Принаймні на одній ділянці побутової культури ми вже долучилися до європейських цінностей. А саме: в Європі, зокрема в Німеччині, Франції, Італії, однією з улюблених тем необов’язкової «світської» розмови вважається подорожчання життя. Це як у Британії обговорення погоди. На ціни скаржаться всі незалежно від статків. Я навіть припускаю, що ці розмови є значною мірою «ритуальними»: у такий спосіб люди підтверджують свою належність до традиційної буржуазної системи цінностей, серед яких не останньою вважається ощадливість. Тобто ті самі французи, скажімо, навмисне вдають із себе скнар і навіть трохи цим кокетують, хоча насправді можуть такими й не бути. Нам це важко зрозуміти, в нас важливо похизуватися перед сусідом автівкою, годинником і будинком за парканом. Звісно, тим, у кого вони є.
Ті ж, у кого їх немає, дедалі частіше починають і закінчують розмови «покращенням життя вже сьогодні»: цінами на молоко, яйця, масло, на міський транспорт і на сам бензин (ну нічого собі: літр 95-го – під 9 грн, вони там що, отетеріли?) А віднедавна й комунальними послугами.
За всієї критичної налаштованості до партії влади важко не погодитися: ціни на «комуналку» доведеться підвищувати. Слід сказати, що ми справді поводимося в побуті безгосподарно. Легше наростити кількість секцій у батареї, ніж заклеїти вікна (а ще краще їх поміняти). Якщо в кімнаті тепло, перший логічний, підсвідомий рух – не прикрутити батарею, а відчинити кватирку. Легше поставити на лічильник простенький саморобний прилад, який його дурить і зменшує показники, ніж замінити лампочки розжарювання на економні флуоресцентні. На це звертає увагу будь-який іноземець, який потрапляє до нас у гості. Адже в них, якщо в кімнаті нікого немає, так само звично вимикати не лише світло, а й опалювання.
Гаразд, реформа ЖКГ назріла. Але хто сказав, що її треба починати з тарифів? Чи не варто спершу розібратися з ціноутворенням? Яка ціна газу власного видобутку, що нібито спрямовується на комунальні потреби, на відміну від імпортного російського, який буцімто використовується в хімічній і металургійній промисловості (а вони в нас належать олігархам)? Яка собівартість однієї кіловат-години на різних електростанціях? Яка гранична рентабельність обленерго, які приватизували ще за Кучми? І коли відновиться постачання населенню не лише гарячої, а й холодної води в тих містах, де її не бачили роками? У цих питаннях поки що плутаються навіть чиновники, які відповідають за «реформу», а це означає, що цілісної концепції немає ні в кого. Частина завдань механічно перекладається на місцеву владу – так, ніби вона є чимось окремим та незалежним і не було зроблено титанічних зусиль із побудови цілісної вертикалі включно з підкручуванням останніх виборів. Тож відповідайте, а не грайте у «злого та доброго слідчого» (прем’єр і президент)!
Поки що зовні політика регіоналів виглядає таким чином, що «злий слідчий» (прем’єр-міністр) обґрунтовує неминучість подорожчання, а «добрий слідчий» (президент) його обсмикує і вимагає «зваженої й справедливої тарифної політики». Отямилися… Звісно, неминуче виникає враження, що все це робиться, щоби захистити великий бізнес (ті самі обленерго, Нафтогаз, підприємства великої хімії тощо), – а ви спробуйте заперечити!
Але є тут і друге питання: а чи готові самі українці захищати свої інтереси? Припустімо, з тарифами на тепло сперечатися важко. Але чому не спостерігається зустрічного ентузіазму, коли та сама Київська міська держадміністрація пропонує встановлювати лічильники? І що означає таємнича графа в нашому рахунку на сплату послуг: «утримання прибудинкових територій»? Це що мається на увазі, прибирання? Віником? Чи, може, доглядання зелених насаджень? То я двірника взагалі не бачив уже кілька років, навіть не знаю, чи є він. Чому б не піти до ЖЕКу мешканцям одного-єдиного будинку й не влаштувати там невеличкий показовий «майданчик»? Еге ж, а ви спробуйте розворушити сусідів! Чому, нарешті, не створити товариство співвласників і самим визначати ціни на послуги? Як це робиться, пише в своєму блозі на «Українській правді» відомий адвокат Тетяна Монтян – рішуче й переконливо, як уміє тільки вона, раджу почитати.
А мій знайомий пенсіонер під час «світської» бесіди на вищеозначену тему прямо сказав: «Товариство? З ким? Вони ж усі шахраї! Продадуть будинок, а ми залишимося на вулиці». Вочевидь, він мав на увазі своїх сусідів. От і кінець розмови. Я не міг його переконати в тому, в чому впевнений сам: щира, глибинна віра в те, що всі навколо пройдисвіти, означає автоматичний дозвіл пройдисвітам брати над тобою гору.