Уже другий тиждень поспіль країна спостерігає черговий сезон серіалу про Голобородька, адже громадян переконують, що лише завдяки особистому втручанню президента Володимира Зеленського їх не тільки врятували від подальшого стрімкого зростання цін на газ та комунальні послуги, але й знизять тарифи на 30% чи то навіть 40%.
Причому обговорення відбувається головним чином довкола того чи відбулося таке зниження насправді або ні, і на скільки саме відсотків. Або з приводу того які наслідки таке адміністративне втручання держави матиме для долі ринку газу в Україні та перспектив співпраці з МВФ, який на його функціонуванні давно наполягав.
Як уже звернули увагу коментатори та експерти, оголошена максимальна ціна в 6,99 грн за м3 буде не на 30%, а всього на 3% нижча, аніж та, яку Нафтогаз у січні пропонував для населення (7,22 грн/м3) без будь-якого втручання Зеленського. Вищим оголошений тариф у 6,99 грн. є і від показника 5,36 грн./м3 за формулою «хаб-», який пропонував нещодавно призначений виконувач обов’язки міністра енергетики Юрій Вітренко.
Понад те, вона навіть вища на 7%, аніж ті 6,45 грн/м3, за якими можна було спокійно купувати паливо у тієї ж таки держкомпанії, перейшовши у листопаді-грудні на фіксований тариф «річний». Причому за ним можна було без будь-якого адміністративного втручання влади зафіксувати таку ціну на цілий рік, а не на два місяці до кінця опалювального сезону. А владі просто потрібно було створити належні умови: приборкати монополістів та провести кампанію інформування громадян.
Читайте також: Бюджет між словом і ділом
Очевидно, що адміністративне втручання влади в ринок газу матиме негативні, а не позитивні наслідки і для переговорів із МВФ. Про що у Фонді вже дали зрозуміти. Врешті-решт у МВФ так само розуміють, що для вирішення проблем монополізації чи спекуляцій в умовах будь-якого ринку є більш цільові інструменти АМКУ чи НКРЕКП, чи при потребі й тієї ж зміни відповідного законодавства, а не грубе втручання у вигляді адміністративного визначення цін.
Проте за кадром залишилося більш важливе питання. Замість системного вирішення проблем, які сформувалися на ринку постачання газу населенню на момент його запуску, в уряді та ОП вирішили віддати перевагу черговій виставі у стилі «Голобородька» і в ручному режимі обмежити ціну на два місяці, які залишилися до завершення опалювального сезону.
Під час самого спеціального засідання уряду, присвяченого зниженню тарифів на газ, прем’єр-міністр Денис Шмигаль цілком влучно назвав проблеми, які призвели до нинішнього напруження в сфері – «монополізації», «недосконалої конкуренції» та негативного впливу на нього спекуляцій монополістів. Але без відповіді так і залишилося питання чому влада, яка має абсолютну більшість голосів для зміни антимонопольного і регулятивного законодавства у парламенті, а також і створений цією більшістю уряд, не кажучи уже про такі органи як АМКУ та НКРЕКП, нічого не зробили для подолання цих системних проблем.
Тим більше, що усі ці проблеми, проявилися у повній мірі ще з серпня-вересня – перших місяців роботи ринку газу для населення. Тиждень вже звертав на них увагу (див. «Ринок для монополістів»). Уже тоді газзбути із орбіти олігарха Дмитра Фірташа, які утримували монопольні позиції на регіональних ринках газу почали виставляти сильно завищені ціни для своїх споживачів. При цьому контролюючи постачання блакитного палива для 90-100% усіх побутових клієнтів у відповідних регіонах та виламуючи руки тим споживачам, які намагалися змінити постачальника. Проте так і не стали фігурантами розслідувань АМКУ, не було запроваджене й регулювання їхніх тарифів як фактичних монополістів на ринку.
Читайте також: Тягар нерозв’язаних проблем
Громадяни тоді виявилися переважно позбавленими реального та дієвого захисту своїх інтересів з боку держави. У НКРЕКП чи Нафтогазі їм пропонували самим судитися зі старими постачальниками щодо незаконного нарахування боргів без гарантії позитивного результату. Тож, як уже тоді прогнозував Тиждень, не було нічого дивного, що більшість зробила те, чого й очікували від них старі монополісти, — вирішили, що краще не починати непевні та затратні перетягування канату в недосконалих українських судах.
