Президент Віктор Янукович начебто прийняв принципове рішення і поставив перед урядом Миколи Азарова завдання реформувати українську економіку. Відмова від тотального держрегулювання, зниження податків і спрощення їх адміністрування, податкові канікули для малого бізнесу… До програм економічних намірів нової влади (і президентської, і урядової) включено практично все, чого вже років 15 гостро потребує реальний сектор. Ось тільки дії нової влади в 2010 році не мають нічого спільного з деклараціями реформаторського змісту.
Реальні дії – це вже ухвалені закони та зареєстровані у ВР законопроекти. Ні податкових канікул, ні зниження податків, ні ефективної кодифікації фіскальних процедур і правил ці документи не містять. Навпаки, з подачі прем’єра Миколи Азарова і міністра фінансів Федора Ярошенка парламент фактично ввів мораторій на відшкодування боргів із ПДВ, підвищив акцизи та рентні платежі, розширив повноваження податкових органів щодо контролю над виконанням трудового законодавства і не тільки. Словом, є привід для подиву, хоча, в принципі, все закономірно. Коли правила гри встановлюють податківці, то їхні повноваження збільшуються, а ставки податків зростають.
У складі уряду є бізнесмен-політик, який обіцяв реальні перетворення, – віце-прем’єр із питань економіки Сергій Тігіпко. Однак, по-перше, він навряд чи відчуває ці реформи: коли Сергію Леонідовичу востаннє пропонували заплатити податок авансом або, приміром, роздути показник прибутку, лякаючи проблемами під час подання звітності? А по-друге, аналітичний штаб віце-прем’єра (можливо, і здатний генерувати реформи) навряд чи буде затребуваний.
Ось і Держкомпідприємництва продукує якісь дивні документи. Михайло Бродський, який нарешті влився у владу, розпустив регіональні підрозділи довіреного йому комітету на прохання Мінфіну і лобіює дивний законопроект, що передбачає введення індикативних зарплат. Завдання – легалізувати фонди оплати праці підприємств, наскільки це можливо. При цьому не враховується, що корінь бід у цій сфері не в бажанні бізнесу ухилятися від сплати податків (під загрозою кримінальної відповідальності), а у високих ставках. З ФОП підприємство зобов’язане сплатити понад 36% (33,2% – до Пенсійного фонду, 1,4% і 1,6% – відповідно до «лікарняного» і «безробітного» фондів). Сума, що залишилася, перед виплатою на руки обкладається за ставкою близько 19% (15% – податок на доходи фізосіб, решта – відрахування до ПФ і соцфондів). Таким чином, в Україні, щоб найманий працівник отримав 100 грн, державі потрібно заплатити близько 70 грн. Для порівняння: в Євросоюзі при виплаті на руки €100 держава в середньому претендує лише на €28–30. За великим рахунком, завдяки саме тіньовим зарплатам український бізнес не захлиснула хвиля банкрутств під час кризи, а країну – безробіття. Але чомусь замість зниження податкового навантаження на ФОП влада наполягає на введенні індикативних зарплат і регулюванні трудових відносин податковими органами.
На підході проекти, що послідовно звужують сферу застосування єдиного податку та підвищують його ставку. На думку Михайла Бродського, спрощена система є кормушкою для тих, хто не бажає сплачувати податки, а виплати в конвертах – чи не головна причина бюджетних бід. Виникає незайве запитання: чи в тому комітеті працює голова Держкомпідприємництва?
Автори згаданих і незгаданих законопроектів стурбовані проблемою виконання держбюджету. Про підприємців в уряді думають в останню чергу. Головна помилка «бюджетної логіки» – небажання розуміти причини і наслідки. Наприклад, дроблення легального бізнесу – це передусім наслідок жахливої та громіздкої системи держрегулювання, а не високих податків. Ось, приміром, спрощенця перевірками занапастити складніше, ніж ЗАТ, ВАТ чи ТОВ. І хоча за останні 12 років єдиний податок перестав бути єдиним, податкова звітність у малого бізнесу все-таки простіша. Природно, що українські підприємці за першої ж можливості мігрують на спрощену систему. При цьому вони готові платити в рази більше податків, але за виконання двох умов: невтручання держави у бізнес і мінімізації спілкування з податківцями. І в Кабміні, і в Держкомпідприємництва готові піднімати ставки єдиного податку, а ось створити умови для того, щоб його платили, а не збирали, – ні.
Наприкінці 1990-х років країна вже проходила багато з того, що проходить зараз. Щоправда, в ті часи природне бажання ДПАУ закрутити гайки бізнесу врівноважувалося незалежним від податкової Мінфіном, що розробляв фіскальну політику. Та й президент Леонід Кучма підписував не всі драконівські податкові закони, продавлені через ВР. Зараз зупинити колесо «реформ» нікому.