Для її виникнення мають бути як мінімум три передумови: люди, які прагнуть урегулювати відносини між собою та зовнішнім світом через захист спільних інтересів; територія, на якій установлюватимуть правила держави й діятимуть її інститути; політична воля людей підтримувати спільний порядок. Найкращий шлях до створення ефективної держави, у якій досягнуто всіх названих цілей — це суспільний договір, на основі якого виробляються загальні правила та процедури. З метою вироблення правил і процедур створюють представницькі органи, а з метою їх реалізації — уряд. Форми державних інституцій можуть бути різними, але суть єдина — разом з інтересами кожної приватної особи є інтереси спільні, що мають бути задоволені спільними зусиллями.
В українському дискурсі говорити про важливість довіри до уряду, зміцнення державних інституцій та посилення ролі загальнонаціонального рівня стратегування і планування загрожує анафемою. Думка, яку найчастіше висловлює вже не перше покоління наших політиків і підприємців, полягає в тому, що держава апріорі не може бути ефективним власником, державні службовці — усі корупціонери й недалекі бюрократи, а кількість функцій держави треба зменшувати, як і кількість держслужбовців, які мали б ці функції забезпечувати. Майже кожен такий критик знає вислів Рональда Рейґана про те, що нічого чекати на розв’язання проблем від уряду, бо уряд і є проблемою, а також наведе досвід багатьох країн, які приватизували цілі державні сектори, що були збитковими. Проте водночас окремі факти часто відриваються від загальної картини й викривлюють реальність. У світовій історії було немало прикладів і успішної націоналізації, і вдалого регуляторного втручання. Державні структури легко критикувати в час миру. Але в час війни, пандемій і стихійних лих саме держава, і тільки вона, має ставати на захист спільних інтересів.
Пандемія коронавірусної хвороби вкотре довела, що в умовах глобального лиха обсяг ВВП і рівень доходів не є визначальними факторами успішного реагування. Інфекційні відділення в лікарнях не приносять прибутку, приватний літак не приймуть у закритій на карантин країні, а кошти, інвестовані в інфраструктуру, зокрема туристичну, просто згорають в умовах локдауну. В умовах, коли відсутні ліки проти інфекційної загрози і триває масове зараження, приватні медичні практики не здатні захистити населення. Провідна роль має належати урядовим зусиллям, і саме тоді стає очевидно, чи спроможні державні інституції прийняти виклик. Така ситуація проявляється під час війни та стихійних лих. Будинки, зведені всупереч установленим урядом нормам, проте з комерційною вигодою, падають першими. Порушення екологічних правил, які на перший погляд не мають грошового еквівалента, призводить до тотального розбалансування довкілля, що зрештою завдає збитків, які неможливо порівняти з сумнівною комерційною вигодою.
Звичайно, неможливо виділити якийсь окремий фактор, що стає вирішальним із погляду ефективності державних інституцій. Гендерна рівність, розумне законодавство, політика збалансованого розподілу суспільних благ, ставка на науку й освіту — усі ці аспекти важливі. Проте цілком справедливо буде сказати, що серед найважливіших факторів варто виокремити якість державної бюрократії. Китай, який першим прийняв виклик пандемії, упорався із ним також найшвидше і став чи не єдиною країною серед глобальних лідерів, яка повернулася до економічного зростання вже в поточному році. Критики КНР кажуть, що так спрацювала авторитарна політична система, але вона — не єдиний фактор. В інших країнах з авторитарними режимами нічого схожого не відбулося. Натомість звичка до суворої ієрархії в державному управлінні, дисципліна, спроможність до чіткого планування і виконання прийнятих рішень — усі ці характеристики державної бюрократії стали у пригоді. Те саме стосується і Японії, країни з розвинутими демократичними традиціями.
Упродовж століть у Японії за китайським зразком запроваджували процедури формування класу державних службовців. Їх відбір традиційно здійснювали на підставі вкрай складних іспитів. Діяла розгалужена й багатошарова система підвищення кваліфікації та селекції кадрів. Як наслідок, у Японії з’явився компетентний і професійний корпус державних службовців. Ніппологи (саме так слід називати фахівців із японських справ) уважають, що саме завдяки цьому класу відбулася успішна модернізація повоєнної Японії. І сьогодні представники цього класу займають провідні позиції в ієрархії соціальних відносин японського суспільства. Держава активно регулює не менш ніж третину економічної діяльності країни. Свого часу саме державні структури відіграли вирішальну роль у формуванні фінансової системи та ключової інфраструктури, реформуванні земельних відносин та врегулюванні питань зовнішньої торгівлі третьої економіки світу. Серед світового рейтингу держав із стратегічним баченням Японія посідає перше місце, а звичка узгоджувати всі проблемні питання на підставі консенсусу знімає суперечки між прошарками суспільства, які відрізняються і за рівнем життя, і за рівнем впливу на глобальні процеси. Досвід Японії свідчить, що жодні зусилля зі створення ефективних державних інституцій не зайві.