Собача жорстокість

Іван Волошин, 27-річний телеоператор каналу УТ-1, 26 грудня йшов через столичний Сирецький парк. На самотнього перехожого накинулася зграя безпритульних собак. Молодий чоловік від-­­
бивався, доки не знепритомнів від втрати крові. Він упав у глибоку калюжу, яку утворила відлига, й захлинувся.

 

Щороку влада витрачає на контроль за безпритульними тваринами мільйони гривень. Однак це жодним чином не відображається на кількості здичавілих котів і собак. Скидається на те, що це на руку чиновникам. Адже чим більші зграї вештаються вулицями, тим більше асигнувань на боротьбу з ними можна «освоїти».

 

«Контроль за безпритульними тваринами та їх чисельністю мають здійснювати люди, яким це не байдуже, – переконана Оле­­на Архипова, голова Запорізької громадської організації «Служба захисту тварин». – В Україні ж цими питаннями опікуються житлово-комунальні господарства. Виходить, що без­­притульних тварин прирівняли до сміття, але вони – теж частина екосистеми. Крім того, витрати на виловлювання звірів закладені в квартирну плату. Тобто більшість людей навіть не підозрює, що сплачує за вбивство тварин».

 

 У жодному українському місті не здійснювали точних підрахунків безпритульних тва­­рин. Відповідно, неможливо полічити, скільки коштів необхідно на їх регуляцію. Є певні формули, за допомогою яких враховують населення міста й кормову базу для тварин (смітники, звалища), однак такі обчислення дають погрішність у тисячі особин. Різниця в даних, які надають зоозахисні організації та комунальні служби, може становити десятки тисяч.

 

Наприклад, у Запоріжжі, за підрахунками екологічних організацій, бродячих собак близько 10 тис., а директор КП «Ре­­мондис-Запоріжжя», під­­приємства, що відловлює псів, називає цифру в 15–20 тис. особин. Коли врахувати, що відловити й знищити одну тварину коштує 86 грн, на різниці хтось непогано заробляє. Лише 2008 року з міського бюджету на приспання собак витрачено 209 тис. грн. За словами голови ГО «Дай лапу, друже» Ірини Дідур, на ці гроші можна було б стерилізувати 10 тис. собак – левову частку безпритульних тварин у Запоріжжі. Але міська влада стверджує: на створення притулку та запровадження програми зі стерилізації тварин грошей немає. Хоча Зюрен Гербст, депутат із Магдебурга, міста-побратима Запоріжжя, неодноразово пропонував запорізькому мерові фінан­­со­­­ву допомогу, щоб вирішити цю проблему.

 

У Харкові й Києві дані про чисельність безпритульних тварин коливаються від 5 тис. до 100 тис. особин у кожному місті. Завищуючи цифри статистики, місцеві бюджети можна доїти до безкінечності. Часто, аби заощадити, комунальники нехтують і правилами відлову тварин, знищуючи їх просто на місці, економлять на препаратах для евтаназії, використовуючи дешевші й шкідливіші. В деяких містах тварин просто труять.

 

 

Сьогодні в Україні немає жодного препарату для евтаназії тварин, ліцензованого у ветеринарній медицині. Власне, навіть зі згоди господаря тварини евтаназія у вітчизняних ветклініках не може бути повністю законною.

 

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», під час умертвіння тварин забороняється використовувати негуманні методи, що викликають смерть від задухи, електричного струму, отруєння, курареподібних препаратів та інших болючих методів.

 

Але найпопулярніший у віт­­чизняних комунальників препарат для евтаназії – дитилін – поєднує в собі одразу кілька порушень закону. Передусім він належить до курареподібних, загострює болісні відчуття. Хоча збоку дія дитиліну здається легким приспанням, препарат викликає у тварини болісну смерть від задухи протягом 15–20 хвилин, у той час коли звір перебуває при свідомості. Понад те – в Україні дитилін не ліцензований для використання у ветеринарній медицині, а в більшості країн його заборонили зовсім.

 

«Жодної інформації про відстріли тварин за допомогою заборонених речовин я не маю, – заявляє Володимир Лож­­­кін, начальник відділу ліцензування Державного комітету ветеринарної медицини України. – Якщо ці дані йдуть від екологів, то в мене постає запитання, чому вони не повідомляють про це відповідні служби? Скажу так: масової загибелі безпритульних тварин ми ніде по країні не фіксували. Якби справді десь когось стріляли, думаю, ми б про це знали».

 

2006 року в Севастополі за фактом використання місцевим комунальним підприємством дитиліну правоохоронці порушили кримінальну справу за ч. 1 ст. 299 Кримінального кодексу (жорстоке поводження з тваринами). 2008 року до поля зору прокуратури потрапило житомирське КАТП-0628. Причина – використання дитиліну. Влітку 2009-го Контрольно-ревізійне управління Сумської області виявило порушення в діяльності підприємства «Сумикомунсантранс», що за рік до цього приспало дитиліном 3,5 тис. собак.

У Луганську також застосовують дитилін. За інформацією зоозахисних організацій, у місті присипляють близько 20 собак на день. Та луганські комунальники цю інформацію спростовують. Вони кажуть, мовляв, препарат, який використовують для евтаназії, отримують за ліцензією від держави. Яка це ліцензія і який препарат, не уточнюють.

