Слідами вивезеного капіталу

Їх масштаб подекуди безпрецедентний і ставить перед владою непрості завдання, вимагаючи від неї неабияких навичок кризового менеджменту. Однією з перманентних проблем народного господарства торік був відплив капіталу з України. Він мав низку причин і багато каналів реалізації, але єдиний комплексний наслідок – паніка на валютному ринку, знецінення гривні та падіння рівня життя населення.

Іноземні інвестиції

Звичайно, точної суми вивезеного з країни капіталу не назве навіть найпроникливіший розвідник. Проте в першому наближенні обсяг відпливу (або недобору) можна оцінити, зіставивши окремі економічні показники з рівнем минулих років.
Головним показником, із яким у довготривалій перспективі асоціюють приплив капіталу, а також економічний розвиток країни, є прямі іноземні інвестиції (ПІІ). Торік Україна отримала чистими $413 млн прямих інвестицій (див. «Капітальна засу­­ха»). Це в 9,9 раза менше, ніж у 2013-му, й у 17,4 раза менше, ніж у відносно активному 2012-му. Тобто надходження ПІІ вже у 2013 році суттєво впало, тому що світ зрозумів усю суть режи­­му Януковича й перспективи Украї­­ни за його правління. Але торік за цією статтею відбувся справжній обвал надходжень.

За даними НБУ, прямі капіталовкладення з України в інші країни у січні – вересні 2014-го становили $108 млн, що на 42% менше, ніж у 2013-му. Тобто інвестування бізнесу, прописаного в Україні, за кордон не стало каналом масштабного відпливу капіталу. Натомість він відбувався через пряме інвестування в нашу економіку (а в цьому випадку радше через вилучення капіталовкладень із неї) з інших країн. Так, за перші три квартали було забрано $133 млн ПІІ, тоді як за аналогічний період 2013-го приплив капіталовкладень в Україну становив майже $3,3 млрд. Тобто в результаті зміни влади потік грошей не просто зменшився, а змінив напрямок, через що ми недоотримали мільярди валютних надходжень.
Структура прямих інвестицій дає змогу зрозуміти природу цьо­­го явища. За даними Держстату, на початок жовтня минулого року ПІІ в Україну (наростаючий підсумок запасу акціонерного капіталу з початку інвестування) становили $48,5 млрд, що на 17% менше, ніж на кінець 2013-го. Найбільші країни-інвестори мали такі показники: Кіпр – $15,1 млрд (-21%), Німеччина – $5,8 млрд (-8%), Нідерланди – $5,2 млрд (-6%), Росія – $3,0 млрд (-31%). Виходить, що найбільше війни в Україні злякалися росіяни, які раніше інвестували в нашу країну прямо з РФ чи опосередковано через Кіпр, та українські олігархи, для яких середземноморська острівна держава – найтрадиційніший офшор (другими за значущістю є Британські Віргінські острови, запас ППІ з яких становив $2,5 млрд, що також істотно менше – на 20%).

через канал прямих іноземних інвестицій країна недоотримала щонайменше $6–6,5 млрд

Унаслідок паніки інвесторів і їхніх дій, спрямованих на захист свого капіталу від найгіршого (найбільше це стосується учасників та адептів режиму Януковича), до травня надходження ПІІ взагалі були від’ємними. Лише в грудні вдалося вийти на рівень де-факто кризового 2013-го. Таким чином, за весь 2014-й через канал прямих іноземних інвестицій країна недоотримала щонайменше $6,0–6,5 млрд (якщо орієнтуватися на відносно успіш­­ні 2011–2012 роки). Звичайно, ці гроші є, вони (їхня вартість), імовірно, були створені економічною системою й не пропали, а осіли десь за кордоном. Та чи повернуться коли-небудь в Україну?  

Портфельні інвестиції також стали джерелом хоча й невеликого, але відпливу капіталу з України. У 2014-му за цією статтею країна втратила $395 млн на тлі того, що в 2013-му було зафіксовано приплив капіталу обсягом $1,2 млрд. Варто зауважити, що операції з фіктивними («сміттєвими») цінними паперами, які належать до портфельних інвестицій, також можуть бути методом виведення коштів. До нього, як правило, вдаються тоді, коли йдеться про мільйони або десятки мільйонів, а не мільярди доларів. Утім, з огляду на цифру в платіжному балансі торік цим каналом з України могло витекти не більше ніж $0,8–1,0 млрд. На тлі інших зазначена сума не така й велика.

Зовнішні борги

Найбільші обсяги недоїмки валютних надходжень торік зафіксовано через борги (середньо- та довгострокові кредити й облігації). Відплив капіталу тут відбувався двома шляхами: через бан­­ки та нефінансові (здебільшого виробничі) компанії. З першими все більш-менш зрозуміло: фін­установи багато років виплачують зовнішні позики, взяті перед кризою 2008–2009-го. І 2014-й винятком не став, хоча залишки банківського боргу перед нерезидентами на сьогодні не надто великі. Щоправда, торік фінустанови знизили темпи залучення позик у 2,8 раза. Але це не дивно, бо, знаючи про теперішню ситуацію в банківському секторі навіть із чуток, іноземні інвестори не надто прагнутимуть позичати українським депозитним корпораціям. Тому відплив валюти за цим каналом цілком відповідає ринковій ситуації.

