Треба вміти бути чесними, передусім перед собою. Відсутність ілюзій – основа більш дієвих стратегій, адже геополітика – це 3D шахи, а нова американська адміністрація грає у щось середнє між монополію і наперстками, дорікаючи українському президентові у грі з високими ставками без сильних карт на руках. Поки що ситуація безвиграшна для всіх, крім Росії та її друзів.
Вчора в Овальному кабінеті розіграли перший акт кампанії з дискредитації допомоги Україні, яка «не хоче миру». Цьому передувала анти-українська пропаганда, від заяв про Зеленського як диктатора, корупцію як привід зменшення допомоги, відсутність перемоги України як опції. Але найбільш цинічним є абьюзивний характер комунікації, яка не просто не нагадує дипломатію, а ще й виставляє жертву агресії невдячною та винною у небажанні підкорятися планам, які створили за неї, і які можуть поставити її існуванні під сумнів.
Фактично Україну змушують дякувати за відсутність будь-яких гарантій безпеки, навіть в обмін на корисні копалини, віддати неіснуючий борг і не чинити супротив стратегії досягнення несправедливого миру.
Іншими словами, просто капітулювати і не створювати проблем у геополітичних іграх, де стратегія допускає варіант пожертвувати країною, якій в новітній історії як раз 33 роки. Наприклад, заради співпраці в Арктиці, де корисних копалин ще більше.
Слід визнати факти
США відмовляється від ролі глобального поліцейського, щоб консолідувати ресурси у боротьбі за ресурси. У новому світі для гуманістичних цінностей залишається мало місця, але інтереси без ціннісної рамки породили всі найстрашніші історичні кошмари. Попередня гонитва за прибутками, огорнута міфом про кінець історії та невідворотну глобалізацію як основу зростання добробуту і гарантування миру в більшій частині світу, призвела до того, що США стали чи не найбільшим донором зростання Китаю.
Сьогодні США роблять ставку на послаблення зближення Росії та Китаю, ще одна помилкова стратегія, адже цей тандем може підірвати тільки агресія КНР проти РФ, як колись тандем Німеччини та СРСР. Але Росія використає недалекоглядність США, щоб відновити економічний, а отже й військовий потенціал. Західні компанії вже повертаються, або ж отримують запрошення повернутися до РФ.
У Вашингтоні бракує тверезості визнати, що всі попередні намагання «перезапустити» відносини з Росією призводили до економічного посилення останньої, що тільки підживлювало внутрішні репресії та зовнішню агресію. Десятиріччя відчуття всесильності досі визначає погляд на світ, хоча океан не стане на заваді відлунню глобального геополітичного землетрусу. Однак президент Трамп вважає, що США знаходиться на правильному шляху вперше за 27 років.
Болісна правда в тому, що для США вибір між уникненням Третьої світової війни та допомогою країні на іншому континенті, очевидний. Хоча українці жартують над здатністю РФ нанести ядерний удар, це применшення небезпеки через гумор має виключно терапевтичний ефект.
Якщо антипатія президента США до президента України переважить залишки здорового глузду, тільки Китай може стати останнім запобіжником кардинального вирішення «українського питання» Кремлем.
Перед зустріччю із Зеленським президент Трапм зауважив: «Я сподіваюся, що мене запам’ятають як миротворця». А вже після «історичного» прийому в Овальному кабінеті, сказав: «Я не хочу вступати у десятирічну війну…Я шукаю негайний мир. [Зеленський хоче продовжувати боротьбу], ми цього не зробимо, не для цієї країни…Ми або завершимо цю війну, або хай вони продовжують воювати [без американської допомоги], і подивимося, що станеться…Без нас він не переможе».
Із початком агресії 2014 року, США робили і продовжуватимуть робити все, аби не увійти у пряме військове протистояння із Росією, яким би країнам і чого б це не коштувало. Більше того, українське розуміння перемоги у війні приймалося виключно на рівні політичних заяв, але не реальних дій.
Двері НАТО для України завжди були зачинені або ж привіткриті настільки, що в ту щілину неможливо було протиснутися. Єдина дієва стратегія – вкладати в свій оборонно-промисловий комплекс та просувати ідею Європейської армії або Коаліції Бажаючих (країн), готових допомогти Україні поза НАТО. Наші союзники на сьогодні очевидні – країни Балтії, Північної Європи, Велика Британія, Франція, Німеччина, Польща, Італія, Канада та кілька інших.
