читайте також: Замінити труби кораблями

Побудова «Північного потоку-1» зменшила цю кількість на 55 млрд м³. Запуск «Північного потоку-2» зі схожою пропускною здатністю дасть змогу «осушити» українські газопроводи й так нівелювати ризики Росії втратити доходи від експорту газу в ЄС у разі зупинення його транзиту через Україну внаслідок воєнних дій. Так ці дії стають дешевшими, тобто більш ймовірними, за що всі співучасники цього проєкту будуть морально відповідальними, оскільки природа й цілі російської політики ні для кого не є таємницею, якщо тільки мати бажання її пізнати. Німеччина мусить публічно почути цю правду, публічно з нею зіткнутися й заплатити іміджеву ціну за свою політику. Має чітко усвідомити моральну відповідальність, яка на неї ляже в разі продовження цього проєкту. Адже це буде німецька співвідповідальність за чергову зумовлену Росією війну в Європі, безпосередньо близько до Європейського Союзу.

Росія як «бізнес-партнер» Німеччини

Сейм у своїй резолюції вказує на акти агресії, тероризму й убивств, які Росія здійснила за останні роки. Сеймова резолюція — не той документ, у якому слід складати такий список, тому хоча тут названо кілька фактів державного масштабу, залишилося ще багато важливих випадків, які мають персональний вимір і були описані лише загальним означенням «убивства політичних опонентів». Тож назвімо хоча б найрезонансніші й пов’язані з російською енергетичною експансією, щоб ніхто, зокрема й Німеччина, не міг стверджувати, що не знає, з ким має справу і хто його «бізнес-партнер» у «суто економічному проєкті», як висловилася про «Північний потік-2» канцлерка Анґела Меркель.

Росія, по суті, в терористичних актах роками вбиває людей на територіях інших держав. До найвідоміших злочинів належать:
— отруєння Алєксандра Літвінєнка у 2006 році (злочин, що спонукав Лондон до прецедентного рішення — відмовитися від запланованого продовження проєкту «Північний потік-1» до британського Бактона, з чого має взяти приклад Німеччина);
— спроба отруєння Сєрґєя Скріпаля та його доньки Юлії у 2018 році з використанням заборонених бойових отруйних речовин у Солсбері, також на території Великої Британії;
— убивство чеченського біженця Зелімхана Хангошвілі у 2019 році серед білого дня в берлінському парку Тіргартен;
— згадана в резолюції спроба отруєння лідера російської опозиції Алєксея Навального 2020 року та його ув’язнення й репресії, що можуть призвести до втрати здоров’я чи до смерті.

Російська бізнес-експансія, особливо в пов’язаній з російськими спецслужбами енергетичній галузі, супроводжується корупцією (символом якої є Ґергард Шредер, а найсвіжішим прикладом — колишній прем’єр-міністр Франції Франсуа Фійон, якого кілька днів тому Кремль увів до складу ради директорів «Зарубежнефти») і загадковими смертями конкурентів — Андрєя Лук’янова з болгарського Topenergy в 1996-му, Яна Ліпського зі словацької SPP у 1999-му, гендиректора литовської компанії «Атомна електростанція у Вісагінасі», Шарунаса Васіляускаса у 2011-му та інших.

Читайте також: "Північний потік–2": політика чи бізнес-інтерес?

Окрема історія — кібератаки, сліди яких ведуть у Росію і які були націлені в країни — учасниці ЄС і НАТО. Починаючи від 2007 року, насамперед проти державних інституцій Естонії, й до 2015 року, коли вони зачепили німецький Бундестаг, а в березні цього року поширилися на депутатів окремих парламентів з федеральних земель.
Про ці факти варто нагадати, щоб ніхто не вдавав, що про них не знає.

Розвінчання міфу про «зневажену Росію» й обіцянка боротися до кінця

У тексті резолюції згадано різноманітні зусилля, яких після закінчення холодної війни докладав Захід для налагодження співпраці з Росією. Європейський Союз і НАТО впродовж останніх 30 років запропонували Росії: Угоду про партнерство і співробітництво ЄС — Росія (1994), Спільну стратегію ЄС щодо Росії (1999), чотири спільні простори ЄС — Росія (2003—2005), Партнерство заради модернізації, Партнерство заради миру (1994), Основоположний акт НАТО — Росія (1997), Раду НАТО — Росія (2004), Росію прийняли до Ради Європи, G8, Світової організації торгівлі й регіональних форм співпраці в районі Арктики, Балтійського й Чорного морів. Німеччина зробила окремий внесок у відносини з Росією завдяки політиці «зміни шляхом об’єднання». Усі ці зусилля Росія брутально відкинула, реагуючи у відповідь агресією.

Читайте також: Своя сорочка. Як російський газогін розколює єдність Заходу

Чергові жести й поступки в її бік лише спонукатимуть можновладців у Кремлі продовжувати свою дотеперішню політику збройних нападів на сусідів і анексії частин їхніх територій, а також і далі корумпуватимуть, залякуватимуть, а якщо вважатимуть за потрібне, то й убиватимуть і громадян інших держав, і власних. У такій ситуації вести щодо Росії політику, яка спирається на принципи business as usual і лише риторично засуджує її дії, коли водночас Москві надсилаються сигнали про мовчазну згоду на подальшу агресію (а «Північний потік-2» в Кремлі не можуть потрактувати інакше) — це морально ганебно, а з політичного погляду — помилково, бо здатне призвести до трагічних наслідків. Своєю резолюцією Сейм протестує проти цього й застерігає перед наслідками таких дій, наголошуючи, що поки справу не завершено, її можна відкликати, і що до останнього слід намагатися зупинити цей небезпечний для європейського миру проєкт. 

102