Читайте також: Полювання на гривню

А от із боргами реального сектору не все так зрозуміло. Торік на чисте їх погашення Україна витратила майже $4,2 млрд, хоча раніше зазначена стаття приносила гроші, а саме $1,3 млрд у 2013-му та $4–7 млрд у 2011–2012-му (див. «Капітальна засуха»). При цьому темп здійснення запозичень у 2014-му порівняно з показником 2013-го зменшився аж у 5,6 раза, що можна було б пояснити, як у випадку з банками, тим, що іноземці не хочуть надавати позики в країну, де триває війна. Але, як зазначено вище, запозичення фінустанов за кордоном зменшилися лише в 2,8 раза (різниця в абсолютних цифрах вражає ще дужче: -$2,9 млрд у банків проти -$11,0 млрд у нефінансових компаній), тоді як саме банківський сектор мав найбіль­­ше проблем у 2014-му. Крім того, обсяги погашення зовнішніх запозичень ком­­паній реального сектору за минулий рік впали майже в півтора раза, хоча загальний зовнішній борг порівняно з попередніми роками на початок 2014-го, звичайно, зріс, тобто причин для такого падіння не видно.

Враховуючи все це, складається враження, що статистика запозичень і погашень зовнішніх боргів нефінансовими корпораціями так само перебуває під впливом грошових потоків українських олігархів. Багато років тому скоробагатьки часто використовували зовнішні борги для того, щоб виводити кошти в офшори під виглядом високих відсотків на такі запозичення. Тепер, можливо, вони оформляють фінансування своїх виробничих активів як позики, надані холдинговими компаніями, зареєстрованими в офшорах, для того щоб уникнути ризиків українського банківсько­­го сектору або тримати капітал під іноземною юрисдикцією на випадок виникнення спорів (через недієздатність вітчизняної судової системи, яка не впоралася б, наприклад, із рейдерськими захопленнями, досить часто практикованими за Януковича). Так чи так, а відмова олігархів надалі спрямовувати кошти на фінансування українських активів, імовірно, суттєво обмежила обсяг валютних надходжень за кредитами та облігаціями, одержаними реальним сектором, і призвела до того, що Україна торік недоотримала за цією статтею $8–10 млрд, більша частина з яких таки потрапила б у нашу економіку, якби не війна.

Інші статті

Відплив капіталу значною мірою відбувався й через відхід готівкової валюти з банківської системи. Торік його обсяг становив $2,6 млрд, що на 4% менше, ніж у 2013-му. Із цією статтею пов’язано багато міфів. Основним із них є той, що населення нібито масово скуповує валюту й кладе її під матрац. Але звідки тоді Янукович узяв $32 млрд (за іншою інформацією, $2–5 млрд) готівки, яку нібито вивіз до Росії, і якими грішми фінансується численна контрабанда, що процвітала за режиму та в багатьох місцях існує й донині? Питання риторичне. Тому, мабуть, правильно говори­­ти про те, що частину готівкової валюти, яка була забрана з українських банків через обмінники, акуратно упаковано в кейси й вивезено за кордон.

Те саме стосується й відпливу депозитів із банківської системи. Якось прем’єр-міністр заявив, що українці знімають гроші з рахунків і кладуть їх у сейфи, побоюючись банкрутства фінустанов. У цьому є частка правди. Але, безумовно, частину тих коштів також вивез­­ли готівкою з країни, позаяк після зміни влади, як свідчать джерела Тижня, неприкрите виведення грошей за допомогою банків суттєво ускладнилося, передусім через заходи, вжиті владою США та їхніми банками-контрагентами. Оскільки загалом, за даними НБУ, торік з українських фінустанов забрано валютних депозитів на $11,4 млрд в еквіваленті, то цілком імовірно, що принаймні третини чи половини зазначеної суми в Україні вже немає. Ці кошти, не виключено, мігрували за кордон так само, як і їхні власники. Якщо ж ураховувати, що в умовах нормального розвитку економіки банківська система України щороку одержувала додаткових $5 млрд у формі вкладів населення та бізнесу, то загалом фінансовий сектор 2014-го недоотримав понад $16 млрд депозитів. Яку частину з цього вивезли, відомо лише Богові.

Читайте також: Слово на літеру «Д». Що таке дефолт і чим він загрожує Україні?