Чи можна із упевненістю сказати, що цього буде достатньо, враховуючи, що з 2014 року процес відновлення оборонних потужностей Європи проходив зі швидкістю повільної зйомки. Можемо скоро дізнатися, якщо все піде за далеко не найкращим сценарієм, хоча з огляду на руйнування світового порядку набір хороших сценаріїв набагато обмеженіший, аніж поганих, як показують «Сценарії Україна-2032: Десять років після повномасштабного вторгнення».
У США немає великого арсеналу важелів тиску на Москву, поза тими, які вже використали із 2014 року. Дієвого плану досягнення миру через силу теж немає, як і бажання надсилати американські війська в Україну. Весь поточний план ґрунтується на примусі України більшою мірою ніж Росії до визнання «реалій», створених стосом недалекоглядних попередніх рішень та обмежень.
Бажання виглядати сильним політиком та миротворцем на фоні попереднього президента США створює додаткові точки тертя у відносинах не з президентом країни-агресорки, а із президентом воюючої країни, який не може підписати фактичну капітуляцію без гарантій безпеки та бодай якогось відновлення справедливості.
Україна не має важелів впливу на США. Коли мова цінностей та геостратегічних розрахунків перестала бути офіційною мовою Білого дому, українська сторона переклала меседж про необхідність допомоги Україні мовою економічної вигоди, але вийшло не на нашу користь. І питання не у реакції на провокацію, а на відсутність можливості на неї не зреагувати. У президента Макрона вийшло більш елегантно за рахунок того, що Франція не створює стільки незручностей теперішній адміністрації США як Україна.
Після «вибуху дипломатичного Везувію» в Овальному кабінеті Трамп написав у Truth Social: «Президент Зеленський не готовий до миру, якщо Америка бере участь, тому що він вважає, що наша участь дає йому велику перевагу в переговорах. Я не хочу переваги, я хочу МИРУ».
Слід очікувати нового витку розмов про необхідність виборів в Україні. Поки українські громадські організації детально пояснюють, що організувати демократичні вибори у країні під час війни неможливо, високу планку виборчого процесу можуть понизити в надії на зміну «недоговороздатного» керівництва. Крім того, чвари передвиборчої кампанії, підсилені російськими інформаційними диверсіями, – перевірений інструмент дестабілізації, політичних маніпуляцій та втручань.
Наскільки все погано?
У темні часи говорити правду може бути непростим завданням, але як казав німецький лютеранський пастор і антифашист Дитріх Бонгеффер: «Мовчання перед лицем зла і є зло».
Американський дипломат Даніель Фрід зауважив, що конфлікт у Білому домі сколихнув європейські столиці, викликав хвилю симпатії до Зеленського і підірвав мирний процес, який, здавалося, набував розвитку.
Європейські лідери швидко зреагували на дипломатичний скандал, запевнивши у своїй подальшій підтримці України. Заяви пролунали від Франції, Німеччини, Польщі, Іспанії, Данії, Нідерландів, Португалії, Чехії, Норвегії, Фінляндії, Хорватії, Естонії, Латвії, Словенії, Бельгії, Литви, Люксембургу та Ірландії. До європейських голосів приєдналися також лідери Канади, Австралії та Нової Зеландії.
«Ваша гідність є даниною хоробрості українського народу», — написала у соціальних мережах президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн. «Будьте сильним, будьте сміливим, не бійтеся. Ви ніколи не будете самотні, шановний президенте».
Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що підтримка України та санкції проти Росії після її повномасштабного вторгнення три роки тому були виправданими та закликав Америку залишатися на боці українців, які, за його словами, «борються за свою гідність, незалежність, дітей і безпеку Європи».
Фрідріх Мерц, очікуваний наступний канцлер Німеччини, запевнив, що підтримуватиме Україну «як у добрі, так і у випробувальні часи», додавши: «Ми ніколи не повинні плутати агресора і жертву в цій жахливій війні».
Відзначився й президент Угорщини, зазначивши, що сильні лідери відстоюють мир. Ця позиція перегукується із заявами республіканців, що ставити Америку на перше місце і є сильне лідерство.