А уряд і президент Зеленський тоді робили вигляд, що не помічають проблеми і продовжували мовчати майже пів року, доки регіонами не прокотилася хвиля протестних акцій, які стимулювали і заохочували політичні опоненти влади. Доки різниця в тарифах між монополістами-газзбутами та іншими постачальниками зросла із 1-1,5 грн. у вересні до 3 грн. і більше у січні.
Тепер рішення влади про граничний тариф фактично нічого не змінює для Нафтогазу, який і без нього продавав паливо своїм клієнтам за нижчою, або приблизно такою самою ціною, проте викидає із ринку абсолютну більшість приватних компаній. Причому не лише монополістів із числа колишніх газзбутів. Адже вони позбавлені вільного до доступу до левової частки ресурсу внутрішнього газовидобутку, який на ексклюзивних умовах Укргазвидобування продає напряму Нафтогазу. Це при тому, що представники газового бізнесу давно наполягають на тому, щоб замість монопольного викупу НАК усього блакитного палива «Укргазвидобування» його реалізовували на біржі. Аби й інші учасники ринку, які придбають його на засадах рівного доступу, могли б постачати газ споживачам.
Читайте також: ОВДП: крок вперед, два назад
Без вирішення цієї проблеми замість монополізму РГК Фірташа та пов’язаних із нею газзбутів ми отримаємо не ринок газу, а монополію Нафтогазу та приватних прокладок, пов’язаних з його менеджментом, які незабаром можуть зайти на ринок, попередньо зачищений граничною ціною у 6,99 грн./м3.
Іншим важливим напрямком зниження внутрішніх ринкових цін на блакитне паливо мало би стати використання ресурсу українських підземних сховищ газу (ПСГ) в інтересах мільйонів споживачів країни, а не вузького кола компаній. Саме ПСГ, які вміщають значно більше, аніж потрібно і населенню, і комерційним споживачам в холодну пору року, мають стати тим інструментом, який навіть в умовах потреби в імпорті здатен змінити ціноутворення на внутрішньому конкурентному ринку газу із «європейські хаби плюс транспортування» на «європейські хаби мінус транспортування».
Як свідчить проведений нами аналіз динаміки середніх цін імпортованого в Україну газу впродовж жовтня 2019-жовтня 2020 років, паливо, яке закачується в сховища влітку, було в рази дешевше, аніж воно коштує на європейських біржах взимку (див. «Готуйте санки влітку»). В 2020 році різниця сягала 3 разів або більше $100 на кожній тисячі кубічних метрів. А середньозважена ціна імпорту газу в Україну за період з травня по серпень становила $103, що виводить нас на ціну в менш як 2,9 грн./м3. Навіть із вартістю зберігання та залученням кредитних ресурсів для його зберігання протягом 5-7 місяців до початку опалювального сезону і після сплати ПДВ цей газ міг би коштувати взимку в межах 4,5-5 грн./м3 для внутрішніх споживачів. А за наявності надлишкового ресурсу навіть продаватися на експорт.
Тобто якби Нафтогаз чи уряд України під кредитний ресурс Ощадбанку чи інших фінансових установ здійснював заповнення сховищ за літніми цінами, а взимку продавав цей ресурс на біржі приватним газовим трейдерам, то не порушуючи принципів ринкового ціноутворення Україна мала б значно нижчі, а не вищі порівняно із сусідами ціни. Причому як для населення, так і для бізнесу, що збільшувало б його конкурентоздатність і сприяло розвитку української економіки загалом, а не окремих енергетичних компаній.
Іншим напрямком довгострокового та системного вирішення проблеми високих тарифів за одночасного збереження ринкового ціноутворення на газ мали би стати реальні кроки у напрямку енергозбереження.
Понад рік тому, Тиждень уже звертав увагу на це (див. «Шанс на енергомодернізацію»). Адже ресурси, які з 2019 року вдалося заощадити на субсидіях через тимчасове зниження світових цін на газ, можна й потрібно було спрямувати на заходи з енергозбереження. Це дало б можливість у разі подальшого зростання вартості газу та електроенергії знизити рахунки за опалення через менші обсяги їх споживання.
Більше того, саме про це рік тому заявляв сам Зеленський, коли на початку грудня 2019 записував свій нині смішний ролик про «цікаве рішення, яке дасть змогу наступної зими знизити тарифи на тепло майже наполовину». Проте по факту на усі програми з підвищення енергоефективності в бюджеті-2020 було закладено лише 2 млрд грн., попри те лише видатки на субсидії порівняно з 2019-м зменшилися майже на 20 млрд грн, а їх частка у ВВП з 2,5% у 2017-му до менш як 1% у 2020-му.