Ще одним поширеним каналом відпливу капіталу є фіктивні операції з імпорту певного товару чи послуги. Схема роботи тут проста: псевдоімпортер платить валютою за контрактом, який потім або не виконують (тоді сума зависає на балансі «імпортера» у вигляді дебіторської заборговано­­сті), або виконують лише на папері (що дуже поширено у випад­­ку імпорту послуг, наприклад консалтингових). Масштаби відпливу капіталу за цією статтею важко оцінити точно, однак у певному наближенні можна. 2014-го обсяг імпорту товарів і послуг в Україну становив $74,1 млрд, що на 27% менше, ніж 2013-го. При цьому гривня девальвувала протягом року на 134%, а середньорічний курс долара зріс порівняно з 2013-м на 52%. Під час минулої кризи у 2009-му імпорт товарів і послуг упав на 44%, а середньорічний курс долара тоді підвищився на 53%. Виходить, що тоді імпорт падав стрімкіше, ніж зараз. На це є дві об’єк­­тивні причини. По-пер­­ше, тоді запровадили спеціальне імпортне мито на переважну частину товарних позицій за ставкою 12%, що, ймовірно, обмежило імпорт. По-дру­­ге, цього року статистика зафіксувала збіль­­шен­­ня імпорту за деякими позиціями через ліквідацію контрабандних схем, якими керував режим Януковича. Хоча ходя­­ть чутки, що багато схем і далі успішно працюють, та й самі циф­­ри показують, що детінізація контрабанди не мала суттєвого впливу на платіжний баланс.

Тож куди подіти ті 17 відсоткових пунктів, на які відрізняється темп падіння імпорту в 2014-му від показника 2009-го, враховуючи, що середньорічна девальвація практично однакова? Очевидно, що левова частка тієї різниці – фіктивний імпорт, за допомогою якого виводили гроші за кордон. Цю гіпотезу дотично підтверджує те, що коли голова Нацбанку Валерія Гонтарева наприкінці серпня спробувала запровадити максимальні адміністративні перешкоди для здійснення таких операцій, підписавши відповідну постанову НБУ, то під тиском згори їй довелося скасувати їх уже через два місяці. А йде­ться про суму близько $17 млрд. Навіть якщо половина її виникла через фіктивні імпортні операції, то це величезна втрата для України в теперішній ситуації.

У розвиненіших країнах центробанки чітко моніторять операції з виведення коштів за кордон і намагаються запобігти їм. Навіть у Росії в статистиці платіжного балансу є графа «Сумнівні операції», щоб відстежувати угоди купівлі-продажу товарів і цінних паперів та інші, що мають на меті вивести кошти з країни. Обсяг таких операцій – 1–2% ВВП. Якщо проводити аналогії з РФ, то можна було б оцінити невидиму частину відпли­­ву капіталу з України на рівні $3–4 млрд. Однак, ураховуючи сьогоднішню економічну та політичну ситуацію, яка карди­на­­ль­­­­но перекроїла платіжний баланс минулого року, реальна сума, ма­­буть, набагато більша.

Замість висновків

Використовуючи наведені вище розрахунки, можна з упевненістю говорити про те, що торік українська економіка недоотримала понад $40 млрд валютних надходжень порівняно з нормальними роками. Із цієї суми, згідно з грубим підрахунком, близько $20–25 млрд – капітал, виведений з України за 2014-й. Згадана сума, мабуть, більша від тієї, яку щороку виводять олігархи за допомогою трансфертного ціноутворен­­ня (за різними оцінками, $5–20 млрд за рік), і, очевидно, значно менша від суми, яку, подейкують, украв режим Януковича ($70–100 млрд). Але вона цілком зіставна зізміною сальдо фінансового рахунку, яке в 2013-му дорівнювало $18,6 млрд, а в 2014-му – мінус $8,4 млрд. І саме така різка метаморфоза стала наріжним каменем глибокого знецінення гривні та зубожіння населення.

Читайте також: З миру по нитці

Так чи так, але ці гроші в теперішній ситуації Україні дуже знадобилися б, особливо з огляду на те, що йде мова про розширену програму співпраці з МВФ, котра передбачає десятки мільярдів доларів додаткового кредиту, яких реально бракує нашій економічній системі. А оскільки, за невеликими й нетривалими винятками, відпливу капіталу з України ніхто з нового керівництва особливих перешкод не чинив, то напрошується висновок: Революція гідно­­сті трансформувала систему цінностей кого завгодно, але не представників влади. Для них гроші залишаються вершиною піраміди Маслоу, священною коровою, яку не можна чіпати навіть тоді, коли країна тріщить по швах. Вони, як і раніше, цілком нормально ставляться до дій олігархів і подібних, які легко виводять свої гроші,  безпосередньо докладаючись до знецінення грив­­ні та зубожіння українців. Поки цей процес тривати­­ме, а країна нагадуватиме решето, через яке капітал витікає, немов вода, гривня надалі знецінюватиметься. І жодні заходи економічної політики, про які говорить Гонтарева та інші представники влади, цьому, на жаль, не зарадять.