Греки рано йдуть на доволі щедру пенсію. Систематична нездатність створити елементи сучасної європейської держави, як-от незалежна статистична служба й земельний кадастр, реформувати держзакупівлі, лібералізувати ринки праці й товарів тощо, породжує суміш зневаги та обурення в країнах, які доклали зусиль, щоб менш ніж за 10 років відійти від посткомуністичних руїн і створити історію успіху. Тож Україна, певно, – кандидат, який набагато більше заслуговує допомоги Європейського Союзу?
Так сталося, що останній тиждень я провів в Україні (у Львові) та Греції. Схожості між ними разючі. І там, і там продажний і некомпетентний політичний клас систематично руйнує державу. На виборах пропонується страхітливий вибір між шахраями та ідіотами (а втім, ці категорії мають багато спільного між собою). Обидві країни мають тривожні праві екстремістські групи, які певною мірою діють за межами права: «Правий сектор» в Україні – «Золотий світанок» у Греції. Але людські почування набагато важливіший фактор. В обох країнах більшість громадян вважають, що європейська інтеграція – їхня доля і право за народженням. Обидві країни прагнуть багато змінити, щоб ця мета стала реальністю.
Зводити нинішню ситуацію виключно до виміру моралі спокусливо, але хибно. Мовляв, греки порушили правила – їх слід покарати. Україна грає за правилами – її потрібно винагородити. Блазенські політики-початківці із СІРІЗА своїм хизуванням змарнували людську довіру й ослабили економіку. Греки голосували за них і підтримали їх на референдумі. Отож тепер мусять постати перед наслідками.
Проблема цього підходу полягає в тому, що він надміру зосереджує увагу на гріхах політичного класу і кладе завеликий тягар на плечі звичайних людей, адже ми не вважали, що український народ повинен терпіти всі наслідки, коли мали справу з режимом Віктора Януковича в Києві. Ми й досі стараємося робити, що можемо, в Білорусі. Коли Румунія та Болгарія порушили взяті під час вступу до ЄС обіцянки провести судову реформу й боротися з корупцією, ми не кинули їх, а активізували власні зусилля.
Коли підходити до важких проблем, керуючись лише правилами, винагородами й покараннями, можна не побачити найголовнішого: гра закінчиться, а країни нікуди не зникнуть. Нам доведеться й далі жити з ними. І найгірше для Європи – неспроможна держава на її кордонах (ми бачили таке в Сирії та Іраку, але це лихо може стати набагато ближчим до нашого дому).
Читайте також: Час прокидатися
Прикра правда полягає в тому, що ЄС треба поводитись як імперії. Усі його члени виграють, якщо союз побудує безпеку на своїй периферії, і всі програють, якщо ні. Один із наслідків грецької кризи, який, утім, не помічають, полягає в тому, що Європа зробила кілька важливих кроків до тіснішої інтеграції. І першим із них стали дебати в Європарламенті та розгромна критика на адресу Алексіса Ципраса від бельгійського ліберала Гі Вергофстадта. Власне, тоді цей часто зневажуваний орган відіграв реальну роль рупора загальноєвропейської громадської думки.
Коротше кажучи, те саме поєднання політичної волі та інституційних м’язів, яке Євросоюз має демонструвати у Греції, дуже потрібне й у випадку України. І воно ж таки здатне обернути ЄС на смертельного противника путінського режиму в Москві.