Зранку в понеділок, 20 травня, іранські державні медіа, включно з великими агенціями Mehr, Tasnim та IRNA, підтвердили смерть президента Ірану Ебрагіма Раїсі майже через 17 годин після того, як гелікоптер, на борту якого були президент, міністр закордонних справ Хоссейн Амір-Абдоллахіян, п’ятничний імам міста Табріз і президентська охорона, зазнав катастрофи в горах на півночі Ірану.
Хто такі Ебрагім Раїсі, Хоссейн Амір-Абдоллахіян і що відбуватиметься з владою в Ірані?
«Президент, який не закінчив школу»
1975-го, у віці 15 років, Ебрагім Раїсі вступив до семінарії в місті Ком, одному з найважливіших міст для шиїтів, та розпочав свої духовні студії під наставництвом Мортези Пасандіде, старшого брата лідера ісламської революції в Ірані, Рухолли Хомейні. У віці 20 років Раїсі став заступником прокурора в Караджі, а через два роки — прокурором у Хамедані й одружився з Джаміле Аламольхода. Джаміле — донька Ахмеда Аламольхода, нинішнього імама п’ятничної молитви в місті Машад і голови одного з найвпливовіших клерикальних кланів Ісламської Республіки.
1984 року Ебрагіма Раїсі призначили заступником голови так званого революційного суду, який одразу після революції щоденно оголошував смертні вироки політичним опонентам і «ворогам революції». Незабаром Раїсі став однією з ключових осіб, відповідальних за масові страти тисяч політичних в’язнів 1988 року: він був наймолодшим серед чотирьох членів тегеранського «Комітету смерті», сформованого фатвою Верховного лідера Рухолли Хомейні.
Після смерті Хомейні від 1989 до 1993 року Раїсі працював першим прокурором Тегерану під керівництвом Алі Хаменеї, потім був головою Головної Інспекційної Організації. А з 2003 до 2015 року далі працював у судовій системі. 2015-го Алі Хаменеї призначив його керівником так званого боньяду (державної фундації, формально «благодійної організації» контрольованою Верховним лідером. — Ред.) провінції Кудс Разаві (Astan Quds Razavi). Цей боньяд контролював величезні кошти й фінансові активи, які належать шиїтській святині імама Рези в місті Машад. Тоді й поповзли чутки про те, що Раїсі може стати наступником Хаменеї після його смерті. Програвши президентські вибори Хассану Рухані 2017 року, 2021-го Раїсі знову балотувався й виграв.
Під час його президентства Іран сколихнула глибока економічна криза й найвищі показники інфляції із часів революційного 1979 року. По іранській економіці вдарили санкції, невміле управління фінансовою системою і вже традиційна корупція. Під час президентства Раїсі, 2022 року в Ірані відбулися найкривавіші й найрадикальніші протести з 1979 року.
На думку Алі Афшарі, політичного аналітика, який написав статтю для іранської редакції «Радіо Свобода», смерть Ебрагіма Раїсі навряд чи матиме значний вплив поза межами сформованої політичної системи режиму: він був лише виконавцем делегованих йому завдань. Раїсі ніколи не відігравав особливої ролі у формуванні внутрішньої чи зовнішньої політики. Його популярність серед басіджів також знизилася, а «відсутність Касема Солеймані для режиму є набагато складнішою, ніж відсутність Ебрагіма Раїсі».
На додаток до масового невдоволення іранців, постійних насмішок над Раїсі (іранці називали його президентом, який «навіть не закінчив старшу школу», глузували з його досить простяцької манери говорити й граматичних помилок, які він часто робив), апатії громадськості під час президентських виборів 2021 року Ебрагім Раїсі стикався із незадоволенням консервативних фракцій — що далі, то голоснішим. За словами Афшарі, Раїсі продовжував свою кар’єру без власних здобутків для системи, позиціонуючи себе тільки як виконавця політики Хаменеї, «беручи на свої плечі тягар вини за численні провали керівництва й задовольняючись керуванням без реальних рішень та відповідальності».
Хоссейн Амір-Абдоллахіян, міністр від КВІРу
Під час президентства Раїсі значну роль в іранській зовнішній політиці відігравав Хоссейн Амір-Абдоллахіян — міністр закордонних справ і людина Корпусу вартових Ісламської революції (КВІРу). Під час інавгураційної церемонії Раїсі 5 серпня 2021-го серед запрошених гостей на перших рядах сиділи представники ХАМАСу, Ісламського Джихаду й ліванського угрупування «Хезболла». Європейські дипломати сиділи в них за спиною.
Амір-Абдоллахіян, який теж загинув унаслідок аварії 19 травня, народився в місті Дамган у північно-східному Ірані 1964 року. Він розпочав свою дипломатичну кар’єру 1992 року як політичний аналітик зі спеціалізацією в Перській Затоці в іранському міністерстві закордонних справ. 2007-го був одним з учасників у переговорах між США й Іраном, організованими Іраком у Багдаді. Після цього він три роки, з 2007 по 2010, працював послом Ірану в Бахрейні — країні, де Іран не один раз утручався у внутрішні справи, мотивуючи це «захистом шиїтів у Бахрейні».
В уряді Махмуда Ахмадінежада призначили Амір-Абдоллахіяна на посаду заступника міністра з питань арабських та африканських справ. Його термін припав на події Арабської весни на Близькому Сході, початок громадянської війни в Сирії, також на зростання напруженості між Іраном та арабськими країнами, зокрема Саудівською Аравією.
