Ніхто навіть не гляне на текст письменника, який наполягає на природній зверхності Росії над Східною Європою, так само як ніхто не посилатиметься на людину, що зробила безглузде зауваження про нібито очевидну низькосортність Америки порівняно з Францією. Однак такі ідеї є і далі мають небезпечний і руйнівний вплив на людей незалежно від загальноприйнятих стандартів наукового або політичного мислення.
Як зауважив Лешек Колаковський (польський філософ. – Ред.) у своєму влучному нарисі про стереотипи, коріння цього явища, тобто дотримання досить безглуздих і спрощених думок щодо певних осіб або націй, лежить у пориванні людства до ментальної безпеки. Ми не можемо весь час сумніватися, тож несила нам уникнути деяких усталених і фіксованих поглядів, які нехтують принципами логіки, точності та емпіричної дійсності.
Однак варто додати, що слід розрізняти справжні стереотипи (глибоко вкорінені у світогляд і менталітет людей і створені за принципом перекручення дійсності з ніг на голову) та викривлені істини пропаганди й політичної риторики, які продукує політичний клас регіональної чи світової влади для знущання з конкурентів чи колишніх сателітів, які насмілилися на опір, або ж приниження їх.
Ілюстративний приклад скромної чарівності, скажімо, антипольських стереотипів можна знайти у дотепному творі кінця 1970-х років одного литовського емігранта – драматурга Альгірдаса Ландсбергіса. Він геніально описав уявлення деяких консервативних литовських емігрантів, які не надто «заморочувалися» над страшенно спрощеним ставленням до поляків, євреїв та інших націй або рас.
У цьому творі (назва в перекладі – «Зі словника чистої литовськості») Ландсбергіс розповідає про поляків у щораз повторюваних рядках: «З-за пагорба виринає постать поляка/і очі його палають, немов диявольські».
Вустами пересічного литовського емігранта Ландсбергіс каже, що всі поляки – імперіалісти, шовіністи, вусаті, цілують дамам руки. А найголовніше – усім полякам відомо, якими поважними й величними є ми, литовці, тому вони з усіх сил намагаються вкрасти собі наших князів, рицарів, наратив та історію. Кульмінацією твору є запитання: «Ви б хотіли, щоб ваша дочка вийшла заміж за поляка?». Та сама логіка застосовувалася й до євреїв. Продовжуючи оповідь, Ландсбергіс розширює свою «філософію», стверджуючи, що всі євреї – комуністи, капіталісти, модерністи, авангардисти в мистецтві, революціонери й анархісти. Кульмінацією є ще більш доленосне запитання: «Ви б хотіли, щоб ваша дочка вийшла заміж за єврея?».
Ось так писав покійний Альгірдас Ландсбергіс, чию саркастичну й комічну п’єсу деякі литовці вважали актуальним і елегантним антидотом до неприємного і шкідливого ставлення своїх співвітчизників до найближчих сусідів і, з огляду на спільну історію та культуру, братніх народів – поляків і євреїв. Однак проблема в тому, що такі, ба навіть гірші, уявлення про цілі нації можуть мати й політичні еліти.
Яскравий приклад – Україна. Тривалий час вона сприймалася як «Мала Польща» або «Малоросія», та й досі ця країна лишається об’єктом найгіршої політичної стереотипізації та вигадок. Небажання Кремля й Владіміра Путіна сприймати Україну незалежною, відмінною від Росії й наділеною всіма правами сучасної держави призвело до формування нового російського шовінізму з його застарілими концепціями часів ХІХ століття, відповідно до яких Україна має бути порожньою політичною одиницею або буферною зоною, затисненою між Росією і її головними суперниками – ЄС і НАТО.
У рамках похмурої путінської пропаганди така стереотипізація – далеко не невинна чи нейтральна. Кремль намагається нав’язати ЄС думку про те, що Україна, не маючи перспектив на членство в Євросоюзі або, не приведи Господи, у НАТО, стане полігоном чи в кращому разі ігровим майданчиком для нового модус вівенді між Росією і Заходом. Ідея «Новоросії» на території Східної України зовсім не жарт. Натомість вона свідчить про безсоромність, цинічність і абсолютну безглуздість російського імперіалізму й шовінізму, що розгортається в нас на очах.
Не вигадавши іншого кращого способу очорнити Україну та її антикримінальну революцію на Майдані 2014 року, Кремль сфабрикував спалах колективної істерії та серію коротких ненависть-шоу в дусі Орвелла для зображення України фашистською державою, а українців – фашистами й бандерівцями. Геббельсівська пропаганда Владіслава Суркова та інших тоталітарних піарників путінівської Росії (країни з промитими мізками) призвела до того, що навіть нібито розумні люди почали вірити у фашистську війну, яку розв’язав Київ проти решти країни. От якою вибуховою й токсичною може бути брехня, заснована на нав’язаних стереотипах.
Саме тому новий президент України має важливу місію – йому доведеться виявити винахідливість, адже його країна має розпрощатися з усіма фантомами та привидами минулого. Назавжди.