Юрій Макаров журналіст, телеведучий, ексголовред «Тижня»

Сморід на слух

Опінії
20 Травня 2021, 11:36

Коли колега Денис Бігус явив світові аванс, малесеньку частинку багатогодинного масиву записів телефонних розмов Віктора Володимировича з різними потворними контрагентами, відразу виникло запитання: чому зараз? Невже цей компромат не можна було оприлюднити раніше, коли «кум» набирав силу, збирав зграю зрадників під куполом Ради й капостив, капостив, капостив? Звісно, ніяких гарантій, що плівки справжні, немає, сучасні засоби дозволяють сконструювати бесіду, скажімо, судді Чауса з англійською королевою, тому тут експертиза потрібна не технічна, а, так би мовити, антропологічна: наскільки ймовірно, що той чи той персонаж висловить саме те й саме так? У цьому сенсі я вірю плівкам беззастережно, й те, що записи не випливли до травня 2019 року, додає їм ваги, адже герой щохвилини козиряє, що він «щойно від нашого першого». Ну, а зараз, коли борець за життя сидить удома нібито з браслетом на гомілці, для Зеленського саме настав час відрізати шляхи для відступу, одним ударом поціливши і в зрадника, і в попередника. До речі, допіру комічне тупцювання «космонавтів» під дверима київського мера може означати, що в Офісі вирішили загострити стосунки відразу з усіма можливими конкурентами.

 

Читайте також: Відчуження після відчуження

Чи справді Медведчук навесні та влітку 2014-го не виходив із кабінету Порошенка? Цілком імовірно: ми вже знаємо схильність президента-5 домовлятися з усіма до останнього, це водночас його сильний і слабкий бік. Ми пам’ятаємо ті критичні дні аж до розважання, чи не прилетять «Іскандери» на Печерськ, тож шукати якогось посередника, щоби якось відтягнути подальше загострення, — більш-менш зрозуміла поведінка. Мимоволі спливає в пам’яті спроба Сталіна в останні дні червня 1941 року домовитися через болгарського посла Стаменова із самим Гітлером, віддавши тому Прибалтику, Україну, Бесарабію та Карелію. Тим паче що про всі бесіди й домовленості Медведчука з Порошенком ми знаємо зі слів самого Медведчука, в суді такі звинувачення не приймуть, а зіставлення звітів агента Москві з реальним перебігом подій дозволяє припустити, що в деяких випадках він видавав бажане за дійсне. Ну, а запах — то таке, тим більше що надворі ковід.

не варто недооцінювати спалення найбільш медійного внутрішнього ворога, але не варто й переоцінювати, адже символічна гекатомба пояснюється не так зміною Зеленським свого амплуа з голуба на яструба, як ситуативними політичними міркуваннями

Значно цікавіше те, який жалюгідний вигляд має в тих розмовах сам Віктор Володимирович. Ми ж бо звикли сприймати його, по-перше, як повноважного представника Кремля, по-друге, як могутнього князя темряви. А тут, чесно кажучи, постає образ не князя, а лакея: Фігаро тут, Фігаро там… Вслухайтеся: він весь час козиряє своєю наближеністю до того чи іншого тіла, постійно набиває собі ціну. Водночас у нього взагалі немає прямого доступу до Путіна, він напрошується на аудієнцію через заступника голови адміністрації, навіть не першого. Тобто тут не той випадок, коли противник активізує свого замороженого агента, ні — агент сам рветься надати послугу, прислужитися, зробити панові приємне й мимохідь виторгувати собі шматочки преференцій, усе це поверх лінії фронту, в той час як ворог розриває твою країну.

 

Читайте також: Між нами, дорослими

Справляє враження якась непевність, несолідність поведінки, все на живу нитку. Я не розумію: він дурний чи бідний, якщо не міг собі дозволити захищену телефонну лінію? Невже не було змоги технологічніше вибудувати стосунки чи то з Кремлем, чи то з ватажками бандитів? Чи не вважалося за потрібне, адже постійне перебування в «печерському трикутнику» дає почуття безкарності? І тут настає важливе відкриття: ми схильні демонізувати противників, приписувати їм надмірну потугу й ресурс, якісь мало не магічні можливості. А вони звичайні слабкі, часом смішні люди зі своєю марнотою, пихою й дріб’язковими інтересами. Щоправда, відсутність принципів і моральних гальм дає певну свободу рук, недосяжну носієві хай там уже яких цінностей. Утім, це теж не ознака сили.

Тут важливо не захопитися естетикою моменту, не вирішити ненароком, що вся російська агентура воднораз в Україні вичищена під корінь. Зрештою, повторюю, не варто недооцінювати спалення найбільш медійного внутрішнього ворога, але не варто й переоцінювати, адже символічна гекатомба пояснюється не так зміною Зеленським свого амплуа з голуба на яструба, як ситуативними політичними міркуваннями. Але нинішній казус означає, що з негідниками можна й треба боротися: вони не всесильні й поготів не всевидці. 

102