Щороку ще наприкінці лютого в мене прокидається застарілий невроз. Знову й знову те саме запитання: як поводитися 8 березня? Привітати знайомих жінок, ризикуючи їх образити, бо чимало з них (не пам’ятаю лише, хто саме) сприймає це свято виключно як радянський рудимент? Чи повністю ігнорувати дату, ризикуючи образити іншу частину подруг та колег, бо для них вона залишається актуальною? Завдання не має вирішення, адже воно відбиває наявне протиріччя в нашому повсякденному житті.
Читайте також: Які гендерні стереотипи панують в Україні
Стосунки між чоловіками та жінками в Україні, права тих і тих, розподіл сталих соціальних ролей – про це можна не думати, доки тебе це не торкнеться безпосередньо у вигляді якогось персонального конфлікту. Це хай там, на Заході, сушать собі мізки, займаються гендерними студіями, дбають про права різних груп… Ото зажерлися, нічого їм робити! А втім, за останніх 20 років щоденна поведінка й стратегії обох статей суттєво змінилися.
Почати з жінок. Принципово нові обставини життя пропонують їм два сценарії: або реалізовуватися повною мірою, робити кар’єру, здобувати освіту, самовдосконалюватись, як, власне, це робиться скрізь у сучасному світі (принаймні, в країнах так званого «золотого мільярда», до якого ми підсвідомо себе зараховуємо); або брати на озброєння стару казку про «прекрасного принца» і з тією чи тією мірою ідеалізму або ж цинізму її реалізовувати. Другий сценарій нині значно реальніший, ніж у минулому житті, бо з’явився цілий клас чоловіків, здатних узяти на більш-менш щедре утримання, офіційне чи неофіційне, дівчину за умови її відповідності певним зовнішнім параметрам. Перший – тим більше реальний, бо виникла хай там яка вже є, але економіка, сектор, де цінують компетентність, а не відданість системі. І успішна жінка’2012 відрізняється від тієї, яку оспівувало радянське кіно на кшталт «Москва сльозам не вірить», як Анджеліна Джолі – від передової ткалі-члена бюро обкому КПРС (одну таку я знав особисто й упевнено стверджую: не схожа). За великим рахунком, наша бізнес-леді (адвокат, дизайнер, видавець) дуже подібна до своєї колеги з будь-якої західної країни. Розбіжності суто стилістичні.
Інша річ – чоловіки. Якщо трохи загострювати, українець нинішнього зразка ділиться так само на дві категорії. Він або вахлак, безвольний і безініціативний, або відразу, без проміжних форм, перепрошую… хам. Він жахливий на вигляд (як перший, так і другий), бо не бачить потреби за собою стежити, в кращому разі прикриваючи свій несмак дорогими лахами, годинниками й автівками, не вміє поводитися й, головне, відповідати за свої слова та вчинки. Водночас він – на жаль, на жаль – усе ще користується, а інколи й зловживає своїм традиційним домінуючим становищем, нав’язуючи свої уявлення про ієрархію, в які важко повірити, доки з ними не зіткнешся безпосередньо, а для цього треба бути жінкою…
Читайте також: Про чоловіків і гендерну рівність
Придивімося уважніше до індустрії, яка склалася останнім часом для обслуговування потреб «успішних хлопців» у нашій країні. Вона кричущо сексистська. Ресторани, сауни, спортивні комплекси розраховані на самця, схильного не приховувати свої слабкості, а пишатися ними. Реальна реклама ресторану: «Якщо чоловіка не годувати м’ясом, він стає жінкою». Або інша, ще красномовніша: «Розсунь палички… Візьми в ротик… Суші бар N». Це лише зовнішня ілюстрація. Але чого? Того, що «вона» подорослішала, а «він» – ні?
Мудрі люди закликають не узагальнювати. Перепрошую, навіть грубе узагальнення є способом відкрити для себе досі приховані закономірності. А надто наочною ілюстрацією гендерних викривлень у суспільстві може стати вітчизняний політикум. Невже недостатньо красномовним є набір із нерішучих, закомплексованих, розгублених і мрійливих «гамлетів» та самовпевнених, обмежених, погано вихованих «шреків»? Одні не знають, чого хочуть, другі уявляють, але не знають, як цього досягнути, треті дуже добре знають як свої цілі, так і способи досягнення, тільки це погано поєднується з інтересами, комфортом і гідністю решти співвітчизників. А єдина жінка, яка (припустімо!) мала уявлення про мету й водночас достатньо м’язів для її реалізації, сидить у Качанівській колонії. Невже можливо вигадати кращий образ для ілюстрації status quo?
І ось у такому буквально конкурентному середовищі доводиться стверджуватись українській жінці, долаючи все ще актуальні забобони та нерівні поведінкові стандарти. А в якості сумнівної компенсації раз на рік отримувати підтвердження своєї нерівності у вигляді ритуальних подарунків і декларацій тимчасового джентльменства. Якщо ви вважаєте, що я надто захопився у своїх звинуваченнях та каятті, напевне ви чоловік. У такому разі запитайте, що з цього приводу думає ваша дружина чи подруга.
Читайте також: Навантаження жінки в СРСР звужувало коло обов’язків чоловіка