Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Слабкість як запорука сили

7 Вересня 2017, 18:00

Про це йшлося в тривожному, хоч і цікавому матеріалі, опублікованому нещодавно у виданні Politico. Матеріал ґрунтується на звіті про бойову готовність 173-ї повітрянодесантної бригади США, що базується в Італії. Цей підрозділ більшу частину останнього десятиліття провів в Іраку та Афганістані, а тепер позиціонується як сила швидкого реагування на противагу російській загрозі в Європі.

Нещодавні навчання бригади в Україні виявилися дуже корисними, хоча цьому навряд чи варто дивуватися. Росія — серйозний противник, на відміну від джихадистів і племінних збройних формувань, із якими здебільшого коаліційні сили на чолі зі США мають справу деінде. Росіяни використовують безпілотні літаки й електронні засоби ведення війни.

Так само не дивно, що про їхні можливості добре відомо союзникам США з прифронтових держав. Румунія і Латвія, а також загартована боями Україна мають удосталь ідей щодо тактичних прийомів, якими можна відбити або послабити прийоми росіян у веденні війни.
Отож, як на мене, у статті Politico немає справді тривожних новин. Джерело, на яке вона посилається, вказує, що 173-й бригаді, яка налічує 4 тис. бійців, «бракує потенціалу, необхідного для ефективного виконання її місії з вирішальною оперативністю». Politico припускає: якщо сила швидкого реагування, якою є повітрянодесантна бригада, має таку слабкість, то, певно, й усі військові сили загалом також. Через це заголовок матеріалу виходить ще похмурішим: «Армія США не готова протистояти Росії в Європі». 

 Румунія і Латвія, а також загартована боями Україна мають удосталь ідей про тактичні прийоми, якими можна відбити або послабити прийоми росіян у веденні війни

Однак будь-яка армія зазвичай далека від ідеалу. Збройні сили засвоюють уроки зі своїх помилок, беруть участь у навчаннях, відпрацьовують тактики й намагаються максимально ефективно використовувати час, людські та інші ресурси. В альянсі на кшталт НАТО навіть Сполучені Штати, які є єдиною військовою наддержавою, сподіваються, що можуть розраховувати на вміння та досвід інших країн.
Саме тому для військових проводять навчання. Краще нехай Збройні сили США довідаються про слабкі місця в себе зараз завдяки навчанням пліч-о-пліч з українцями, ніж пізніше у справжньому конфлікті з Росією. 

Понад те, заповнювати прогалини у військах не так уже й важко. Ефективною протидією безпілотникам можуть бути дешеві маскувальні сітки. У 173-й бригаді їх недостатньо. Цю проблему реально вирішити, якщо пошкребтися в оборонному бюджеті. Старенькі військові автомобілі Humvee треба замінити на витриваліший транспорт. Цей процес уже розпочато. Деякі нові транспортні засоби необхідно оснастити кращою зброєю. У цьому немає нічого надзвичайного — йдеться не про нову висадку людини на місяць.
Складніше реалізувати буде деякі інші нововведення. Скажімо, створити інтегрований підрозділ легких танків. Однак США мають досить багато броньованої техніки в інших підрозділах ЗС. Крім того, американські солдати повинні навчитися обходитися без системи GPS, яку Росія може легко заглушити. Альтернатива — старі мапи зоряного неба. Їх треба лише оновити.

Ще один момент із матеріалу Politico, який можна критикувати: США надто залежать від допомоги вразливих східноєвропейських союзників. Щоб протидіяти спробам Росії глушити системи комунікації, у статті рекомендується використовувати старомодний високочастотний радіозв’язок замість супутникового обладнання. Виявляється, Латвія вже допомогла з цим, коли проводилися спільні навчання в Німеччині. В управлінні засобами протиповітряної оборони короткої дальності 173-й бригаді надавали допомогу румунські підрозділи.
Але так і має бути. Союзники Сполучених Штатів — не тільки споживачі, а й «виробники» безпеки. Можна було б починати хвилюватися, якби прифронтові держави не могли нічого запропонувати могутнім гарантам безпеки. Тож матеріал Politico треба сприймати не як доказ слабкості, а як підтвердження сили у військовому плануванні. 

—————————

Автор The Economist, старший віце-президент аналітич­ного центру CEPA