Гурзуф немов поринає зі скель у море. До нього вам доводиться з'їжджати із траси Алушта-Ялта по звивистій дорозі – униз і униз. Тут усе виглядає давнім, ґрунтовним, насамперед скелі й рослинність: пальми, кипариси, кедри, південні сосни.
Ще арабський географ Ібн-Ендірсі повідомляв у XІІ ст., що Гурзуф (Гарзуні, Горура) – це торговельне приморське місто. Таким же залишався він і під владою генуезців, що тримали тут свого консула й адміністрацію. А з ХIХ століття тут почав розвиватися курорт.
Дума кипариса
Тутешню романтичну картину змалював Пушкін в поемі "Євгеній Онєгін". У будинку генерала Ніколая Раєвського поетові, який перебував тут на засланні, хазяїн надав мезонін вікнами на захід. За два кроки від будинку досі росте "пушкінський кипарис", біля якого поет прогулювався щоранку.
У Гурзуфі – все поруч, по сусідству. Біля набережної ви ніяк не оминете високу білу будівлю з великими вікнами – колишню дачу-майстерню художника Костянтина Коровіна, де зараз розмістився Будинок творчості художників. Тут російський імпресіоніст створив багато кримських пейзажів, у нього нерідко гостювали Ілля Рєпін, Василь Суріков, Олександр Купрін. (Цікава цитата з мемуарів Коровіна про тутешніх мешканців: "у Гурзуфі, у Криму, були татари, – скромні, чесні люди".) Тепер бронзовий Коровін разом зі своїм другом Іваном Шаляпіним сидять під пальмами на тлі Гурзуфської бухти, немов продовжуючи неспішну бесіду за келихом масандрівського вина. Цікаво, якому вони віддавали перевагу? З місцевих, які продаються на гурзуфському базарчику й нині, – думаю, "Мускат білий Червоного каменю", "Ай-Серез", "Сьоме небо Голіцина". Або й взагалі "Чорний Доктор", виведений, як каже кримська легенда, кілька сторіч тому учнем самого Авіцени? Можливо, ці двоє дивляться в море й за келихом чекають, що от-от у маленьку бухту знову ввійде кораблик відомого мандрівника Афанасія Нікітіна? Як це трапилося 1472 року, коли його на шляху із Індії, зі знаменитого "ходіння за три моря", випадок і вітер заніс аж сюди.
Дійові особи
Вулички Гурзуфа самобутньо-цікаві. Настільки вузькі й переплетені, що ви не розумієте часом, йдете тротуаром або по дахах нижчих будинків. А щоб вам не заблукати, на чавунних кришках каналізаційних люків скрізь написано – "Гурзуф". На одному з будинків синіє в центрі гордовите: "Гурзуф-Сіті". Це селище уявлятиметься вам одним із найблагодатніших місць на землі. Особливо якщо місцеві ресторатори заходяться вас пригощати по-курортному щедро. "А чи справді, – спитаєте ви, гризучи шашличок і запиваючи його пречудовим винцем, – чи справді Антон Чехов тут написав для МХАТу "Три сестри"? Скажіть-но на милість!.."
Отже, якщо пробратися короткою й вузькою вуличкою Чехова до будинку 22, тобто до дачі, що її Антон Павлович придбав у 1900 році своїй дружині, акторці Ользі Кніппер, виявите тут філію ялтинського дому-музею Чехова. Квиток для дорослого коштує 10 грн, дитячий – 5 грн., однак дехто обмежується мінімумом: за 4 грн дозволяється увійти, оглянути дворик, побачити скелі й море. Ви зможете також спуститися по драбинці до валунів, викупатися на "пляжі Чехова" і залишитися позагоряти біля підніжжя чеховської дачі, або як він сам казав – “татарської саклі”, у якій гостювали Костянтин Станіславський, Іван Бунін, Іван Айвазовський.
