Але якщо минулих вихідних ви були в Москві, то й справді могли бачити, як 4 тис. прихильників Комуністичної партії Російської Федерації саме це й роблять. Давній лідер партії Ґєннадій Зюґанов жорстоко критикував реформи 1990-х років, іноземне втручання в російську політику та «людожерський» капіталізм нинішнього режиму. Але основною вимогою демонстрантів були «чесні й чисті» вибори.
Суцільна іронія… Коли ці люди були при владі, то не лише в Росії, а й у цілій радянській імперії справжніх виборів не було. Нинішні комуністи вільно користуються правами на свободу слова й публічних зібрань. Крім того, демонстрація відбувалася на проспекті Сахарова, названому на честь найбільшого борця за права людини в Росії академіка Андрєя Сахарова, відправленого комуністичним режимом на довічне заслання. Заради справедливості слід сказати, що деякі промовці відкрито прагнули повернення до минулого. Іван Анохін із Революційної робітничої партії заявив: «За капіталізму не може бути жодних чесних виборів. Наше завдання — об’єднатися, щоб відібрати в буржуазії політичні та економічні права. Хай живе диктатура пролетаріату й комуністична революція!». Було б смішно, якби не було так страшно. Ці гасла вже призвели до смерті десятків мільйонів людей.
Комуністична опозиція в Росії свідчить і про дилему. У влади з’явилися проблеми. Рейтинги «Единой России» впали до 30%. Особиста популярність Владіміра Путіна опустилася найнижче за 20 років від початку його президентства. У певному сенсі комуністи становлять реальну конкуренцію Кремлю, тоді як «справжня» опозиція, яка якраз і виступає за демократію і верховенство права, цього не робить. Як зазначив у своїй промові Зюґанов, кандидати від комуністів можуть вигравати вибори й виграють їх. Наприклад, Сєрґєй Лєвчєнко, комуніст і губернатор Іркутської області, переміг кандидата від кремлівської партії «Единая Россия» у 2015-му й став відтоді для режиму скалкою в оці. Кандидати від комуністів наступного місяця будуть у виборчих бюлетенях на муніципальних виборах у Москві.
Та ці перегони, ймовірно, виявляться марними у двох сенсах. Міська дума не має реальної влади, яка перебуває в руках колишнього мера Москви Сєрґєя Собяніна. І створити хоча б символічний бастіон опозиційного представництва там неможливо через адміністративну дискваліфікацію опозиційних кандидатів. Це викликало багатотижневі протести, було затримано понад 2 тис. осіб. Минулими вихідними проводилися тільки індивідуальні пікети: поодинокі демонстранти стояли на перехрестях із плакатами.
Але не треба себе дурити. Комуністична партія для режиму є лише аварійним клапаном. Їй та іншим «системним» опозиційним партіям час від часу дозволяється здобути певну перемогу. Це викликає в громадян РФ ілюзію хоча б якогось вибору під час голосування. Так само, як кумівський капіталізм дає змогу декому з рядових росіян розбагатіти. Але вершини влади й багатства сховані за надійними мурами. Зюґанов — звичайний партапаратник (без апарату), якого я добре пам’ятаю по Москві 20-річної давності. Він слухняний динозавр, а не справжній конкурент у боротьбі за владу.
Читайте також: Діалог Макрона і Путіна: крок вперед і два назад
Раніше в російських виборчих бюлетенях була опція «проти всіх». Режим Путіна скасував її 2006-го. Тепер єдині способи для виборця показати своє невдоволення — це або зіпсувати бюлетень, або не йти на вибори. І кожен із них кращий, ніж голосувати за фальшиву опозицію. Театр абсурду участі глядачів не передбачає.
————
Владімір Путін намагався не помічати протестів, які охопили Москву з липня. Російський лідер не робив жодних заяв щодо масових мітингів і численних арештів опозиціонерів. Можливо, він зберігав би мовчання й надалі, однак, перебуваючи з візитом у Парижі, під час прес-конференції вимушений був відповісти на запитання про протести в столиці РФ. Час і місце цьому неабияк сприяли. Президент Росії заявив, що мітинги й демонстрації в Москві спричинені «черговим електоральним циклом», і наголосив: санкціоновані владою минули без ексцесів, а одного з опозиціонерів таки допустили до участі в перегонах до Московської міської думи. Після цього Путін перевів розмову на те, що «такі процеси відбуваються по всьому світу», і став казати про протести «жовтих жилетів» у Франції.
Дещо раніше за свого боса прокоментував протести в Москві речник Кремля Дмітрій Пєсков: він одночасно засудив надмірне застосування сили поліцією і наголосив, що жорстка реакція силовиків для «запобігання безладам» цілком виправдана.