Але повернення до Канади ― це можливість споглядати з відстані, якої нам так часто бракує. За вікном ген далеко бачу, як мчить потяг, не знаю звідки й куди, але, безперечно, летить із великою швидкістю, промайнув як оком змигнути. Час для роздумів, звичайно, настає тоді, коли потяга вже не видно, коли він помчав у невідомість, а ми лишаємося з коротким спогадом про надзвичайну швидкість його руху.
Світові ЗМІ вже кілька тижнів усіма можливими способами повертаються до питань, порушених російськими маніпуляціями в соціальних мережах під час виборів у США, і зроблених із цього втручання висновків, потрібних для кращого розуміння феномену соціальних медіа.
У пресі впадають в очі назви: «Facebook не захистить вашого приватного життя» застерігає на першій сторінці The New York Times; «Як напівосвічена технічна еліта занурила нас у хаос» б’є на сполох The Guardian. А The Economist обрав темою номера засторогу: «Загроза демократії з боку соціальних медіа».
Читайте також: Навіщо нам предки?
Ще недавно ми, наче отара баранів, гасали по пасовиську, виділеному для нас Facebook, Google чи Twitter, а сьогодні всі запитують себе, як так сталося, що соцмережі можуть бути агресивною зброєю та місцем поширення fake news? Відповісти не здатні навіть самі творці тих технологічних шедеврів.
Джон Нотон, професор такої науки, як суспільне розуміння технології, пише в The Guardian: «Ми спостерігаємо наростання страху на кшталт «Господи, що ми накоїли?» серед колишніх працівників Google і Facebook, які почали усвідомлювати, що чудовий матеріал, над котрим вони працювали, міг мати, атож, антисоціальні наслідки. Коли сказати просто, то Google і Facebook виробили кілька навдивовижу складних, заснованих на комп’ютерах механізмів для видобування особистої інформації користувачів та електронних реєстрів їхніх дій у мережі, конкретизації їх для продажу рекламодавцям на швидкісних аукціонах даних — абсолютно нерегульованих і непрозорих для всіх, крім самих компаній». Сенді Паракілас, що працювала у Facebook директором-розпорядником, відверто пише в The New York Times: «Зсередини я бачила компанію, яка надає пріоритет зборові даних від своїх користувачів, а не захисту їх від зловживань… Facebook знає, хто ви, про ваше перебування, які ваші друзі, зацікавлення, чи перебуваєте ви у стосунках, які інші сторінки ви відвідуєте в мережі.
Ця інформація дає змогу рекламодавцям досягнути понад мільярд відвідувачів Facebook за день… Коли росіяни вирішили доступитися до американців під час виборів 2016-го, то не купували телевізійних чи газетних рекламних оголошень, не наймали літак, щоб виписував гасла на небі, а звернулися до Facebook, де їхній контент дійшов принаймні до 126 млн американців. Саме те, що цей ресурс надає пріоритет зборові даних, а не захисту користувачів, і робить його таким привабливим».
«Їм (Марку Цукерберґу, Facebook; Ларрі Пейджу і Сєрґєю Бріну, Google), здається, ніколи не спадало на думку, ― каже далі професор Нотон у The Guardian, ― що їхні системи можна використовувати для передачі виборцям ідеологічних і політичних послань».
The Economist, застерігаючи від згубного впливу соціальних медіа на функціонування демократії, прозірливо аналізує їхню іманентну природу: «Соцмережі — це не схожий на інші механізм приваблення, споживання уваги й маніпулювання нею. Само собою це вже означає, що влада над такими медіа має величезне політичне значення. Проте безвідносно до конкретних сфер чи тем у багатьох виникає враження: що більше інформації споживають люди через ці джерела, то важче буде створити спільний відкритий простір для політичних дискусій чи навіть уявити собі, що він може існувати».
Читайте також: Старе вино
Отже, де криється проблема? На думку професора Джона Нотона, винна освіта: «Нові господарі нашого світу ― це, по суті, напівосвічені люди». (Сєрґєй Брін вивчав математику та комп’ютерну науку. Ларрі Пейдж ― інженерну справу та комп’ютерну науку. Марк Цукерберґ ― комп’ютерну науку.) У своїй освіті ці «господарі нашого світу» не зазнали впливу суспільних наук, мета яких ― показати, як функціонує суспільство, чого вчить нас історія та яку роль у розвитку людської культури відігравали релігія, звичаї, філософія й право. Нині ми починаємо помічати перші результати домінування «напівосвіченої еліти». Це не повинно дивувати нас, бо ми віддавна мали необхідну інформацію про передбачення наслідків фрагментації освіти в результаті розпорошення знань. А непорядні політики, неретельні журналісти й замкнені в коконах своїх дисциплін учені не змогли виробити вчасно систему засторог. Маршалл Маклюен і Ніл Постмен давали нам перші застороги ще в 1960―1980-х роках. Хто зацікавився, раджу прочитати й досі актуальні праці «Кінець освіти», «Розважаючись до смерті» і «Технополія».
Технологія ― інструмент пізнання, можливо, навіть різновид знань, але тих, що позбавлені критично-аналітичного й етичного компасу. Гуманітарна освіта ― основа правильного функціонування суспільств, і тут недостатньо показувати пальцем на «напівосвічену» технічну еліту. Проблема полягає в нас усіх, у суспільствах, замкнених у кластери людей, які однаково думають і діляться між собою тими самими уявленнями й поглядами.
За вікном ген далеко промчав ще один потяг, а я й далі не знаю, звідки й куди він так летить.