Читайте також: Економічний прогноз. Погляд експертів і бізнесменів
Якби частка видатків на субсидії та енергомодернізацію у ВВП була зафіксована бодай на рівні 2017 року, і вивільнений із субсидій ресурс спрямовувався на заходи, які в майбутньому зменшили б потребу в енергії, то це дало б змогу лише у 2019–2021 роках спрямувати на енергомодернізацію додатково понад 170 млрд грн. Тобто йдеться про $6 млрд при тому, що за проведеними кілька років тому розрахунками Нафтогазу, на облік і терморегуляцію усіх багатоквартирних будинків було потрібно $2,4 млрд, модернізацію теплопостачальних мереж — $1,7 млрд, модернізацію систем опалення для ТКЕ — $2 млрд. Таким чином, витративши $6,1 млрд, можна радикально зменшити споживання енергоресурсів, що дозволить державі істотно заощаджувати на безповоротних субсидіях, а споживачам — на житлово-комунальних послугах.
Але, нажаль логіка дій чинної влади була діаметрально протилежною: тимчасовий спад цін на енергоносії був сприйнятий як привід не звертати увагу на проблеми галузі й нехтувати пріоритетами енергозбереження. Навіть ті додаткові фінансові ресурси, які були отримані в результаті виграних позовів у міжнародних судах проти Газпрому були спрямовані на будівництво автошляхів.
Так само тимчасовим і несистемним виглядає і рішення влади щодо зниження тарифів на розподіл газовими мережами. За словами Дениса Шмигаля, в уряді в директивному порядку поставили завдання НКРЕКП з 1 лютого знизити максимальний тариф на розподіл газу для усіх операторів газорозподільчих мереж (ГРМ) до 1,79 грн/м3. За обґрунтованість нинішніх тарифів відповідає НКРЕКП і якщо раніше вони були затверджені нею на зумисно завищеному рівні, то це має стати предметом розслідування і притягнення до відповідальності винних посадових осіб. Проте саме по собі адміністративне рішення не про пропорційне зниження тарифу на розподіл, скажімо на 10-20% чи 40%, а про верхню межу на рівні 1,79 грн/м3 поставить різних операторів ГРМ у явно не рівні умови. Адже собівартість постачання об’єктивно різна і залежить від протяжності мереж, кількості споживачів на 1 км газопроводу і багатьох інших факторів.
Читайте також: Несанкціонований секвестр
Розподіл газу у густонаселених містах із високою концентрацією споживачів на одиницю площі обходиться на одиницю постачання газу значно дешевше, аніж у сільській місцевості. Відтак, у результаті цього рішення ті оператори газових мереж, які з об’єктивних причин мали нижчу собівартість обслуговування, збережуть свої нещодавно підвищені на основі тих же аргументів тарифи. Натомість ті, які виходили за межу 1,79 грн./м3, змушені будуть їх знизити без визначення зрозумілих компенсаторів. А це означає, що можливе як зростання неплатежів і заборгованості ними за технічний газ, так і зниження якості обслуговування мереж, а відтак і стабільності постачання палива споживачам. Однак цей наслідок нинішнього популістського напіврішення влади стане зрозумілим уже потім.
Натомість логічний вихід із ситуації із тарифами на розподіл слід було б шукати у інтеграції між собою операторів ГРМ із об’єктивно вищою та нижчою собівартістю обслуговування мереж. Це дало б можливість вийти на значно нижчі тарифи, аніж вони зараз спостерігаються у тих операторів ГРМ, які обслуговують сільські райони із низькою концентрацією споживачів на одиницю площі, при порівняно незначному зростанню для тих операторів, які працюють у великих містах чи густонаселених регіонах. Позаяк газорозподільчі підприємства є об’єктивно монополістами на певній території (бо газові мережі одні), і часто ще й належать одним і тим же кінцевим власникам, то можна було б просто об’єднати усю цю природну монополію в одне загальноукраїнське підприємство із розподілу газу. Із пропорційним розподілом акцій між колишніми власниками окремих облгазів.
Проте у більшості своїй облгази наразі контролюються однією структурою – Регіональною газовою компанією, яку пов’язують із арештованим в Австрії олігархом Дмитром Фірташем або його українськими партнерами. Відтак для уникнення зловживань та контролю над стратегічною інфраструктурою було б значно краще створити нову державну акціонерну компанію для обслуговування газорозподільчих мереж усієї країни та передати їй інфраструктуру від існуючих операторів ГРМ. І вже у подальшому її акції могли б продаватися приватним інвесторам на біржах для залучення необхідних коштів для модернізації мереж.