«Слуга народу» (СН), попри своє неблагородне, як для вітчизняної політики, походження, доволі швидко перетворилася на класичну партію влади з усіма притаманними їй атрибутами. А головне — з непереборним бажанням закріпити за собою місця у владних коридорах якомога надовше. А ще краще — назавжди.
Для цього «слугам» знадобилось усього півтора року пошуків себе. Хоча рішення про потребу розбудови партійних структур назріло, мабуть, уже після місцевих виборів. Вони мали для «слуг» витверезливий ефект, а результат партії на них очільник СН Олександр Корнієнко схарактеризував доволі лаконічно, проте змістовно — «пройшли як пройшли». Саме тоді стало зрозуміло, що ідея «великого Зе» ще не остаточно померла в умах електорату, й потенціал для розвитку «Слуги народу» як партії все-таки є. Але за умови, що вдасться докласти для цього чимало зусиль. Інакше про своє політичне майбутнє можна забути. Це, своєю чергою, означає не лише розчарувати виборця. З цією бідою ще якось можна прожити. Хоч у житті політика нового покоління навряд чи є щось цінніше за його електорат та президента, який допоміг йому стрибнути «з грязі в князі». Але є й більша неприємність. Спробувавши легкість політичного буття, доволі складно, а часом і неможливо повернутися до колишнього життя. Хоч яким би прекрасним воно було, політична боротьба в рази цікавіша і, що вже там гріха таїти — прибутковіша за роботу весільного фотографа, ведучого корпоративів, стоматолога, ресторатора чи навіть зірки «95 кварталу». До того ж шансів долучитися до інших проєктів у учасників шоу «Слуга народу», будьмо чесні, не так уже й багато. Деякі персонажі встигли засвітитись та прославитись і тепер можуть розраховувати, що їх підбере якась «попутка». Але таких «зірок» одиниці. Більшість власників посвідчення народного обранця від фракції СН змушена триматися купи, щоб вижити й лише цією купою торувати собі шлях у майбутнє.
Читайте також: Запасний командний пункт президента
Тому очевидно, що за всього багатства вибору варіантів обмаль. Розбудова партії влади — єдиний спосіб «забити» собі місце в політиці. І коли загрозу розколу мегафракції, про яку з надією та в’їдливістю довго говорили недоброзичливці й конкуренти, нарешті трохи вдалося пригасити, процес почався. А відправною точкою, звичайно, став черговий з’їзд партії, проведений вже не в дусі КВН, як раніше, а в класичному номенклатурному стилі. З виступами керівників держави та уряду, гучними колективними аплодисментами, з усіма цими штампами: «помилки переосмислено», «висновки зроблено», «команду від «засланих козачків» почищено», «треба рухатись далі» (стислий виклад промови президента Володимира Зеленського). Навіть голос за кадром організаторам дійства вдалося підібрати майже ідентичний тому, що звучав під склепінням Палацу з’їздів у Москві в далекі 1980-ті.
Але головне не це. На з’їзді було ухвалено зміни до статуту «Слуги народу», завдяки чому свою віртуальну партію мрій ідеологи вирішили наблизити до реальності та дати їй можливість розвиватись. На практиці це означає запровадження іншої організаційної структури. Вона передбачає створення нових партійних органів на кшталт політради, що керуватиме партією між з’їздами, та ради громад, що формуватиметься з керівників обласних організацій і очільників організацій Києва та Кривого Рогу. В кожній області ця модель повторюватиметься на регіональному рівні. Також буде своя політрада і рада громад, що об’єднуватиме голів місцевих осередків.
Читайте також: Міністерство президентських справ
Проблема лише в тому, що реальних осередків у партії на сьогодні майже не існує. Хіба на рівні областей. Цю сенсаційну новину повідомив сам Корнієнко, давши завдання учасникам з’їзду долучитися до їх створення. За його словами, затягувати процес ніхто не збирається, згідно з планом, розбудова має протривати всього кілька кварталів. І до кінця року керівництво партії планує отримати повноцінну партійну структуру, яка покриє цілу Україну. Вочевидь, щонайменше для того, щоб контролювати свою дивізію «Слуг народу» (близько 7 000 представників партії) в органах влади. Бо згідно з новим статутом партійні осередки, окрім всього, ще й матимуть повноваження пильнувати за діяльністю місцевих депутатів і, якщо ті раптом виходитимуть із-під контролю — повертати їх до тями.
Як бачимо, плани у «слуг» досить амбітні. Ставати одноразовою партією, як їм багато хто пророкував, вони категорично не хочуть. Практично відразу після з’їзду, незважаючи на ризики, пов’язані з пандемією COVID-19, слухняні партійці почали активно втілювати в життя настанови свого керівництва: проводити збори наявних осередків, формувати політради, обирати їхніх голів тощо. Паралельно почалась робота над створенням організації юних зеленківців під гучною назвою «Зе! Молодіжка» та жіночого крила партії «Слуга народу» — «Зе! Жінки».