Тут пам'ятають і поета Степана Руданського. Він, випускник Санкт-Петербурзької Медико-хірургічної Академії, працював санітарним лікарем у Ялті. У його округ входив і Гурзуф, що територіально й адміністративно вважається одним із ялтинських передмість. Крім того, лікар і поет "по одностайному обранню затверджений почесним мировим суддею Симферопольсько-ялтинського Мирового Округу 1869 року, квітня другого. Під час перебування Височайших Осіб в 1869 році на південному березі Криму титулярний радник Степан Васильович Руданський кілька місяців виконував посаду карантинного агента в Ялтинському порту" і, між іншим, від холери й помер. Вдячні ялтинці поставили Руданському пам'ятник.
Слідами генуезців
Біля невеличкого причалу (у Гурзуфі все – маленьке, затишне, камерне) ви швидко домовитеся з ерудованим хлопчиком про морську прогулянку на катері. Минулоріч година такого ходіння по морю коштувала 350 грн – катер, умістивши 10 пасажирів, дозволить розділити витрати. Капітан є в тій самій особі не тільки власником плавзасоба, але ще й гідом, тож розповість чимало пізнавального.
Ви відчалюєте й несетеся уздовж узбережжя до знаменитого Аю-Дага (Ведмідь-гори), якому один зі своїх сонетів присвятив Адам Міцкевич. Бурхлива волога красиво піниться за кормою вашого катера. А ви розглядаєте мис Суук-Су, що в перекладі із кримськотатарської мови – "холодна вода". Тут є мальовничі гроти, видовбані прибоєм у скелях, сюди на човні підпливав той-таки Пушкін, та й хіба тільки він? Запливайте й ви. У верхній частині мису видно сіру вежу, складену за зразком середньовічної генуезький фортеці. Камені цієї піратської твердині (бо генуезці ж були переважно піратами) спонукають вас згадати не тільки пригодницькі романи, але й аналогічні фортеці Судака, Балаклави й Феодосії.
Одна зі скель мису, що якнайдалі виступає у море, названа Шаляпінською – на згадку про співака, що тут почав будувати Палац мистецтва, аби у ньому навчати обдаровану молодь. Події 1917 року перешкодили втіленню цих мрій, але фрагмент будови видно з моря й зараз. І як на долоні – знаменитий дитячий табір Артек.
Будьте напоготові
Він виник і уславився вже у радянські часи, коли був створений центр спеціально для відпочинку дітей, попервах – для безпритульних і голодних. Він складається й зараз із п'яти таборів, що розтяглися на 7 км. З моря добре видно й більші корпуси, що слугують дітворі, й невеликі будиночки на самому березі – для гостей. У крайньому з них у різні роки жили почесні гості Артека: перший космонавт Юрій Гагарін, американська дівчинка, "посланець миру" Саманта Сміт, а ще – один із найбільш ексцентричних диктаторів XX століття Жан-Бедель Бокасса.
Друг кремлівського генсека Леоніда Брежнєва, президент Центрально-Африканської Республіки, що потім проголосив себе імператором, Бокасса отримав звання “Почесного артеківця”. Це попри те, що він був справжнім людожером – не тільки в політичному сенсі, а й у прямому. Вже став документом епохи артеківський знімок 1970-х років, на якому зображено момент пов'язування Бокассі червоного галстука. (Мабуть, втратили на той момент пильність піонервожаті, забули власне гасло “будь напоготові!”)
Гід проводить вас між знаменитими Адаларами. Це дві гострі скелі заввишки в 40 метрів і завширшки метрів в 20-30, що стирчать на тлі моря, мов міфічні Сцилла й Харибда. На них відпочивають баклани, і цілими сімействами, уважно, але й безбоязко поглядають на вас. На початку XХ століття на одному з цих острівців спробували обладнати ресторанчик (збереглися його сліди), існували також плани прокласти з берега на острови підвісну канатну дорогу, або ж прорити сюди підводний тунель. Прожектам дивуватися не варто, бо Адалари давно є таким самим символом і брендом Південнобережжя Криму, як і гора Ведмідь або Ластівчине гніздо.
