Суспільство

  ▪   Тетяна Ломакова

Донбасівці у війні за Україну

Координатори проекту «Поєднані» показали, як вихідці з Донбасу захищали свою країну століття тому і як вони роблять це сьогодні.

Що можна зробити для того, щоб об’єднати країну? Згадати свою історію. Так вирішили координатори проекту «Поєднані», презентація якого відбулася 29 травня у Києві. Чому «Поєднані»? Бо з різницею у століття донбасівці захищають рідні землі від окупантів. Так дизайнер   Андрій Приймаченко розробив серію плакатів, на кожному з яких зображені двоє військових  — учасників сучасної війни на Сході та бійці армії ОУН, УПА. Та координатори зрозуміли, що  за плакатами ховаються найважливіші історії, про які варто розказати. І саме ці історії розказували та показували у Жовтому корпусі університету імені Тараса Шевченка.

Проект, на підготовку якого пішов рік, знайомить з двадцятьма українськими військовими,  які у різних підрозділах захищали нашу країну від початку АТО і продовжують це робити й до нині. Серед них як представники добробатів («Дніпро-1», «Донбас», «Азов», «Шахтарськ») і різних частин Збройних сил України.

«Я лише хочу повернутися додому», — мотив, який найчастіше спонукає цих людей брати до рук зброю та йти на війну.

Читайте також: Ще один тест на зрілість

«Ми вирішили об’єднати історію початку ХХ і початку ХХІ століть. Хочемо показати, що люди з окупованих нині територій нарівні з усіма іншими захищають свої землі. Нам важливо було донести до людей, які зараз живуть на мирних територіях,  і яких, на щастя, не торкнулася війна, що ТАМ воюють не тільки «західняки» , — розповідає координатор проекту Каріна Дорошенко.  «Насправді всі історії склалися якось самі собою. Мій друг з Криму порадив першого героя, ним став Олександр Соболь, ми поїхали до нього в Дніпро, і там він познайомив нас зі своїми побратимами, а вони нас з маріупольцями, і так пішло-поїхало. Кількох військових нам порадили волонтери. Зараз ми націлені ділитися цим проектом з якомога більшою кількістю людей, маємо намір показувати на телебаченні, бо не всі мають доступ до інтернету, а також зробити субтитри, що показувати ролики на іноземних каналах», — додає координаторка.

Не про всіх героїв встигли розповісти на презентації, але кожен охочий зможе переглянути ролики самостійно на каналі Youtube, якщо введе у пошуку «Донбасівці у війні за Україну».

Серед цих історій є такі, які вражають по-особливому. Ось, наприклад, наймолодших серед донбасівців, який пішов захищати свою малу батьківщину. Його звати Микола, позивний «Гліб». У 17 років долучився до підрозділу створеного на базі батальйону «Донбас», щоб допомагати нашим хлопцям у АТО. У 2014 отримав сертифікат пілота квадрокоптера та вже у січні наступного року з волонтерським підрозділом «Аеророзвідка» поїхав у Тоненьке, де отримав перший  бойовий досвід. З 2015 року і дотепер майже весь час на фронті,  займається аеророзвідкою.  Розповідає, що у Тоненькому у них не було навіть підвалу, де можна сховатися. Вони обирали найміцніший, на їх думку, дах, та сподівалися, що той витримає.

Читайте також: «Сталість та всеохопність»: перемир’я та їхні наслідки

Богдан Чабан народився й жив у Донецьку. У березні 2014 року почав допомагати знайомим проводити проукраїнські акції в рідному місті. Воював в Шахтарську, Іловайську, Мар’їнці та Пісках. Разом з друзями створив партизанський загін «Равлик». Переконаний, що ставлення до військових різне – і радісне, і негативне. Та Україна має показати людям, які там живуть, що на них чекають і що вони громадяни України, і їх майбутнє зараз тут, в Україні. І лінія оборони полягає також в економічній  та культурній  сфері. Каже, що інформаційну війну ми вже програли. Поки тут людям пропагували якусь певну лінію,  в Києві у той час влада ділила між собою повноваження після Майдану. Хоче, аби Україна змогла повернути свідомість людей, які знаходяться на окупованих територіях. Це і буде перемога. А не звільнення якихось двох населених пунктів чи щось на кшталт того. Хоче повернутися до Донецька, до свого рідного міста і повертати його до України.

Ярославу Копилу довелося покинути рідний Донецьк в травні 2014 року. Відразу долучився до 5-ої роти батальйону «Дніпро-1», потім до батальйону «Шахтарськ». Найгарячіший місяць цієї війни — серпень 2014 — провів обороняючи Іловайськ, Мар’янку та Красногорівку. Розуміє, що рідні за нього хвилюються, але щиро запитує: ну що вони могли мені протиставити? Сумує, що вони там, а він тут: через певні обставини рідні Ярослава  змушені лишатися на окупованих територіях. Каже, що вони, українські  бійці, дійсно воюють за правду, як би це банально не звучало. В його, Ярослава випадку, він просто хоче повернутися додому. Це як мінімум. А максимум — планує повністю звільнити Україну.