Але і це ще не все. Мабуть, найголовніший меседж весняного з’їзду президентської партії українцям — це ухвалення нової Доктрини «Слуги народу». Або, як назвав її Корнієнко, — дорожньої карти «країни мрій». Доктрина складається з двох великих частин. Перша — загальні принципи партії, її стратегічна мета, опис того, яким чином «СН» впроваджуватиме зміни тощо. А друга — напрямки для змін та самі зміни, що їх партія має намір здійснити в країні. З одного боку, це вкрай казковий документ, створений на основі колишніх обіцянок Володимира Зеленського і його «слуг», дещо адаптований до реалій, але все-таки не позбавлений мрійливості. Його можна читати, коли хочеться розвіяти поганий настрій чи просто посміятися. Але з іншого — саме свою утопійну Доктрину «слуги» збираються зробити стратегією розвитку держави. Власне, такою вони її і вважають. І от тут вже не до сміху. Бо в цьому місці не лише відгонить чимось синтетичним, що Україна вже проходила, коли незрозуміло, де партія, а де держава, і чого більше. До цього, можливо, й не дійде — принаймні хотілося б так думати. Але навіть коли йдеться про чергову гігантську маніпуляцію, навіть якщо «слуги» не збираються повноцінно втілювати в життя свою нову утопію, а лише хочуть під її прикриттям знову скупити електорат, навішавши йому на вуха свіжу порцію локшини, проблеми це не знімає. Спостерігаючи вже кілька років, як ця креативна публіка працює та що встигла наробити, і усвідомлюючи її прихований потенціал, розуміємо, що країна може не витримати проведення такого масштабного експерименту і банально впаде.
Читайте також: Слабке місце президента
Схожий шлях розбудови та зростання проходила вже не одна партія влади. Були схожі фантазії та обіцянки, хоч і не такі яскраві та сміливі. Але це завжди закінчувалось приблизно однаково. Доки адмінресурс був до її послуг, партія розвивалась, структури росли, члени підіймалися соціальними ліфтами й запускались найамбітніші проєкти. Але варто було одного разу програти вибори чи розсваритися через доступ до корита, як ідилія закінчувалась і проєкт розсипався. Мало хто з молодих перспективних політиків, які сьогодні прагнуть перетворити Україну на країну своїх мрій, добре пам’ятають історію злету і падіння всесильної «Народно-демократичної партії», до лав якої в часи її могутності марив потрапити чи не кожен миршавенький начальничок країни. А хто тепер пригадає, які амбіції вирували у лавах СДПУ (о), в членах якої одночасно ходили перший президент України Леонід Кравчук, підсанкційний нині співголова «Опозиційної платформи — За життя» і кум Путіна Віктор Медведчук та особистий подразник президента Зеленського, його попередник на посту Петро Порошенко? А як зростала, накачувала м’язи, а потім худнула і розсипалася «Партія регіонів»? Хоча цю історію «слуги» вже б мали вивчити досконало. А втім, чужі помилки зазвичай і справді нічого нікого не вчать. А декого не вчать навіть власні.
Здійсненню бажання «Слуг народу» залишитись у політиці після 2023 року може зашкодити лише один незасвоєний урок. У партії так і не навчилися гідно виходити з негідних ситуацій та позбуватися токсичних персонажів, хоч що б там казав Володимир Зеленський. Саме цей момент найбільше впливає на падіння рейтингу політсили, та й самого глави держави. Виборець «слуг» готовий пробачати своїм кумирам багато, бо назагал знав, за що голосував. І замовлення повій Богданом Яременком, і поради Євгена Брагара продати собаку, щоб заплатити комуналку, і навіть ахінею Галини Третьякової про дітей «дуже низької якості», яких народжують малозабезпечені родини задля отримання державної допомоги. Цього виборця це начебто не стосується. Але він обов’язково образиться, коли Микола Тищенко знову вийде сухим з води та не буде покараний після чергового карантинного скандалу. Люди, яких змушують сидіти вдома, закривати власний бізнес, втрачати прибутки, вже сприймають це як особисту образу. Це «зашквар» саме їхнього рівня. І ця історія обов’язково позначиться на рейтингах «слуг», а ідеологи та стратеги партії мали б це розуміти.
Читайте також: Слуга в пошуках народу
Хай там як, свіжі соціологічні зрізи вказують на те, що повторити свій тріумфальний в’їзд у парламент «Слузі народу» точно не вдасться. Як і знову стати партією влади, якщо, звісно, президент дотримається своєї обіцянки і не претендуватиме на другу каденцію. Теперішніх 20+ відсотків підтримки, якщо вони збережуться до виборів, у кращому разі може вистачити СН на формування невеликої фракції. Але і це малоймовірно. Хіба що вдасться переконати виборця, що гріхи молодості більше за жодних обставин не повторяться. А втім, без Володимира Зеленського «слуги» навряд чи матимуть для електорату велику цінність.
Інша річ, якщо президент вирішить таки залишитись. У цьому сценарії акції президента та партії можуть зрівнятися в ціні. Адже без потужної групи підтримки Володимирові Зеленському, якщо він хоче перемогти бодай у другому турі, вже явно не обійтися. Прорватися до влади можна, лише йдучи в тандемі зі своєю партією, а партії, відповідно — в тандемі з лідером, і нинішній початок «великого будівництва» політсили, скоріш за все, вказує саме на цю обставину. Плани на майбутнє уже складено, і президент уже визначився, чи братиме участь у наступних перегонах.