Жовтий лелека покинув наші краї,
Тільки Вежа лишилася пам’яттю про птаха.
Я наповнюю свій келих
і в річку виливаю вино.
Хвилі емоцій здіймаються
в моєму серці.
Мао Цзедун.
«Вежа жовтого лелеки»
Хлопці зі скандинавською зовнішністю ввічливо усміхаються з-за широких вікон інвестиційних банків та високотехнологічних корпорацій. Їхнє місце – завжди край вікна чи входу в офіс, і своєю усмішкою люди-вітрини заробляють від $1,5 тис. за місяць. Вони можуть не знати тонкощів інвестиційного аналізу й не розуміти особливостей коливань індексу Доу – Джонса; шанхайські бізнес-ділки охоче платять їм лише за присутність біля дверей. Роль – заманювання мандрівних американців та європейців «своїми обличчями». Щоб не відлякувати потенційних клієнтів, корпорації наймають на роботу молодиків та дівчат неазійської зовнішності. Англійська чи інші світові мови навіть у Шанхаї, найбільш європеїзованому і просто наймасштабнішому мегаполісі Піднебесної, зазвичай є екзотикою – на вулицях вас зрозуміє кожен сотий, хоча в Пекіні шансів на це взагалі катма.
Розвиток шанхайського регіону почався з провінційного рибальського містечка, у XVI столітті тут з’явилася митниця. Економіка почала розквітати завдяки місцевому протекціонізму та опіуму. Китайська влада в торгових справах підтримувала національний експорт і забороняла бартерні угоди з іноземцями, через що купці Старого світу мали сплачувати за першокласні чай, шовк та порцеляну золотом і сріблом. Однак англійці бажали розраховуватися не дорогоцінними металами, а опієм з азійських колоній. У середині XIX століття Британська імперія вела так звані опіумні війни з династією Цин через заборону європейським компаніям продавати опіум. Суперечка закінчилася дозволом для іноземців на вільну торгівлю в Шанхаї.
Через постійні конфлікти, в центрі яких опинялося місто, тут дефіцит історичних пам’яток. Тож дивитися на історичний Китай краще в столиці чи інших куточках країни, а сюди їдуть задля драйву великого кіберпанківського мегаполіса. Основні туристичні принади – ділові квартали на берегах річки Хуанпу, притоки Янцзи. З одного боку, модернові будівлі в центральноєвропейському стилі, дивом урятована спадщина бізнесменів Старого світу. З іншого – азійський Вавилон із хмарочосами корпоративних святилищ і телевежею «Перлина Сходу». Навіть над стародавніми храмами та парками здіймаються скляні новозбудовані велетні. Відчуття феєричне: відпочиваєш у садку династії Мін, споглядадаєш золотих рибок, а у воді «пливе» відображення Всесвітнього фінансового центру чи іншої якоїсь мегаспоруди.
БЕЗПЕЧНА СУЧАСНІСТЬ
Місто працелюбів прокидається о шостій ранку, тому вже о дев’ятій вечора половина шанхайців бачать солодкі сни, і на вулицях не зустрінеш ні гуляк, ні закоханих. Нічне життя тут зосереджене біля парків та клубів, більша частина мегаполіса стає містом-примарою. Прогулянка цими порожніми вулицями, як обіцяють місцеві, – справа цілком безпечна. Під хмарочосами сплять люди в ковдрах чи просто загорнуті в коробки. Це не безпритульні, а сезонні заробітчани, що приїхали до багатомільйонника з провінції, – здебільшого будівельники.
З безпекою в Шанхаї все і справді дуже налагоджено. У парках удень можна побачити молодиків, котрі куняють на лавках, із розстебнутими піджаками: з кишень випирають мобілки й гаманці. Сплять і не бояться, що якийсь поганець «позичить» кревно зароблені чи телефон. Як і ті заробітчани під хмарочосами. Усі гроші вони відсилають додому, в провінцію. Їхній заробіток – $500–600 за місяць, і не витрачати цих коштів – їхній власний вибір. Хоча винайняти невелику квартиру біля центру можна за $200. А ось за платню людини-вітрини в півтори тисячі доларів у Шанхаї можна вести більш ніж пристойне життя, особливо якщо тобі нема й 30 років.
ВІЛЬНА ТОРГІВЛЯ НА ВСІ СТО
Головна перевага давньокитайської традиції торгівлі – можливість торгуватися де завгодно, крім ресторанів. Ринки й великі магазини готові до знижок, навіть якщо на речі стоїть цінник. Не поторгуєшся – тебе просто не поважатимуть. Тут уже справа у насолоді від мистецтва спілкування – свій зиск торговець отримає, але якщо людина не збиває ціни, така угода гарною бути не може апріорі. Це те саме, що відібрати гроші, й таке шанхайцям не приносить ані самоповаги, ані вдоволення. Знати китайську чи англійську в цій ситуації не потрібно – інтуїція, жести й калькулятор, на якому обидві сторони угоди показують свою ціну, дають змогу вільно спілкуватися з шанхайськими малими підприємцями.
