Стаття про Садову, 5 у київській газеті «Вечерние Огни», 1 вересня 1919 року
Розкопки на Садовій, 5, ексгумація жертв київської ЧК призвели до надзвичайно сумних та трагічних для єврейських мешканців Києва наслідків. Газети майоріли статтями про євреїв-комісарів та євреїв-чекістів, які катували та вбивали городян, а особливо буцімто знущалися з «вродливих жінок».
Головні слідчі по справі розслідування звірств у ЧК, досвідчені київські прокурори Сергій Міляшкевич та Володимир Пучковський, оглянувши тіла та ознайомившись із документами, намагались заперечувати ці перебільшення та перекручення. Але їхні спроби були марними: Сергій Міляшкевич навіть написав велике спростування для преси, але його не прийняли до друку.
Цікаво, що Міляшкевич та Пучковський, а може – й обидва вони, фігурують на кадрах кінохроніки, переданої з федеральних німецьких архівів. Вірогідно, саме Сергій Міляшкевич фігурує біля викладених рядком трупів: у білому сюртуку та кашкеті судового слідчого, з парасолькою та якимось довжелезним списком у руках.
Сергій Міляшкевич та Володимир Пучковський після 1919 року залишились у Києві, і навіть були прийняті на відповідні посади до радянської прокуратури. Їх обох заарештували наприкінці 1930-го року за справою «Весна», коли органи ГПУ затримували всіх «колишніх», але незабаром із вибаченнями, як «дуже цінних працівників червоної та царської(!) прокуратури», випустили на волю. В Галузевому архіві Служби Безпеки України зберігся протокол допитів про обставини розслідування 1919 року:
«…по предложению прокурора я вынужден был начать т.н. «Расследование об истязаниях и зверствах в Киевской Губчека и во Всеукраинской Чека». Название это привожу в кавычках, т.к. так оно называлось в периодической прессе. Все расследование свелось к вырытию из общей могилы в усадьбе №5 по Садовой улице 127 трупов расстрелянных по постановлению ВЧК, осмотру этих трупов и перевозке их на кладбища, а также к опросу довольно таки многочисленных очевидцев «зверств» из лиц якобы побывавших под арестом в ЧК и претерпевших большие от этого неприятности. Все эти свидетели и очевидцы давали явно вымышленные показания о сдираемой коже, вырываемых ногтях и т.п., что я, выслушав нескольких лиц, решил не заниматься пустым делом, а предложил им подавать писаные собственноручно ими заявления, ввиду категорически выражаемого ими желания представить мне свои показания.
Тіла страчених напередодні залишення більшовиками Києва
В это время в некоторых киевских газетах появились заметки, рисующие в весьма отрицательных тонах обращение с заключенными в ЧК, причем в этих заметках также говорилось о сорванной коже, вырванных ногтях и т.п. Названия этих газет я припомнить не могу, равно как не могу припомнить, что что чему предшествовало по времени: появление ли газетных заметок, или же появление очевидцев и свидетелей о злоключениях в ЧК. Появление же басни о сорванной коже с руки арестованных объяснить можно следующим: общая могила на 127 человек (числа, впрочем, я твердо не помню, но приблизительно оно указано более или менее верно) была неглубока, сверху был насыпан тонкий слой песка и вследствие жары трупы распухли и верхняя кожица на кистях рук вздулась и легко снималась с трупов. Местонахождение общей могилы первоначально было открыто собаками, которые и разрыли верхний слой земли и растягивая трупы посдирали кожу с рук. Осмотр трупов по мере того, как их вынимали из ямы подтвердил отсутствие каких-либо следов насилий на трупах и об этом я и решил огласить в печати, т.к. считал нужным прекратить появление неосновательных слухов о зверствах, направленных с определенной целью вызвать еврейский погром на том основании, что, якобы, зверства эти производились сотрудниками ЧК – евреями (мифической «Черной Радой» и т.п.)».
Документи київської ЧК, які збереглись у наших архівах, свідчать, що слідчі мали переважно слов`янські прізвища, але, звісно – були й євреї. Та «громадськість», особливо – свідки, вперто поширювали інформацію, буцімто головними катами були євреї, а найбільше відзначалась жінка на ім`я Роза Шварц (або Еда Берг). Свідки описували Розу, як дуже привабливу 16-літню двічину-підлітка, яка граючі пускали кулю в лоба тому з заарештованих, хто їй насмілювався заперечувати. Про неї доповіли навіть генералу Денікіну:
«Далее, сообщают, что известный палач «Роза» — как выяснилось, Эда Берг – получала за каждую умученную жертву по 150 рублей. Специальность Розы была такова: жертву втискивали в ящик, оставляя открытой голову; Роза прицеливалась и после целого ряда глумлений и плевков, стреляла прямо в лицо. Жертву полуживой закапывали. Затем вторая, третья и так далее. В промежутках Розе доя подкрепления подносили бокал шампанского. Почувствовав усталость, Роза превращалась из палача в зрителя. Она усаживалась в кресле и с усмешкой на лице любовалась работой ее достойных товарищей».