Отже, ви мчитеся на катері назад, до берега, вже ніде не затримуючись, і двійко дельфінів супроводжує ваш рух. Улюблені морські звірі вистрибують на відстані півметра по черзі із води, миготячи коричневими спинами із плавцями. Минулого разу вам пощастило більше: дельфіни мчалися в безпосередній близькості, і одного разу шорсткий дельфінячий бік навіть чиркнув, як наждак, об вашу долоню.
Біля Лукоморья
Цікаво відвідати парк Центрального військового санаторію Міністерства оборони України, що починається на Гурзуфскій набережній. У цьому парку, кажуть, більше ста найменувань деревних і чагарникових порід рослин, багато з яких висаджені ще у 1880-1890-х роках, коли були побудовані й спальні корпуси цього санаторію. Тут ростуть маслини, пальми, лаври, банани, кедри ліванські, пінії й багато іншої екзотичної флори. У парку чимало також пам'ятників і скульптур. Неподалік від південних воріт парку побачимо цілу галерею: погруддя Адама Міцкевича, Лесі Українки, Федора Шаляпіна, Антона Чехова – вони у різні роки любили відпочивати у Гурзуфі. По секрету: один із тутешніх дубів уважають саме тим, що ріс біля пушкінського Лукомор'я. Не варто заперечувати! Шкода лишень, що золоті ланцюги з тих пор перемістилися з дуба на могутні шиї братви, що тут не переводиться. Й вряди-годи реве та стогне по шинках, звідки доноситься також блатний шансон. Але в Гурзуфі із блатняком все ж набагато легше, ніж у сусідній заможній Ялті.
Біля деяких корпусів і в зелених куточках гурзуфського парку збереглися оригінальні старожитні скульптури й фонтани – "Ніч", "Купальниця", "Рахіль", "Дівчина із глечиком". Мені вдалося розшукати в цьому парку й оригінальну скульптуру Орфея.
А між іншим зазирніть у вікно будинку генерала Раєвського, де нині музей Пушкіна. Там глиняна фігурка поета у виконанні ялтинського аматора дивиться з вікна, і поет розвів догору руки, в одній тримаючи виноградне гроно, а в інший троянду, і в цілому поза відповідає відомій інтернет-картинці "Прєвєд, мєдвєд!" Кітч, скажете ви? Може, й так. Але жваво й смішно. Тим більше, що дивиться Пушкін справді на Ведмідь-гору!
Й наостанок у центрі Гурзуфа зверніть увагу на культурні вулички, на яких поряд з віконною геранню вивішені ребусоподібні мальовничі картинки, присвячені тому ж Чехову: "Де обличчя? Де душа? Де одяг? Де думки?" У такий спосіб наші сучасники озиваються на відоме зі шкільної лави висловлення класика про те, що “в людині все повинно бути прекрасним”…
Повернувшись у винайняту вами кімнатку або апартаменти, подивімося на себе в дзеркало – чи так усе, як прагнув Чехов? Якщо із одягом, та навіть із фізією проблему сьогодні якось можна вирішити, то над думками, а особливо над власною душею – ще є час і нагода попрацювати.
Варто побачити:
“Артек”– дитячий табір, один з найвідоміших і найпрестижніших у Східній Європі.
Дача Чехова– невеличка “татарська сакля”: письменник мав свою у Ялті, а цю купив для дружини. Зараз тут музей із власним кам'янистим пляжем.
Санаторій МО України у субтропічному парку, у якому також міститься музей Пушкіна.
Адалари– дві скелі у морі поблизу Гурзуфа. З берега здаються маленькими, а коли підпливти – нагадують Сциллу й Харибду
"Гурзуфскі сезони"– проект куратора Олесі Авраменко. Українські художники, серед яких і досить відомі (Влада Ралко, Олександр Ройтбурд, Олег Тистол) розвішують свої картини на центральній вулиці Гурзуфа на все літо.