«Bonjour, добрі люди! Bonjour, мафіє! — каже чоловік із відео на тлі огорожі, крізь яку вдалині видніється Середземне море. — Bonjour, Роберте Фіцо, Роберте Каліняк, Яне Почятек, який купив собі тут віллу, та всі ваші, з якими ви довгі роки розкрадали та розкрадаєте Словаччину», — додає він. Трохи більше ніж за місяць після цього звернення Ігор Матовіч — а саме так звати чоловіка на відео — стане тріумфатором парламентських виборів у Словаччині. Ще за місяць до виборів опитування прогнозували, що в партії «Звичайні люди та незалежні особистості» (OL’aNO) його шанси на перемогу невеликі. Так, згідно з опитуваннями, проведеними словацьким аналітичним центром Focus, у січні 2020 року OL’aNO набирала лише 7,7% голосів. Згідно з тим же опитуванням, «Прогресивна Словаччина — разом» (PS/Spolu, членом цього блоку до обрання на посаду президента була Зузана Чапутова) мала 13,6% підтримки, а «Курс — соціальна демократія» (Smer — SD) екс-прем’єра Роберта Фіцо — 18,7%. Однак реальність 29 лютого була далека від цих показників, зокрема для опозиційних політсил. До парламенту пройшли шість партій: «Для людей» екс-президента Андрея Кіски (5,8%), ліберальна, але євроскептична «Свобода та солідарність» (6,2%), ультраправа «Котлеба — Народна партія Наша Словаччина» (7,9%), консервативна й проросійська «Ми — сім’я» (8,2%), Smer — SD («Курс — соціальна демократія») (18,3%) та OL’aNO із неочікувано високим результатом — 25%. Партії ж «Прогресивна Словаччина — разом», яка йшла як блок і тому мала набрати не 5% прохідних, а 7%, не вистачило всього 926 голосів для подолання прохідного бар’єра.
Читайте також: Покоління Z: політика чи романтика?
Ігор Матовіч — не новачок у словацькій політиці. До парламенту вперше потрапив 2010 року. Тим не менш, результат у 25% став неочікуваним навіть для тих, хто знається на політиці країни. «Ігор Матовіч переміг на виборах завдяки збігу обставин», — каже в коментарі Тижню словацький політолог, голова Інституту суспільних проблем Григорій Месежніков. Два фактори, на його думку, вплинули на успіх OL'aNO: насамперед це те, що вперше з’явилася політична формація, яка була спроможна завдати поразки Smer; по-друге, це тема протидії корупції минулого уряду, якою активно займався політик. Відео з-під огорожі маєтку словацького екс-міністра — один із прикладів викривальної роботи Ігоря Матовіча та його руху в контексті боротьби з корупцією. Це відео також хороший приклад інноваційного підходу в проведенні політичної кампанії та зв’язків із виборцями. Власне, цю рису політика підкреслює також політолог, старший науковий співробітник Словацької асоціації зовнішньої політики Александр Дулеба. «Матовіч — чудовий маркетолог. Він сам розробив собі всю стратегію кампанії. Він дуже креативний і дуже сильний у соціальних медіа», — каже політолог у коментарі Тижню.
Крім того, Ігор Матовіч відомий своїми нестандартними та навіть дещо одіозними діями в парламенті, які привертали до нього увагу преси як під час цієї кампанії, так і раніше. Майже в той самий час, коли він оприлюднив відео із французької Рив’єри, викриваючи корупцію словацького екс-чиновника, медіа звернули увагу на іншу витівку очільника OL’aNO в парламенті. Посеред палкої дискусії він почепив перед тодішнім главою парламенту русофілом Андреєм Данком аркуш із написом «On je ožraty» («Він п’яний») зі стрілкою, яка вказувала на cпікера. Останній у словесній перепалці із депутатом від партії, до якої належала президентка Зузана Чапутова, заявив, що не має поваги до президентки. Це й спровокувало Матовіча до такого вибрику.
«Я радий, що кінець виборчого терміну наближається і мені більше не доведеться бачити цього безумця», — заявив Данко, маючи на увазі Ігоря Матовіча. І справді, після цих виборів Данко та його партія опинилися поза парламентом, а ось Матовіч стане тепер прем’єром.
«Він, по суті, «окупував» медіапростір в останні два місяці напередодні виборів», — відмічає Дулеба вміння політика ініціювати теми для обговорення у ЗМІ. «Ігор Матовіч мав стратегічну ініціативу з погляду диктату тем, і все це йому чудово вдавалося», — додає політолог.