Загалом у США думки розділилися. Зустріч розлютила демократів, які були шоковані поведінкою Трампа та віце-президента Венса, тоді як більшість республіканців, які висловилися з приводу зустрічі, спрямували свій гнів на Зеленського. Частина республіканців промовчали або висловили розчарування зустріччю без деталей. Ті ж, хто критикував, не стримували себе.
Державний секретар США Марко Рубіо заявив, що президент України Володимир Зеленський має вибачитися, та припустив можливість того, що Зеленський «не хоче мирної угоди. Він каже, що хоче, але, можливо, насправді не хоче».
Cпікер Палати представників Майк Джонсон очікувано підтримав позицію президента США, «який ставить Америку на перше місце». «Дякуємо президенту Трампу – часи, коли Америку використовували та не поважали, закінчилися». Джонсон також додав, що «війна, спровокована Росією», повинна «негайно припинитися» і тільки Трамп «може привести ці дві країни до довготривалого миру», що Зеленський має визнати.
Радник з питань національної безпеки Майк Уолц написав в Х: «Президент Трамп намагається досягти миру, і ця економічна угода була частиною цього. Натомість президент Зеленський зробив вибір прийти до Овального кабінету і применшити внесок Америки в захист України та не поважати нашу країну. Занадто багато людей гине, щоб продовжувати вимагати більше».
«Він повинен або фундаментально змінитися, або залишити пост», — сказав сенатор Ліндсі Грем, який довгий час підтримував Україну. «Зеленський зробив майже неможливим [завдання] довести американському народу, що він — хороша інвестиція».
На підтримку України виступив губернатор Пенсильванії Джош Шапіро, написавши, що «Овальний кабінет повинен бути місцем, де ми просуваємо американські цінності, а не місцем, де ми відступаємо від них. Коли президент і віце-президент атакували президента Зеленського сьогодні, вони підірвали безпеку Америки та наші національні інтереси. Я підтримую дипломатичне завершення цієї війни. Для цього необхідно чесно оцінити, хто розпочав війну і хто є агресором, і на це питання є лише одна відповідь: Росія».
Дон Бейкон, член Палати представників США від Республіканської партії, прокоментував подію так: «Невдалий день для зовнішньої політики Америки. Україна хоче незалежності, вільних ринків і верховенства права. Вона хоче бути частиною Заходу. Росія нас ненавидить і не любить наші західні цінності. Ми повинні чітко заявити, що ми стоїмо за свободу».
Голова Комітету закордонних справ Палати представників Майкл МакКол, який систематично виступав на підтримку Україну, зазначив, що сподівається на підписання угоди. «Я все ще сподіваюся, що ми зможемо досягти справжнього і сталого миру в Україні, який забезпечить, що Україна буде вільною від подальшої російської агресії. Також закликаю президента Зеленського негайно підписати угоду про мінерали. Це створить економічне партнерство між США та Україною. Це в наших обох інтересах завершити цю угоду».
Ця критика продовження ширшої критики теперішньої Адміністрації Білого дому через зближення позицій із Росією. Але у демократів так само не було плану примусу Путіна до стійкого миру, радше сподівання, що він виснажить ресурси та нарешті пристане до логіки, яка ніколи не була йому притаманна.
Раніше Сенаторка від штату Нью-Гемпшир Жанна Шахін, демократка, голова Комітету з міжнародних відносин Сенату США, заявляла про стурбованість тим, що «Президент відмовляється від нашої підтримки України і, здається, не розуміє, яким вбивцею-диктатором є Володимир Путін».
Джон Болтон, колишній радник президента США з національної безпеки за першої каденції Трампа, висловився так: «США з одного боку разом з Росією та Північною Кореєю, в той час як усі наші союзники по НАТО з іншого боку, — це ганьба. Трамп не грає в багатогранні шахи, він просто помиляється».
Президент Зеленський подякував всім європейським лідерам та висловив окрему подяку США. «Дякую, Америка, дякую за вашу підтримку, дякую за цей візит», – написав президент Зеленський у відповідь на звинувачення у невдячності. «Україна потребує справедливого й тривалого миру, і ми працюємо саме над цим».
Час та українська стійкість визначать, які наслідки матимуть ці чергові безпрецедентні події.