Дорогу до теплих морів заступав Північний Кавказ та його гірські народи, що ще перебували на стадії військової демократії чи раннього феодалізму. Вони були об'єктом різних культурно-політичних впливів, але безпосереднього панування чужинців над собою не сприймали. Встановити над ними таке панування не вдалося ані Османській імперії, ані Ірану, ані європейським державам. У XIVст. об'єднана монголо-російська армія (російські князівства були на той час васалами західної частини імперії Чингізидів – Золотої Орди) спробувала захопити Дагестан, але на підходах до нього була вщент розбита чеченцями. Дещо пізніше західна частина Північного Кавказу перебувала під протекторатом Кримського ханства.
Черкеси – це збірна назва кількох народів, що є спорідненими в етнографічному і мовному відношенні. Це не лише власне черкеси (що нині є жителями Карачаєво-Черкеської автономії Російської Федерації), але й кабардинці (Кабардино-Балкарська автономія РФ), адигейці (Адигейська автономна республіка РФ), а також майже геть винищені за часів Кавказької війни шапсуги і убихи, абазини і ще декілька етносів. До цієї ж групи народів (що особливо важливо для Грузії) належать абхази.
У середині XIXст. шапсугів було понад 300 тисяч чоловік. Це доволі численна етнічна група. Для порівняння – кримських татар на 1944 рік, на момент депортації було значно менше. Більшу частину шапсугів (які жили в районі сучасного Сочі) винищили росіяни, решта втекла до Туреччини. Напередодні війни 1941-1945р.р. шапсугів на Кавказі залишилося 10 тисяч, а нині – менше 6 тисяч. Що стосується їхньої долі, то вона цілком підпадає під офіційне визначення геноциду Генеральною асамблеєю ООН.
А убихів на Кавказі зовсім не лишилося. Дії російських військ у XIXст. не відрізнялися від того, що відбувалося у Чечні за часів Єльцина і Путіна. Олександр Пушкін описував ще за життя генерала Єрмолова його кавказькі «подвиги»:
Твой ход как черная зараза,
Губил, ничтожил племена…
Велика радянська енциклопедія, видана в 30-ті роки XXст., коли ще не було розгромлено школу академіка Покровського, коли ще можна було, бодай частково, говорити правду про дійсно кривавий царський режим (що нібито виправдовувало ще більш кривавий комуністичний), розповідала про методи «славетної російської армії» на теренах Кавказу: «Під час експедиції царські війська спалювали всі аули, що зустрічалися на шляху, витоптували посіви, вирубували сади, вирізали дорослих чоловіків, а жінок і дітей продавали в рабство. Генерал Вельямінов, наприклад, продав у рабство ногайцям в 1823 році близько 2 тисяч полонених, одержавши від 150 до 250 рублів за кожного». (БСЭ.–Т.30.–С.491). Царська влада кинула проти Черкесії 70 батальйонів, драгунську дивізію, 20 козачих полків, понад 100 гармат…
Сьогодні в Туреччині, Сирії, Йорданії та інших країнах Близького Сходу і не лише там (адигейські громади були навіть в Косово, в колишній Югославії!), існує черкеська діаспора, що нараховує кілька мільйонів осіб, це нащадки тих, хто врятувався втечею. Черкеси служили навіть в особистій охороні короля Албанії Ахмеда Зогу. Проте деякі етнічні групи були винищені повністю, як убихи чи майже повністю, як шапсуги. До речі, у визначені геноциду, що ухвалена Генеральною асамблеєю ООН, не передбачено терміну давнини…
Коли на початку 90-х років минулого століття почалася ще одна колоніальна війна Росії в Чечні, то Черкесію, Кабарду, Адигею вважали глибоким і мирним кавказьким тилом. Але вже в ХХІ столітті почалася повільна, але неухильна революціонізація та національне пробудження черкеських земель. Виникла велика кількість так званих джамаатів – підпільних бойових релігійно-етнічних організацій. Кілька років тому на вулицях Нальчику, столиці Кабардино-Балкарії, точилися бої між кабардинським повстанцями з одного боку і силами МВС і ФСБ з іншого. Повстанці зазнали поразки у відкритому бою і перейшли до підпільних дій.
Дуже неспокійно в Черкесії, з Адигеї невідворотно витісняють етнічно російське населення. Місцеві керівні клани, що орієнтуються на Москву і мають підтримку з її боку, зневажаються більшістю місцевого населення. Зростає міць ісламського і національного підпілля, що швидко формують власну контреліту. Грузія вчинила вчасно і розумно. Резолюція її парламенту про геноцид черкеського народу забезпечить їй симпатію численної і впливової черкеської діаспори в багатьох країнах світу, насамперед на Близькому Сході. Ця резолюція не залишить байдужими Нальчик, Черкеськ і Майкоп і те черкеське населення, залишки якого ще збереглися на чорноморському узбережжі Краснодарського краю Російської Федерації. Це дасть можливість за допомоги черкеської діаспори розпочати певні дипломатично-правові дії на рівні міжнародних організацій щодо ознайомлення світової громадськості з феноменом черкеського геноциду, що матиме для РФ помітні пропагандистські наслідки. А головне – це змусить якось відреагувати режим у Сухумі, адже Абхазія також була жертвою російських геноцидних дій, внаслідок яких величезний відсоток абхазців був змушений покинути батьківщину…
P.S. Нині в Туреччині абхазців живе в 4 рази більше, ніж в Абхазії…