Амір-Абдоллахіян також брав участь у переговорах з P5+1 — США, Росією, Китаєм, Великою Британією, Францією та Німеччиною — щодо розвитку ядерної програми Ірану. Але був відсторонений після виборів 2013 року, коли президентом став Хассана Рухані. 2016-го тодішній міністр закордонних справ Ірану, Могаммада Джавада Заріфа, звільнив Амір-Абдоллахіана з посади заступника міністра й запропонував йому посаду посла в Омані. Пропозицію той відхилив і став радником консервативного спікера парламенту та колишнього мера Тегерана Могаммада Бакера Калібафа.
Амір-Абдоллахіяна не один раз хвалили консервативні іранські медіа за його близькі зв’язки з КВІРом. У своєму інтерв’ю, яке злили в пресу навесні 2021 року, Заріф наголошував на «особливих» відносинах квірівців з Росією і стверджував, що він начебто давав номер Амір-Абдоллахіяна Джону Керрі, тодішньому держсекретарю адміністрації Обами, щоб той передав через Амір-Абдоллахіана послання для Кассема Солеймані, цим самим натякаючи на його близькі відносини з КВІРом.
Амір-Абдоллахіян сам заявив в одному інтерв’ю іранській інформаційній агенції Fars, що він «щоразу, коли був залучений до чутливих і важливих переговорів, які стосувалися регіональних справ, обов’язково радився з генералом Солеймані».
Амір-Абдоллахіян також згадував про свої давні й близькі стосунки з Гасаном Насраллою, лідером «Хезболли», одного з найвпливовіших іранських терористичних проксі на Близькому Сході й, мабуть, однією з найвдаліших політичних інвестицій режиму. За словами Амір-Абдоллахіяна, він начебто вперше зустрівся з Насраллою ще 2009 року, а після цього, уже на посту віцеміністра закордонних справ, бачився з ним кожні кілька місяців «по 3–6 годин».
Після відставки 2016 року Амір-Абдоллахіян продовжував активну участь в політиці й швидко повернувся до Міністерства закордонних справ після виборчої перемоги Ебрагіма Раїсі 2021-го -– цього разу як міністр закордонних справ. Під час своєї каденції він запам’ятався іранцям дуже кострубатим володінням англійською та арабською мовами, а також відвертою брехнею про те, що в «Ірані жінки мають усі ті права, які їм потрібні», під час масових протестів 2022 року «насправді в Ірані все було спокійно, іранці — просто емоційна нація, і вони мають право на мирний протест», і, звичайно ж, обіцянками, що «Іран ніколи не продаватиме дрони в Росію», а «інформація про іранські дрони в Україні — це брехня».
Амір-Абдоллахіян був ревним прихильником доктрини «Погляд на Схід» (Negah be Sharq), яка передбачає «багатополярний світ» і пошук союзників серед країн, які перебувають в конфронтації із Заходом. Пік цієї політики припав на президентство Ахмадінежада. У лютому 2021 року Амір-Абдоллахіян сказав державному телебаченню, що «ми перебуваємо в Азії, а експерти вважають, що наступні десятиліття прогресу, особливо економічного, належатимуть саме Азії, тож це спонукає нас переглянути наші відносини з впливовими країнами».
Що відбуватиметься в Ірані далі?
Після смерті Ебрагіма Раїсі його обов’язки взяв на себе Мохаммад Мохбер — перший заступник президента Ісламської Республіки. Відповідно до статті 131 Конституції Ісламської Республіки, у разі відсутності президента через смерть або інші причини перший заступник бере на себе його повноваження. Крім того, рада, до якої входять спікер парламенту, голова суду й перший заступник президента, зобов’язана організувати вибори нового президента протягом п’ятдесяти днів.
Мохаммад Мохбер Дезфулі народився 1955 року в південному іранському місті Дезфул, у провінції Хузестан, яка відома своєю арабською етнічною меншиною і нафтопереробними заводами. Мохбер -– це теж людина квірівців.
На початку кар’єри він працював у банківській сфері та обіймав посаду голови Управління зв’язку провінції Хузестан, згодом ставши заступником губернатора провінції у 1990 роках. Його кар’єра всередині режиму пішла вгору, коли він почав працювати в «Боньяді знедолених» (Bonyad-e Mostazafan va Janbazan), однієї з найбагатших таких «фундацій», яка контролює значну частину іранської економіки.
2007 року він очолив режимне утворення, відоме як Організація з виконання наказу імама Хомейні, або ж Сетад, потужний економічний конгломерат, який контролює десятки мільярдів доларів і сам контролюється тільки Верховним лідером Ірану. З початку 2021 року Мохбер працював першим віцепрезидентом Ірану. В Ірані він теж відомий звинуваченнями в корупції та високій смертності під час пандемії коронавірусу, після того як Іран заборонив американські та європейські вакцини, а натомість власну, іранську вакцину розробляли компанії створені Сетадом на чолі з Мохбером.
У вересні й жовтні 2022 року Мохбер літав у Москву на чолі іранської делегації домовлятися про постачання зброї в Росію.
Водночас замість Амір-Абдоллахіяна тимчасовим міністром закордонних справ Ірану призначили Алі Баґері Кані. Баґері Кані — колишній заступник секретаря іранської РНБО й заступника міністра закордонних справ, а на додаток до цього ще й належить до клану Хаменеї. Брат Баґері Кані, Месбах оль-Хода, одружений з донькою Хаменеї.
Алі Баґері Кані походить з відомої духовної родини, а його батько й дядько обіймали високі державні посади після революції 1979 року. Баґері Кані був головою іранською переговорної групи під час переговорів по іранській ядерній програмі (JCPOA) у 2021–2022 роках у Відні. Проте він повернувся в Тегеран, після того як Росія в березні 2022-го раптово почала висувати нові вимоги, які суперечили інтересам Ірану й раніше не були узгоджені з Тегераном.