Слабкі місця

Українське суспільство стрімко деградує, зростає маргіналізований прошарок. Населення країни з року в рік зменшується. В країні вирують епідемії туберкульозу, гепатиту, ВІЛ (у випадку з ВІЛ епідемія є наймасштабнішою в Східній Європі). Зростає соціальна нерівність. В Україні за різними оцінками співвідношення доходів 10% найбідніших людей та 10% найбагатших коливається від 1:15 до 1:45, тоді як у розвинених країнах 1:4 – 1:6. Через значне розшарування суспільства на бідних і багатих існує загроза революційних змін чи силових заходів розв’язання соціальних проблем.

 

 

За даними Німецької консультативної групи з питань економічних реформ, основні фонди по галузях української економіки зношені від 40% (зв’язок і комунікації) до 48-50% (будівництво, сільське господарство, транспорт). Високий відсоток зношеності основних комунікацій (мостів, залізниць, автодоріг) та засобів виробництва на застарілих підприємствах підвищує небезпеку техногенних катастроф.

 

Влада тісно переплелася з бізнесом. Безвідповідальність і корумпованість спонукають чиновників під час прийняття політичних рішень керуватися не національними, а особистими інтересами.

 

 

Україна залежить від російських нафти та газу (70% від потреби), а також ядерного палива (100%). Енергетична кабала зменшила можливості ефективно вирішувати політичні проблеми з Росією. Незважаючи на постійні заклики української влади до диверсифікації, альтернативні канали постачання енергоресурсів так і не були створені. Значною вадою української економіки залишається її надмірна енерговитратність.

Збройні Сили України (ЗСУ) мають у своєму складі лише кілька невеликих підрозділів, які є справді боєздатними. За даними Генштабу, мінімально необхідний рівень фінансування армії на 2010 рік становить 20 млрд гривень. На 2009 рік Міноборони встановило мінімально необхідний обсяг фінансування армії на рівні 17,5 млрд гривень, однак у державному бюджеті на 2009 рік передбачено тільки 7,4 млрд гривень. За роки незалежності не створено принципово нових зразків бойової техніки, лише модернізуються старі радянські моделі, зокрема танки «Оплот» та «Булат».

 

 

Українська економіка тримається лише на кількох галузях, до того ж експортно-орієнтованих, що робить її залежною від цінових коливань на світових ринках, а відтак дуже вразливою перед потрясіннями на світових ринках.

 

Під час кризи частка тіньової економіки за різними оцінками зросла до 35-55% офіційного ВВП. Наслідком тінізації є падіння рівня доходів бюджету, що може стати причиною скорочення соціальних виплат та зростання напруженості в суспільстві.

 

 

Сукупні збитки вітчизняних банків за перше півріччя 2009 року сягнули 14,3 млрд гривень. Величезний зовнішній державний і корпоративний борг України (за даними НБУ, на кінець першого кварталу 2009 року розмір валового зовнішнього боргу становив $99,2 млрд) робить нашу державу фінансово залежною від кредиторів та в перспективі посилює ризик дефолту (в т.ч. суверенного), девальвації гривні. Дефіцит кредитних ресурсів може призвести до другої хвилі економічної кризи й, своєю чергою, соціального вибуху.

  

 

Населення регіонів України має різні політичні, культурні, мовні й конфесійні орієнтації та уподобання. Ці світоглядні відмінності можуть бути використані як внутрішніми, так і зовнішніми силами для створення й посилення сепаратистських рухів, особливо в Севастополі та Автономній республіці Крим.

Катастрофічно низький рівень національної безпеки. 

 

 

Деякі радикальні політичні сили в сусідніх країнах висувають до України територіальні претензії: в Польщі – на Волинь та Галичину, в Словаччині й Угорщині – на Закарпаття, в Росії – на Крим та південно-східні регіони. На західному напрямку найактивнішими є ультраправі румунські політичні сили (зокрема, партія «Велика Румунія»), які не визнають українсько-румунського кордону та виступають за відтворення «Великої Румунії», що включала би також українські Буковину й Південну Бессарабію. Консульства Румунії в Чернівцях і Одесі звинувачують у видачі румунських паспортів українським румунам.

 

У разі загострення відносин між Республікою Молдова та самопроголошеною Придністровською Молдавською Республікою, де проживає велика українська громада, Україна може бути втягнутою в конфлікт. Утікачі з ПМР у першу чергу ринуть в Одеську область.

 

 

 

За 18 років, що минули з часу розпаду СРСР, кремлівська еліта не змирилася з існуванням незалежної України. Останнім часом російські високопосадовці недвозначно натякають Києву, що Чорноморський флот залишиться в Севастополі й після 2017 року (коли закінчується договір оренди). Наразі до цієї мети Кремль іде мирним шляхом, використовуючи проросійські політичні сили та п’яту колону в Україні й впливаючи на ситуацію відразу на кількох напрямах: інформаційному, культурному, економічному та дипломатичному. Проте останніми роками громадську думку в Росії наполегливо готують до різних сценаріїв військового вторгнення та розчленування України. На цю тему пишуть книжки, розробляють комп’ютерні ігри та публікують статті в мас-медіа. Наведемо лише кілька уривків з тексту «Операція «Механічний апельсин», що з’явився на веб-сайті «Русского журнала» у квітні 2008 року: «Операція може розпочатися з розгрому українського флоту ударами з повітря та протикорабельними ракетами й захоплення місць його базування… Було б логічно, якби дії десантів на першому етапі були підтримані ударом важких сухопутних частин силами до танкової дивізії на приморському напрямку з виходом до гирла Дніпра… Коли супротивник зрозуміє, що метою наступу є Київ, усі вірні «оранжевому керівництву» сили будуть відведені до столиці, й усі головні бої розгорнуться на підступах до неї… Демонстраційний нічний повітряний ядерний удар у стратосфері в районі південної частини Прип’ятських боліт надзвичайно допоміг би в такому випадку…»