У Запоріжжі застосування дитиліну КП «Ремондіс» навіть не приховує. Як і не приховує самого процесу присипання безпритульних тварин. До місцевих зоозахисників періодично надходять скарги на те, що відстріли відбуваються серед білого дня на очах у дітей (що суворо заборонено законом). Був випадок, коли дівчинка, котра стала свідком відстрілу, кілька днів не могла говорити. Місцеві мешканці стверджують, що гицелі дозволяють собі погрози «пустити кулю в лоба» кожному, хто спробує заступитися за тварин.

В українських містах, де практикують евтаназію, зазвичай не вдаються до карантину, прописаного в законі, – собак убивають ледь не на місці відлову. Часто жертвами гицелів стають домашні тварини або вже стерилізовані й щеплені собаки, якими опікуються екологи. Водночас агресивних псів, як стверджують зооза­­хисники, відловлюють украй рідко.

 

 

У Європі, на яку ми прагнемо рівнятися, вже давно кількість безпритульних тварин контролюють через стерилізацію. Їх відловлюють, відвозять до спеціальних притулків, де вони проходять обстеження, їм роб­лять необхідні щеплення, надають ветеринарну допомогу. Потім роблять операцію зі стерилізації, ставлять спеціальну позначку (тату, особливий нашийник тощо), яка підтверджує безпечність особини й нездатність її до розмноження. Після чого залишають у притулку або відпускають на волю.

 

На сьогодні в Україні тільки в трьох містах ухвалено програми з регуляції кількості безпритульних тварин методом стерилізації – в Києві, Одесі та Харкові. В Одесі таку програму запровадили з 2005 року. Відтоді безхатніх тварин у місті поменшало з 70 тис. до 22 тис. В інших містах успіхи менш помітні.

 

У Харкові 2008 року на ці заходи виділили 850 тис. грн. Відлов, стерилізація та повернення до місць проживання одного собаки коштували громаді 462 грн. Через програму тоді пройшло 2178 псів. Торік на стерилізацію та повернення безпритульних тварин Харків виділив 725 тис. грн. Але поголів’я вуличних псів досі коливається на рівні 50–80 тис. особин.

 

Розрекламована київською владою програма стерилізації, ухвалена 2007 року, провалилася – внаслідок кризи, кажуть у мерії. За словами першого заступника столичного мера Іре­­ни Кільчицької, з 2007-го по 2011-й під цю програму планували виділити 74 млн грн із міського бюджету. Проте 2008 року в Києві стерилізували не більше 2 тис. тварин (сьогодні, кажуть комунальники, вулицями столиці тиняється щонайменше 30 тис. безпритульних собак), освоївши при цьому 6,32 млн грн. З яких на зарплату 206 комунальних «регулювальників кількості тварин» витратили майже 4,25 млн грн. Безпосередньо на стерилізацію тварин пішло щонайбільше 443,9 тис. грн.

 

За словами Асі Серпинської, президента Асоціації зоозахисних організацій України, 2009 року в Києві програма не працювала взагалі – міська влада скаржиться на брак грошей. Тим часом кияни стверджують, що собак на вулицях почали труїти стрихніном. В офісі Черновецького обіцяють у 2010 році поновити програму стерилізації, виділивши на неї близько 15 млн грн. Щось підказує, що левова частка цієї суми знову піде на зарплати комунальних чиновників.

 

 

Більшість бродячих собак та котів на вулицях міст колись мали домівку або ж є нащадками хатніх тварин, яких викинули надвір. Як каже Ірина, одна з організаторів приватного притулку для тварин у Луганську, останнім часом до них потрапляє все більше породистих псів. Така ж ситуація в багатьох містах країни.

 

Екологи переконані: безпритульних тварин менше не стане, поки їм буде чим харчуватися – тобто в містах лишатимуться звалища, відповідні служби не будуть вчасно вивозити сміття. Тому більшість зоо­захисників наполягають на широкому застосуванні стерилізації безпритульних тварин і поверненні їх у місця проживання. Вважають, що ці собаки стануть безпечнішими для людей.

 

«Кількість відловлених собак не перевищує 4% від поголів’я, решта 96% і далі безперешкодно розмножують­­ся», – відзначає директор харківського комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» Юлія Шаповалова. На її думку, фінансування стерилізації безпритульних тварин у достатніх обсягах – всіх і за короткий період, – з муніципальних бюджетів неможливе з огляду хоча б на вартість такого заходу. Жодне місто країни не спроможне дозволити собі таких видатків. До того ж заміна тотального знищення здичавілих тварин масовою стерилізацією неефективна без запровадження комплексного підходу до вирішення проблеми. А вона безпосередньо пов’язана з «перевиробництвом» тварин домашніх – пропозиція перевищує попит, господарів на всіх не вистачає, зайві коти й собаки опиняються на вулиці.

 

Шаповалова переконана: для повноцінного регулювання чисельності безпритульних тварин треба ухвалити (й виконувати!) правила утримання хатніх улюбленців, їх потрібно обов’язково реєструвати. Варто запровадити заборону на розмноження тварин, що не являють собою племінної цінності, а також не вигулювати собак без догляду господаря. Метод стерилізації й повернення застосовувати лише у випадку, коли тварина має опікуна – людину, котра зобов’язується власним коштом годувати й оберігати звіра, забезпечувати йому ветеринарну допомогу. І відповідати перед законом, якщо її чотириногий друг накоїть лиха.

 

Незатребуваних тварин, на жаль, доведеться присипляти, як роблять це практично в усіх розвинутих країнах. Евтаназію слід розглядати як неминучий захід. Можливо, в більшості випадків приспати тварину гуманніше, ніж полишити на вулиці напризволяще й приректи на жорстоку та не надто відтерміновану смерть.