Індія – країна феєрично багатолика. Є заможна й відносно благополучна Південна Індія. Є так звана Хвора Індія (на хінді для позначення використовується акронім BIMARU states), що охоплює найзлиденніші штати Біхар, Мадхья-Прадеш та Уттар-Прадеш. Є відмінна від перших двох Північно-Східна Індія. Є Індія племен і повстанських рухів ультралівих та ісламістів. Є острівна Індія з її Андаманськими і Нікобарськими островами. А є ще закордонна віртуальна Індія, яку становлять мільйони найосвіченіших і найздібніших індусів, котрі розсіяні по західних університетах, великих корпораціях і науково-дослідних центрах. А всі ці Індії разом формують країну, що завдяки своїм економічним успіхам давно вже не сприймається як конгломерат бідності під боком успішного Китаю. Якщо Індія підтримуватиме нинішні темпи економічного розвитку, то в найближчі десятиліття щонайменше за показником ВВП за паритетом купівельної спроможності вона вийде на третю позицію у світі, випередивши Японію.
Коли 2007 року індійський металургійний гігант Tata Steel викупив 100% акцій англійсько-голландської металургійної компанії Corus, багато хто на Заході був заскочений таким проривом індійського бізнесу. На глобальну економічну арену виходив новий потужний і, головне, конкурентоспроможний гравець. Українці мали змогу здивуватися новим можливостям індусів двома роками раніше, коли в руках Tata Steel опинилася Криворіжсталь. Сьогодні за своїми виробничими потужностями ця металургійна компанія є п’ятою у світі.
Дешева робоча сила, розвиток високих технологій та інтелектуальні здібності вкладають у руки молодого й амбітного індійського середнього класу великі можливості. Сьогодні, окрім Tata Steel, індійськими брендами на глобальних ринках стали транснаціональна компанія Infosys та корпорація Wipro, які працюють у галузі інформаційних технологій. Але, водночас, індійські бізнесмени постійно скаржаться на те, що вести бізнес в Індії складно через повсякчасну корупцію й обтяжливу бюрократію. Щоб отримати стандартну ліцензію на відкриття навіть малого підприємства, бізнесмен має пройти до 20 різних інстанцій.
Такою самою несподіванкою для багатьох є те, що в умовах глобальної кризи економічна система Індії виявила схвальну стійкість. Рецепт цієї стійкості простий: стабільність банківської системи, контрольованість державного боргу (25,6% ВВП станом на вересень 2008-го) плюс урядове регулювання деяких галузей. Упродовж останніх п’яти років середній щорічний показник зростання ВВП Індії становив 8,8%. У 2006-му він сягнув 9,2% і наблизився до китайського (10,4%). Це був беззаперечний економічний прорив, гарантований стабільним потоком портфельних і прямих іноземних інвестицій. Лише у 2008-му в індійську економіку з-за кордону надійшло $17,4 млрд портфельних інвестицій. Але коли розгорілася криза й інвестори пішли з ринку, інфляція, починаючи з січня 2009 року, сягнула 20%.
Індійський ВВП лише на 22% залежить від експорту, який формують значною мірою IТ-компанії, зорієнтовані на американські ринки. Якщо раніше країні таку малу частку експорту закидали як хибу, то в часи світової кризи всі раптом відкрили, що подібна слабкість може обернутися перевагою. Таким чином, кризу Індія спроможна пережити з доволі помірними втратами. За прогнозами економістів, упродовж наступного десятиліття навіть з урахуванням впливу глобальної кризи країна може подвоїти свій трильйонний ВВП. Але багато що залежатиме від таланту й мудрості її державних керманичів.
Політична сила, спроможна об’єднати навколо себе таку велику й розбурхану стихію, як Індія, та ще й у межах демократичних електоральних перегонів, заслуговує на особливу увагу. Саме такою силою є партія «Індійський національний конгрес». На цьогорічних парламентських виборах вона отримала 206 мандатів, а загалом її Об’єднаний прогресивний альянс – 261 із 543 можливих місць. Уряд країни вдруге поспіль очолив 76-річний Манмохам Сінгх. Бхарата Джаната партія (BJP) – головний суперник Конгресу на виборах – самотужки виборола лише 116 мандатів. На противагу секулярному й ліберальному Конгресу ця політична сила виступає з позицій індуїстського націоналізму.
Підтримуючи Конгрес, сучасна Індія вибирає світськість, міжрелігійний діалог і курс на неоліберальні реформи. Мусульманська громада Індії налічує 151 млн осіб, християнська – близько 180 млн. Міжрелігійний діалог і баланс – це така сама умова успішності подальшого розвитку сьогоднішньої Індії, як і урядова економічна політика, що має підтримати щорічне зростання ВВП країни на рівні 8 – 9%. «І Конгрес, і BJP пропонують приблизно ідентичні варіанти зовнішньої та економічної політики. Обидві партії обстоюють неоліберальні реформи й проамериканський зовнішньополітичний курс. Але саме Конгрес спроможний утримувати релігійний баланс усередині країни», – розповів Тижню Нанду Менон, індійський журналіст, який спеціалізується на релігійній тематиці.
Понад те, міжрелігійна злагода всередині Індії — це умова миру в усьому регіоні Південно-Східної Азії. Діяльність ісламських радикалів в Індії безпосередньо пов’язують із Пакистаном. Після терактів у Мумбаї в листопаді минулого року світ знову згадав про хиткість як релігійного балансу всередині Індії, так і мирного співіснування двох ядерних держав – Індії та Пакистану. Ісламський слід у цих терактах породжував загрозу переслідування мусульман всередині країни, а індійський прем’єр прямо вказав на Пакистан як на країну, з території якої діють ісламісти-терористи. Після такого шоку будь-яку релігійно-націоналістичну риторику в Індії сприймали обережно. Як наслідок – BJP програла ці вибори.
В Індії щоразу молодшають не лише виборці (за останнім переписом населення, дві третини мешканців країни молодші за 35 років), а й депутати. «До складу цього парламенту потрапило чимало нових молодих політиків. Це особливо тішить», – ділиться враженнями Маріанн де Назарет, заступник редактора щоденної газети The Deccan Herald, що виходить у Бангалорі (штат Карнатака). Справді, 147 із 543 новообраних депутатів молодші за 45 років. Символом нового покоління політичної еліти є 38-річний Рауль Ганді, син покійного екс-прем’єр-міністра Раджива Ганді й теперішньої лідерки Конгресу Соні Ганді. Як і мати, він поки що відмовляється від прем’єрського крісла. Але цілком вірогідно, представник династії Ганді може стати наступником Манхома Сінгха.
Молодий політик робить акцент на підтримці громадських ініціатив знизу й релігійній толерантності. Рауль їздить селами й університетами, найбіднішими провінціями штатів Уттар-Прадеш і Біхар та найзаможнішими районами великих фінансових центрів Індії. Одне слово, політичний задум Рауля є титанічним за своїм масштабом – об’єднати феєрично багатолику Індію.