Данієць Мікаел Люнґбо має великий досвід у правоохоронній діяльності: він колишній прокурор, шеф поліції та заступник голови данської секретної служби. Сьогодні співпрацює з Данським Гельсінським комітетом з прав людини, для якого провів правовий моніторинг справ представників попереднього українського уряду: екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та колишнього заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука.
Висновки його попереднього звіту невтішні для нашого правосуддя: воно є вибірковим і тому несправедливим. Зокрема, експерт вважає, що підстав для взяття під варту Луценка і Корнійчука не було й що жоден із них «швидше за все, не був би затриманий у країні з іншою правовою традицією». Тиждень поцікавився в Люнґбо, наскільки реалії українського судочинства відповідають сучасним європейським нормам.
У. Т.: Ви працювали як радник та/або експерт у таких країнах, як Албанія, Судан, Ірак і Південно-Африканська Республіка. Де ситуація з верховенством права вам найбільше нагадувала українську?
– Верховенство права залежить не лише від законодавства і структури правової системи (судів, прокуратури тощо), а радше від основного ставлення та цінностей людей, задіяних у ній. Навіть найкращі системи світу бувають корумпованими, якщо суспільство толерантно ставиться до кумівства, хабарів, правової нерівності тощо або якщо незадовільно функціонують механізми забезпечення добросовісності чиновників. На мою думку, в жодній із тих країн, де я працював, не було проблем, схожих на українські. Я швидше порівнював би тутешні негаразди з тими, які виникають в інших посткомуністичних країнах, де система ще не повністю реформована.
У. Т.: Можете пригадати якісь аналогії з українським «вибірковим правосуддям» у тих чи інших країнах?
– Переслідування стількох представників колишньої влади, як зараз в Україні, унікальне, і я не пригадую, щоб бачив щось схоже в інших країнах, з якими ваша держава хоче себе порівнювати. І це особливо небезпечно для демократичної системи, тому що ставить під загрозу передачу влади одного уряду іншому після вільних виборів, що є її фундаментальним елементом. Навіть нинішня хвиля засуджень у Білорусі відрізняється, хоча й там усе дуже серйозно.
У. Т.: Яка з українських судових процедур вразила вас як найменш відповідна європейській практиці?
– Незбалансованість повноважень прокуратури і судів. Останні мають контролювати прокуратуру і захист відповідача, який є слабкою ланкою судового процесу, незалежно від того, винен він чи ні. В Україні я цього не бачив. Натомість у прокуратури забагато повноважень, а судова система не може або не хоче контролювати її. Мене також здивувало, наскільки обмежуються дії адвокатів, що серйозно впливає на їхню здатність відстояти права клієнта. Вони навіть не мають власної копії документів справи, їм можуть заборонити її робити, прокурор часом диктує, коли, де і як вестиметься підготовка захисту. Все це порушує фундаментальний принцип європейської судової практики – рівноправ’я сторін.
У. Т.: Яка в Європі практика досудового затримання? Наскільки вона відмінна від української?
– Українське законодавство не так уже й відрізняється від європейського, на папері все має належний вигляд. Але якщо подивитися, як правила використовують на практиці, складається інше враження. Наприклад, згадаю поширене і, напевно, автоматичне застосування певних обмежень, як-от підписка про невиїзд (запобіжний захід, щоб обвинувачуваний не втік від правосуддя) і досудове затримання. Такі заходи ініціюють слідчі за схвалення судів, часто без індивідуального розгляду обставин. Однак вони допустимі, лише якщо є особлива, індивідуальна для кожного випадку інформація про те, що обвинувачуваний має намір сховатися від правосуддя, вплинути на розслідування тощо, а не просто тому, що так слідчим легко отримувати доступ до нього і тиснути. Європейський суд з прав людини критикував Україну за це на підставі більш ніж однієї справи.
У. Т.: Ви зазначили у своєму попередньому звіті, що тільки 0,2% обвинувачуваних в Україні виправдовують. Який показник вважають нормальним у Європі?
– У Данії це близько 10%, і, наскільки я знаю, у схожих країнах відсоток приблизно такий самий. Правоохоронці, слідчі та прокурори часом помиляються й порушують права громадян навіть у державах із найвищими стандартами, бо перед ними стоїть складне завдання – поважати права людини й водночас ефективно боротися зі злочинністю, тероризмом тощо. Якщо виправдовують тільки 0,2% обвинувачуваних, маю побоювання, що судова система неспроможна за таких умов контролювати виконавчу владу і захищати права своїх громадян.
У. Т.: Чи маєте ви докази політичного тиску на суддів в Україні?
У звіті я описав структурні та законодавчі відносини, через які судді надзвичайно вразливі до політичного впливу, а також деякі приклади втручання у процеси, які бачив на власні очі. Однак це тільки попередній, а не остаточний звіт. Я підготував його на такій стадії, бо міжнародним організаціям потрібні були підстави, щоб порушити перед Україною певні питання. Оскільки є серйозне занепокоєння перспективами розвитку вашої країни, яка віднедавна головує в Раді Європи – одній із найважливіших організацій, що обстоює верховенство права і права людини. Це велика відповідальність для держави, яка має стати флагманом із захисту прав громадян від імені всіх членів Ради Європи, отже, сама мусить бути готова обговорювати ситуацію у себе вдома.