Слов’янський базар

Імпреза відбуватиметься з 21 до 25 травня включно на 5-ти різних майданчиках: у Конгрес-холі Президент-Отелю, Будинку актора, зірковій залі планетарію, в галереї «Лавра» та Музеї Івана Гончара. І цей момент принциповий. Як засвідчила практика перших двох років, фестиваль, затиснений у стінах клубів Docker Pub і «Бабуїн», значною мірою підпав під шарм цих приміщень і їх завсідників. Поети – натури й без того екзальтовані та схильні до надмірностей, а тут ще й атмосфера відповідна.

 

 

Очевидно, організатори врахували нарікання учасників на «шум і шаленство», тому «Лаври-2008» набули респектабельності й статечності. Інакше кажучи, читати тексти й випивати за здоров’я один одного тепер доведеться у різних місцях. Єдине, про що можна пошкодувати: з програми зник слем – чи не найяскравіше явище, в якому букву перемагає дух самого автора. Адже це театралізоване дійство залежно від темпераменту поета перетворює оприлюднення творів на феєричне шоу, цирк, виставу, перформанс, балаган, палату №6 та інше казна-що. Слем «підсліпуватий», він усіх випробовує лише на слух, а тому не добачає гендерних, вікових, соціальних, етнічних відмінностей. Аби вірші були справжні – з цього погляду він демократичніший, ніж гей-паради. Фестивальна тема «Видавництва, часописи, літературні майданчики, орієнтовані на сучасну поезію», відкриває не тільки культурну, але й ділову перспективу. Інших подивитися, себе показати – для поета все одно, що вдало поєднати троянди й виноград, красиве і корисне. Українці вільно володіють російською і добре розуміють білоруську, тому не сама мелодика, але й зміст прочитаного стають доступними. Російські учасники навпаки, не раз скаржилися, що змушені сприймати україномовну творчість, як монгольську пісню. Принаймні, саме книгодрукарям і видавцям профільних журналів до снаги подолати цю своєрідну мистецьку прірву – за рахунок активізації перекладів наших авторів у сусідній державі, перш за все. Найскромніше поводяться гості з Білорусі, яким зазвичай усе подобається, – аби публіка слухала. Але й вони не відмовляються від участі в спільних антологіях.

 

 

Мистецьке спочивання на «Київських Лаврах» не варто плутати з гуртовим успіхом слов’ян на Євробаченні. У цьому разі йдеться про письменників з Білорусі, Грузії, Канади, Росії, США та України, кожен із яких визначає пріоритети осібно, а не торує спільну дорогу до світлої мети. Хтось насолоджується красою міста каштанів, а хтось, прагнучи вийти за межі блогів та інтернет-сторінок, шукає паперового втілення своїх римованих експериментів. На те він і фестиваль, що просочитися на свято може й суперінтелектуальний автор, і талановитий дебютант, і бард-частушеч ник.

 

Стильовий діапазон хедлайнерів цьогорічної імпрези доволі широкий, аби задовольнити будь-які смаки. Серед зірок першої величини засвітиться колишній пітерець, а нині житель Нью-Йорка Владімір Ґандельсман, котрий працює з найтоншими емоційними нюансами слова. Навідає Київ московський концептуаліст Тімур Кібіров, якого критики називають «поетом відвертості». На одній сцені зустрінуться казах за походженням, хімік за спеціальністю й поет Божою милістю Бахит Кєнжеєв (нині мешкає в Монреалі) і «громадянин» Великого Яблука – легендарний діяч андеграунду 1970-х Алєксєй Цвєтков.

 

Яскраві представники українського поетичного простору – Віктор Неборак, Петро Мідянка, Галина Крук, Дмитро Лазуткін, Олег Соловей, Тарас Федюк – зберуться 23 травня на презентації серії «Зона Овідія». Та найцікавішими обіцяють бути перехресні стежки на кшталт акції «Прощання слов’янки», де 24 травня зійдуться разом українці, білоруси та росіяни – Андрєй Хадановіч, Сергій Жадан, Марійка Мартисєвіч, Настя Афанасьєва, Іґорь Бєлов.

 

Жодні літературознавчі дослідження не виявляють різницю менталітетів так наочно й опукло, як читання поетів різними мовами. Йдеться не про якість слова і навіть не про мистецькі тенденції, а про принципову різницю в світовідчутті й світоспогляданні. Якщо білоруси тяжіють до арлекінади, росіяни свідомо приміряють амплуа гробаря власної поезії, емігранти іноді надміру «літературні», то наші поети, які в Україні почуваються поки що гірше за прозаїків, тверді, наче криця. Їх життєлюбність здатна подолати будь-які негаразди. Навіть нестачу читачів.