Огляд ексгумованих тіл слідчими Міляшкевичем та Пучковським, а також іншими фахівцями-криміналістами
За допомогою «громадськості» дійсно було заарештовано якусь «мадам» Еду Шварц, яка буцімто «працювала» повією на Хрещатику. Причому, «слідчих» не засмутив той факт, що жінка виявилась біженкою-єврейкою з Варшави, неписемною, яка ледь-ледь розуміла російською й більше спілкувалась польською або єврейською. Крім того, в неї було двоє дітей. Над цією нещасною у Києві було влаштовано відкритий показовий суд. Однак, навіть дуже лояльні до білогвардійців журналісти ставили у своїх статтях під великий суд тотожність заарештованої Еди Шварц та «легендарної» Рози Шварц. Згідно газетних повідомлень, перед так званим судом постала «жирная, тучная, высокая женщина с заплывшими глазами и лоснящимся лицом…28-летняя бабища с тупым бычьим выражением глаз». Жінка благала відпустити її, запевняла, що вона нічого спільного не має з ЧК та не знає – хто така Роза Шварц. Але її все одне засудили до страти.
Крім цієї нещасної удови майже щодня на вулицях «упізнавали» до Євгенію Бош, то Пятакова, то – навіть Ворошилова, не кажучи вже про пересічних буцімто слідчих із ЧК. Всі ці люди були особами єврейської національності, і з ними брутально розправлялися. Паралельно із цим у Києві розпочався суцільний брутальний європейський погром, який тривав тижнями…
Обмивка решток для подальшого дослідження та передачі родинам з ціллю поховання
Київські газети майже щодня публікували нові «сенсаційні» звістки, швидше за все вигадані самими газетярами, які ще більше розпалювали ненависть та ворожнечу. Наприклад, через тиждень після проведення ексгумацій могил закатованих зненацька у газеті «Вечерние Огни» трапляється ось яке повідомлення: «На Садовой 5 обнаружено несколько трупов замученных Чрезвычайкою женщин. У одного трупа женщины поразительной красоты, хорошо сохранившегося, обнаружены отрезанные груди и оторвана рука. Найден труп еще одной жертвы Чрезвычайки присяж. пов. Жолткевича. Тело этого мученика обварено кипятком и обожжено».
Одна з багатьох статей з київської преси про затримку чергової чекістки Рози та її товаришів
На жаль, це та подібні газетні повідомлення спричинили сплеск сексуального насильства по відношенню до єврейок м. Києва. Найбільше постраждав район Галицької площі (нині – площа Перемоги), де були розквартировані білогвардійські частини, набрані з різних кавказьких народів. Загалом, київський погром вересня 1919 року був одним із найстрашніших серед хвиль насильства над євреями у той час. Звісно, ніхто ніяких розслідувань не проводив, але кількість єврейських жертв однозначно перевищувала кількість страчених на Садовій, 5.
Альтанка та стіна на подвір`ї генерал-губернаторського палацу на Інститутській, 40, де буцімто чекісти також розстрілювали заарештованих
У грудні 1919 року, коли червона армія відвоювала Київ у білогвардійців, у сучасному Маріїнському парку відбувся похорон «жертв контрреволюції». Біля вже існуючого великого братського поховання лютого 1918 року було покладено ще 41 тіло загиблого – радянських працівників, червоноармійців. Цікаво, що у списку загиблих від рук «контрреволюції» знаходимо людей, які могли бути причетні до злочинів ЧК: завідувача гауптвахтою Поліновського, слідчого ревтрибуналу Шафрана (загинув разом із матір`ю), харківського чекіста Лєпкіна, командира особливого корпусу ВУЧК Грінгольца, співробітника ЧК Островського. Серед похованих у Маріїнському парку зазначена й нещасна вдова Роза Шварц, але у дужках за її прізвищем надзвичайно важлива приписка: «розстріляна замість дійсної Шварц»… Отже, така чекістка дійсно існувала…
Список страчених білогвардійською контррозвідкою, похованих наприкінці грудня 1919 року у Маріїнському парку
Список похованих радянською владою у Маріїнському парку осіб, страчених білогвардійською контррозвідкою (з газети «Червоний прапор»)
Звісно, діяльність київської ЧК, як і історія 1919 року загалом, ще чекають на свого прискіпливого дослідника. А ми, доки що, завдяки кінохроніці з федерального архіву з Німеччини, зазирнути в той час бодай крізь екран монітора.
Закінчення буде