Іншим «сюрпризом» цих виборів став блок «Прогресивна Словаччина — разом», зокрема те, що йому не вдалося потрапити до парламенту. Зростання прихильності до цього блоку та його результат на виборах до Європарламенту (понад 20%), як і обрання на посаду президента Зузани Чапутової (вона є співзасновницею «Прогресивної Словаччини»), було наслідком змін, що розпочалися в країні після вбивства журналіста-розслідувача Яна Куцяка та його нареченої Мартіни Кушнірової. Справа Куцяка стала вододілом сучасної словацької політики. Після їх убивства десятки тисяч словаків вийшли на акції протесту по всій країни проти зловживань тодішнього уряду, а про корупцію, яку уособлювала партія Smer, почали говорити ще активніше. Проте найголовнішим результатом була електоральна підтримка таких позицій. Хоча Александр Дулеба відмічає, що насправді ще до вбивства журналіста та його нареченої на регіональних виборах 2017 року партія Smer уперше програла. Це був перший програш з 2006-го, а вже вбивство Куцяка та Кушнірової посилило процес. «Якщо взяти цю динаміку з 2006 до 2017 року, то маю сказати, що вагому роль зіграли незалежні медіа, адже вони викривали скандали й корупційні схеми, які були притаманні тому урядові», — зауважує політолог.
Читайте також: Die Welt: Європейська правиця переформатовується
Однак чому ж тоді блок «Прогресивна Словаччина — разом», який був творцем цих змін, не зумів потрапити до парламенту на виборах 2020-го? Мережніков вважає, що найголовнішою причиною було рішення йти не як партія, а як блок. А Дулеба, окрім цієї причини, називає ще й іншу — не дуже ефективну передвиборчу кампанію. PS/Spolu зуміла виграти перегони лише в одному окрузі — місті Братиславі. «Якщо ви хочете виграти у Словаччині, вам треба мати голоси з різних регіонів країни, мати голоси із сіл; а це міська партія, це ліві ліберали європейської традиції», — підсумовує політолог. Неправильна розстановка пріоритетів і сил під час кампанії врешті зіграла з партією злий жарт, і «братиславське кафе» (як саркастично назвав цю політсилу колишній прем’єр Роберт Фіцо) так і залишилося братиславським.
Нині у країні триває формування урядової коаліції. У цьому беруть участь чотири партії: окрім «Звичайних людей та незалежних особистостей» це «Свобода та солідарність», «Ми — сім’я» та «Для людей». Словацькі газети повідомляють, що Зузана Чапутова дала своїм колегам у парламенті завдання: до 18 березня представити новий уряд. Вочевидь, так і буде.
Наразі особливий інтерес для України — це ймовірна кандидатура очільника МЗС Словаччини, адже від нього (як і від прем’єр-міністра та президента) дуже залежатиме, якою буде політика українсько-словацьких взаємин. Дулеба відмічає, що наступний словацький уряд буде більш проукраїнським, аніж уряд Роберта Фіцо чи Петера Пеллеґріні, оскільки сам Матовіч має цілком чіткі позиції щодо ситуації в Україні та взаємин між країнами. Ймовірний майбутній прем’єр особисто, за словами Дулеби, організовував пікети біля російського посольства, коли РФ напала на Україну. Також позиції керівників зовнішньополітичних напрямів у трьох із чотирьох партій, що перебувають у переговорах про формування уряду, цілком проєвропейські та співзвучні з українськими в критиці Росії. На думку Дулеби, кандидатами на посаду міністра закордонних справ в наступному уряді можуть стати другий номер OL’aNO Ярослав (Яро) Надь, Мартін Клус зі «Свободи та солідарності» та Томаш Валашек із «Для людей».
Читайте також: Die Welt: Правий, якого обирають ліві
До обрання в парламент Ярослав Надь працював у Словацькому інституті політики безпеки, і якщо проглянути його інтерв’ю як експерта цієї структури, то висловлені думки — проєвропейські та, відповідно, проукраїнські. Так само й Мартін Клус із SaS. Саме він був одним із тих депутатів, що виступили на боці українського посла в Словаччині Юрія Мушки, якого словесно образив російський дипломат Дмітрій Ковальков. Томаш Валашек у цій трійці найдосвідченіший. Він працював постпредом Словаччини в НАТО й очолював європейський офіс Фонду Карнегі.
Серед словацьких партій, що нині перебувають у процесі обговорення урядових портфелів, лише одна є потенційно складною в налагодженні взаємин з Україною. Це консервативна «Ми — сім’я». Власне, її лідер Борис Коллар не раз висловлювався проти «демонізації Росії», крім того, ця політсила є членом групи правонаціоналістичних антиєвропейських партій разом із Марін Ле Пен та Маттео Сальвіні. Однак, як зауважує Дулеба, попри те, що «Ми — сім’я» матиме три портфелі в наступному уряді, це буде точно не МЗС.
Словацькі дослідники, які знають історію розвитку OL’aNO, нині переймаються питанням, як довго протримається цей політичний проект у парламенті. Месежніков пригадує, що під час обох попередніх каденцій фракції Матовіча просто розсипалися, оскільки майже половина депутатів покидала її до кінця виборчого циклу. Інший проблемний момент — це те, що окрім боротьби з корупцією Матовіч поки що не задекларував якихось конкретних політичних позицій. Тому поведінка політика, який із критика-опозиціонера перетворився на урядовця, і для словаків, і для світу поки що tabula rasa.