Після торговельних центрів Піднебесної, де сувенірку купують на кілограми, витрачати гроші в українських магазинах не виникає бажання. Адже в нас спекуляція сягає 1000% (і це з урахуванням витрат на перевезення отого добра). За $100 у Шанхаї можна одягтися з голови до ніг. До речі, долари на місцевих ринках приймають вільно. На вулицях іноземців підстерігає армія юнаків, які приторговують фальшивими айфонами та ролексами по 90… ні, 70… ні, по 50 баксів. До речі, підробки досить якісні й, можливо, прослужать власникові довше, ніж придбані в деяких київських крамницях товари. Стандартний прайс на сувенірні календарі, ручки чи традиційні гарбузи – «one dollar». Але, витративши кілька хвилин на емоційну розмову з молодиком, можна за той самісінький «зелений» придбати п’ять таких ручок чи календарів.
КУЛЬТ ПОЕТА
Кожен 30-й читач журналу Intelligent Life (культурний проект тижневика The Economist) на запитання: «Яке місто є столицею світу?» – відповів: «Шанхай». Отже, у відповідному рейтингу цей багатомільйонник на п’ятій сходинці після Нью-Йорка, Лондона, Сінгапура й Вашингтона. Але тутешні жителі не сумніваються, що саме їхній мегаполіс посідає першу позицію, бо з якого б то дива уже 200 років саме на береги Хуанпу прагнули потрапити люди з усіх куточків Китаю та світу?
Китайці люблять здоровий спосіб життя, шопінг, роботу й Мао. Якось я сиділа в ресторації із 25-річною дівчиною, котра працює в Шанхаї. Ми розмовляли про літературу. Вона дістала книжку китайською і презентувала її як творіння найкращого й найсвітлішого поета. «Конфуцій? Лі Бо?» – допитувалася я. «Ні, Жунь Чжі», – дівчина назвала друге ім’я Мао Цзедуна. Для місцевих, навіть молоді (звісно, з благополучних сімей, рідні яких не відчули проблем із владою), «великий керманич» залишається взірцем. Критикувати компартію громадяни Китаю навіть у закордонних подорожах бояться – хоч скільки питай, усе їх влаштовує. Поганого слова не почуєш ані про засновника КПК, ані про сучасне керівництво.
ІНДУЛЬГЕНЦІЯ ПО_ШАНХАЙСЬКИ
Коли вам здається, що ваша дружина забагато ходить крамницями або що ваш чоловік непомірно їсть, – завітайте до Шанхая. Адже тут ці дві речі є культовими, і жоден український торговельний центр, навіть у періоди розпродажів, ніколи не побачить стільки щасливих та зацікавлених людей, скільки їх щодень обслуговують магазини цього міста. Десятиріччями китайці скніли за межею бідності. Навіть зараз старше покоління, вітаючись, питає не «як твої справи», а «чи їв ти сьогодні». Після економічних реформ частина нації, якій пощастило переїхати до великих міст, просто пішла у «відрив» – дешеві і якісні товари, доступна й різноманітна провізія.
Їжа – окрема тема. Якщо шанхайці хочуть зробити комусь чи собі приємно, вони йдуть до ресторації, де починається справжня вакханалія смаку. Але потрапити до пекла за гріх ненажерливості їм не страшно: у місті за долар можна придбати 1 млрд «золотого паперу» – офіційної валюти потойбіччя, що її спалюють на кладовищах чи просто в домашніх ритуальних пічках. Спопелівши, валюта потрапляє прямісінько на той світ, до прабабусь та прапрадідів. Ці паперові мільярди китайські пращури використовують за призначенням – як хабарі для духів та божеств потойбіччя, від рішення яких залежить тамтешній комфорт душі.
ЯК ДІСТАТИСЬ І ЯК ПЕРЕСУВАТИСЯ МІСТОМ
Долетіти до найбільш європеїзованого міста Китаю дешевше, ніж до столиць Старого світу: якщо брати квитки за півроку, подорож в обидва кінці обійдеться у $300–400. Повітряним шляхом дістаються здебільшого через Москву, Париж або Амстердам. Рейс триває вісім-дев’ять годин.
Шлях від аеропорту «Пудун» до міста можна проїхати автобусом (близько години часу) або швидкісним потягом «Маглев» (15 хвилин). Пересуватися мегаполісом можна як на метро, так і в таксі. Підстрахуватися від мовного бар’єру можна, маючи із собою візитки місць, до яких хочете потрапити.
Читайте також: Інший Китай: Тайвань може стати найбільшим «драконом Азії»
ВАРТО ПОБАЧИТИ
«Маглев» – потяг на магнітній подушці, курсує між аеропортом «Пудун» та Шанхаєм. Трасу 30 км завдожки він долає зі швидкістю 350 км/год.
Парк радощів Юйюань – садок династії Мін у старовинному районі Шанхая, створений у XVI столітті місцевим чиновником у подарунок своєму батьку, міністрові покарань.
Панорама ділового центру «Пудун» із 430-метровою телевежею «Перлина Сходу», хмарочосами Шанхайського всесвітнього фінансового центру та «Цзін Мао».
Набережна Хуанпу, притоки однієї з найбільших річок світу – Янцзи.
Храм Нефритового Будди – монастир XIX століття з коштовною реліквією – скульптурою Будди, привезеною до Шанхая з Тибету.
Лунхуа – монастир «Сяйво Дракона» III століття, з пагодою та залом із 500 золотими скульптурами архатів – адептів буддизму, які за повір’ям вийшли з кола перероджень.
Міжнародні телефонні розмови в Китаї за допомогою ТревелСімки: вихідний тариф – $0,75/хв, вхідний дзвінок – $0,00/хв