Скафандр від Луї Вюїттона

Після публікації про психологічні особливості президента Віктора Ющенка (№23, 2008) Тиждень на численні прохання читачів, дослідив психотип прем’єра Тимошенко. «Насамперед варто зауважити, що Юлія Тимошенко перебуває в так званому психологічному скафандрі, – каже член Європейської професійної психотерапевтичної ліги Наталія Кухтіна. – Вона постійно контролює себе й дуже рідко робить дії чи рухи, які можуть видати її справжні наміри». Це стосується і зовнішнього вигляду, і манери говорити, і реальних дій та вчинків. Психологи стверджують: якщо людина весь час контролює себе, вона хронічно перебуває у напруженому стані.

 

 

Виплата боргів Ощадбанку – це перша справа, за яку взялася Юлія Тимошенко, тільки-но стала прем’єром. Доктор психологічних наук Вадим Васютинський пояснює Тижню: психологічний ефект від розданих грошей був набагато більшим, ніж економічний. «Адже тисяча гривень – це копійки порівняно з грошима, які люди мали на рахунках. А потім у них зафіксувалося у свідомості, що їх обікрали та просто проігнорували їхні переживання. І раптом з’являється людина, яка нібито визнає провину влади перед народом», – каже фахівець. Людям потрібна віра в те, що про них хтось подбає, – ця тисяча гривень і стала «психологічним вітанням» для українців від Юлії Тимошенко.

 

Спеціалісти, з якими спілкувався Тиждень, схиляються до думки, що український прем’єр завжди визначає свою поведінку самостійно. «Думаю, їй важко щось порадити, – каже Наталія Кухтіна. – Люди такого рівня просто не чують порад, навіть від дуже близьких людей». У виборі колег та підлеглих Юлія Тимошенко також довіряє тільки собі. В неї є велике прагнення до контролю, вона боїться, мовляв, якщо сама не перевірить, зроблять не так, як треба. Такий стиль керівництва називають «інфарктним» – коли керівник надто все замикає на собі. Один із прикладів – за інформацією наших джерел, прем’єрка вимагала від підлеглих, щоб із нею погоджували… карикатури, які БЮТ замовляв на «зрадника коаліції» пана Рибакова. До речі, диверсію цього депутата з блоку Тимошенко також легко пояснити. «В неї є буквально кілька осіб, яким вона довіряє. Вона бо- їться пускати в це вузьке коло нових людей. Але водночас вона не здатна контролювати те, що трохи подалі від неї, – наприклад, списки кандидатів», – прокоментував пан Васютинський.

 

Швидкості та рішучості Юлії Тимошенко може позаздрити багато хто з політиків. Психологи пояснюють: є такий тип людей – гіпертимний. Вони дуже активні, найцікавіше для них – «заварювати кашу», а тим, як і хто її розсьорбуватиме, надто не переймаються. Одним із наслідків цієї риси Тимошенко Вадим Васютинський називає дострокові вибори мера в Києві: «Мені достеменно відомо, що Тимошенко мала дані всіх опитувань, але й далі просувала свого кандидата. Самовпевненість і емоційна нестриманість часом заважають їй подумати і прийняти зважене рішення». Психолог припускає, що Тимошенко могла ухвалити рішення про вибори під впливом ситуативного настрою, а далі вже просто дотримувалася обраної лінії поведінки. Програш виборів мера Києва – це проблема виключно БЮТу, гірше, коли до вирішення справ, від яких залежить майбутнє країни, прем’єрка підходить так само емоційно й невиважено.

 

 

Вбрання Юлії Тимошенко – улюблена тема і її прихильників,і опонентів. Тиждень вирішив запитати у психологів, чому, попри численні скандали, вона вдягається в демонстративно дорогі речі. Наталія Кухтіна каже, що якщо Тимошенко вдягне діловий костюм, то не зможе керувати чоловіками: «По-перше, вона сфокусована не на нас із вами, а на собі. Для неї це норма – вдягати дорогі речі. По-друге, Тимошенко обирає підкреслено жіночний одяг, бо в іншому її яскраво виражене чоловіче начало може далеко її завести. Своїм світлим, ніжним вбранням вона постійно нагадує, що вона жінка, і це діє на чоловіків. До речі, коли їй треба про щось домовитися, й аргументів бракує, вона вдягається особливо витончено».

 

У Юлії Тимошенко досить дивна манера сміятися: серед серйозної розмови вона може різко та недоречно видати тоненьким голоском: «хі-хі-хі», що дисонує з усім образом прем’єра. Наталія Кухтіна пояснює: «Цьому сміхові не можна довіряти – їй зовсім не весело. Швидше за все, Тимошенко демонструє свою іронію та вищість над тими людьми та ситуаціями, про які вона говорить», – вважає пані Наталія.

 

Вадим Васютинський іншої думки: «Хихотіння – це ознака певної інфантильності, особистісної незрілості, навіть дитинності. Є способи поведінки, які ми виробили ще в ди- тинстві. Через «хі-хі» чи інший спосіб ми намагаємося щось приховати – невпевненість, нещирість чи ще щось».

 

Ще в Тимошенко цікава манера говорити. Якщо це монолог, вона промовляє дуже тихо. Якщо ж це діалог, прем’єрка швидко запалюється, раз у раз перебиває респондента, говорить дуже чітко та навіть агресивно. Це відбувається внаслідок швидкого темпу мислення, запевняє пан Васютинський. Таких людей навіть трохи дратують ті, хто думають та говорять повільніше за них. Їм хочеться одразу все прояснити, не дослуховуючи іншу людину. А от пані Кухтіна вважає, що така манера свідчить про те, що Тимошенко ніде, а особливо в розмові, не поступиться своїм місцем. Вона впевнена у своїй правоті й хоче якнайшвидше про це повідомити: «Навіть якщо вона мовчить, це не означає, що вона погодилася, – просто думає про наступний крок».

 

Під час розмови з психологами ми тричі почули від них пряме чи непряме порівняння Юлії Тимошенко з Владіміром Леніним. Прикметно, що паралелей з жодним іншим політиком не було… Напевне, це підсвідоме. Як уже неодноразово писав Тиждень, кожен політик, як і кожна людина, має свої недоліки, але в розвинених країнах руйнівну дію цих недоліків стримує державний апарат, процедури ухвалення рішень і прискіпливе ставлення суспільства до перших осіб. Таким чином енергія політичних лідерів спрямовується в позитивне русло. В Україні ж, на жаль, інститути контролю над першими особами не надто розвинені, тому певні «риси» характеру політика на відповідальній посаді можуть нести загрозу всім нам.