Дилеми зовнішньої політики Сербії влучно підсумував у недавньому своєму малюнку провідний політичний карикатурист Коракс. На карикатурі сербський прем’єр-міністр Александар Вучич грає водночас на двох роялях: з одного боку диригує канцлер Німеччини Анґела Меркель, із другого – президент Росії Владімір Путін. Українська криза ще дужче ускладнила цю політичну какофонію.
У березні Белград утримався під час голосування в ООН за територіальну цілісність України після російської анексії Криму. Будучи кандидатом на членство у ЄС, він потрапив за це під нищівну критику партнерів. Офіційною відмовкою стало те, що при владі там перехідний уряд. Але справжня причина інша: балканська країна не хотіла дратувати свого традиційного союзника – Росію.
Відтоді серби відчайдушно намагаються задобрити обидві сторони. Зараз уряд заявляє, що так само як Косово повинне належати Сербії, так і Крим – Україні. Але велика частина ЗМІ та русофілів у суспільстві із цим не згодні. На одному сайті з контактами охочих воювати на боці проросійських сил на Сході України сказано, що «визволення» Косова неможливе без «звільнення Новоросії».
Можливо, в Україні на фронтах перебуває не більш ніж сотня сербів, але поголос про їхні «подвиги» розходиться далеко. Вучич називає їх найманцями, які «шкодять» рідній країні. Пишеться законопроект, що заборонить брати участь у бойових діях за кордоном. Це стосуватиметься також громадян Сербії – етнічних албанців чи босняків, які стали джихадистами в Сирії та Іраку. Проте сербські вояки все ще проходять навчання і з російськими, і з натовськими військами (Сербія – член програми Альянсу «Партнерство заради миру», але не кандидат на членство у ньому).
Кандидати на вступ до ЄС мали б узгоджувати із Союзом свою зовнішню політику. Так, Чорногорія запровадила санкції проти Росії. А от Сербія відмовилася це зробити: посол РФ у Белграді погрожує, що це завдасть країні величезних збитків. Тепер Брюссель не дозволяє сербському уряду наживатися на забороні Москвою імпорту певних сільськогосподарських та молочних продуктів із ЄС. Повідомляють про хорватські компанії, постраждалі від ембарго, котрі нібито розглядають можливість маркувати свою продукцію як сербську.
Іще одне джерело напруження – енергетика. Не один рік перспектива газопроводу «Південний потік», який транспортуватиме російське паливо через Сербію на Захід, вабила, як недосяжний міраж. Труба мала забезпечити робочими місцями та грішми, а також газом ті райони республіки, які всього того дуже потребують. Тепер невідомо, чи це взагалі коли-небудь здійсниться. Під тиском Європейської комісії уряд Болгарії тимчасово зупинив роботу на своїй ділянці проекту.
На Белград гніваються лідери не тільки ЄС, а ще й РФ. Російській «Газпром нефти» належить 51% акцій найбільшої нафтової компанії Сербії NIS. 11 серпня стало відомо, що правоохоронці ведуть розслідування приватизації останньої, яка відбулася 2008 року. Вучич натякнув, що росіяни мають зрозуміти: це внутрішні політичні «розборки». Але ті, певна річ, розлючені. Кажуть, що уклали цю оборудку на прекрасних умовах, ставши на сторону Сербії в питанні Косова.
Вучич і далі намагатиметься догодити обом диригентам. Якщо він не створюватиме проблем у Косові, каже Димитар Бечев (Лондонська школа економіки), Захід його пробачить. Експерт також зазначає, що важко критикувати Сербію за збут малини в Росію, коли Франція продає останній вертольотоносці Mistral. Але Белград повинен, зрештою, слухати ЄС, щоб не втратити статусу кандидата.
А тим часом із Косова, яке перебуває під захистом сил НАТО, Україна виводить більшість зі своїх 160 миротворців. Зараз у хлопців є нагальніші справи, ніж захист тамтешніх сербів.