Найцікавіше, що я ж і сам сьогодні пишу це кільканадцять разів на день, розсилаючи листівки та мейли: «З Новим роком та Різдвом». Дуже красномовним є, якщо замислитися, цей сполучник «та». Різдво Христове як було, так і залишилося приємним додатком до новорічних свят. А оскільки східні православні досі живуть за старим стилем, то відзначають його не 25 грудня, як увесь світ, а, ніби за залишковим принципом, 7 січня, вже вкрай утомлені кулінарними надмірностями (де там постити!). Відповідно й постать «винуватця свята» опиняється десь на периферії уваги, затьмарена ялинковими прикрасами, дитячим сміхом і сезонним споживчим бумом.
Найменше мав намір читати тут проповідь у дусі «Ісус вас любить» чи, боронь Боже, «покайтеся!». У кожного своя спеціалізація. Хоча, з іншого боку, здається, саме зараз, «тут і тепер» є потреба вслухатися в Його прості поради. Що вдієш, якщо попередні покоління часом вслуховувалися в них не надто уважно, а інколи з точністю до навпаки.
Причому, хоч як дивно, саме це полегшує завдання в епоху плюралізму, мультикультуралізму, політкоректності та всезагальної відносності. Можна читати канонічні тексти без надмірного тиску авторитету, немов уперше. Понад те, їх може читати мусульманин, для якого Іса є лише одним із попередників Пророка (хай благословить його Аллах і вітає). Або юдей, для якого Він, страшно сказати, – тільки один із численних єретиків, відступників від традиційного вчення. Ну й, звісно, звичайний побутовий атеїст, недалекий від містичних чи етичних пошуків.
Перше, що відкриває неофіт у євангельських текстах, — це вельми незручні для повсякденного вживання поради. Власне, не поради, а вимоги, але незручні не в побутовому, а в суто ментальному сенсі. Наприклад, любити ближнього. А хто він, мій ближній? Невже цей, з обличчям, не спотвореним інтелектом, який щойно підрізав мене на своєму «Хаммері»? Чи той на трибуні з дебільною усмішкою, який мене дурить третій рік поспіль? Або той, у кабінеті, з шухлядою письмового столу, завжди відчиненою для приносу? Полюбити інших, причому геть усіх: приємних і неприємних, розумних і дурних, яскравих і непомітних, — у цьому є ще й абсолютна інтелектуальна відвага, що не кожному приступна. Та ні, краще я сам вирішуватиму, кого мені любити. Ну ось і все, щойно я собі це скажу, далі можна не читати. Послання не доставлене. Кінець зв’язку.
Водночас чимало непорозумінь навколо погано прочитаних, надто буквально сприйнятих рядків. Ніколи не вимагав Ісус від усіх відмовитися від повсякденних життєвих радощів. Він настійливо радив дбати про пріоритети, але ж то зовсім інша річ. Якщо вже відмовлятися від світу, то суто добровільно й свідомо. Це вибір окремих сміливців, який не для всіх годиться і не для всіх навіть бажаний. Решта ж — звичайні люди, нехай спробують як мінімум бути просто людьми. Все.
До речі, це один із ключових пунктів Христової проповіді: добровільність. Хочеш — слухай. Не хочеш — живи, як знаєш. Якщо хочеш рятуватися, то ось тобі програма-мінімум: те, те й те. Але знай, що є ще програма-максимум. Що тут складного чи неприйнятного для сучасної людини? Насправді ж вибір завжди важкий, і будь-яка свобода, особливо якщо це свобода волі, обтяжлива.
Звісно, в цьому діалозі треба вибагливіше обирати собі посередників. Немає нічого гіршого від бабусь із блиском в очах, які чатують у кожному храмі й тільки очікують нагоди зробити зауваження. Не менш небезпечно натрапити на усміхненого поводиря з іноземним акцентом, який швиденько пояснить тобі все Святе Письмо, «як для дебілів», і непомітно змусить записати рахунок для грошових переказів. Звісно, порада розумної людини ніколи не завадить. Але в тім-то й річ, що Ісус вимагає індивідуального, особистого зусилля. Знову це «вимагає». Та ні, просто пропонує.
Кажете, важкі часи? А що, Юдея часів Тиберія, Калігули і Нерона переживала не важкі часи? Кажете, в церкві незатишно? Повторюю, я не проповідник. Не хочете – не ходіть. Кажете, незрозумілий текст? Інколи я забуваю, що мене хрестив мій дід-священик, і беру цю книжку як, прости Господи, художню прозу. І негайно потрапляю під шарм цього дивного, завжди несподіваного, завжди захопливого чоловіка, що народився дві тисячі років тому… «Що є правда? — Я…»