І доки дві правиці сперечалися та змагалися, десь збоку вигулькнув люблінський горілчаний король Януш Палікот і повів за собою розчаровану в політиках молодь. Отож, парламентські перегони в Польщі вирішили принаймні одну проблему. У дещо набридлих правиць, ослабленої лівиці в особі Союзу лівих демократів та нецікавих аграріїв з'явився конкурент і опонент, свіжий, впевнений та неймовірно цікавий, такий, що вміє тримати інтригу.
«Громадянська платформа» Дональда Туска здобула близько 40% голосів, ПіС – приблизно 30%, а Рух Палікота – 10%, посівши третє місце. За кілька місяців до виборів, результати соцопитувань прогнозували йому не більше 1–2%. Приблизно однакову кількість голосів отримали аграрії, що за підсумками попередніх виборів сформували урядову коаліцію з ГП, та ліві демократи – по 8,3–8,4%.
Януш Палікот – засновник та ідейний натхненник руху імені себе – спочатку створив громадську організацію під назвою «Рух Палікота». А відтак уже зареєстрував партію з аналогічним найменням. Польське законодавство обмежує можливості політпартій отримувати фінансування з недержавних джерел. Це правило не стосується, однак, громадських організацій. Оборудка з назвами дала змогу Янушу Палікоту обійти фінансові ліміти. Якщо в когось виникали запитання щодо того, яким коштом він розміщував так рясно свої білборди, то відповідь була готова: це ж Рух Палікота, громадська організація, а не партія.
На світанку своєї публічності Януш Палікот позиціонував себе у пресі як «християнського бізнесмена», писав про те, як працювати в бізнесі та дотримуватися Євангелія. Після смерті Івана Павла ІІ він був головним інвестором тижневика «Озон». Його автори говорили про те, що під впливом польського Папи Римського було виховано ціле покоління консервативних і побожних поляків, яке надто різниться від покоління своїх батьків.
Після цього Януш Палікот перекваліфікувався в ліберала, був депутатом ГП у Сеймі. Він виступав на підтримку свободи підприємництва, закликав протидіяти надмірній бюрократизації. Але його зоряний час настав лише сьогодні, коли отримав славу антиклерикала, поборника ледь не «секулярної революції» в католицькій Польщі.
Саме про неї цілком серйозно говорять його однопартійці, чиї імена та прізвища більшості поляків, включно з тими, хто за них проголосував, нічого не говорять. Однак із дефініцією «антиклерикали» вони не погоджуються. Кажуть, що обстоюють істинну роль костелу – центру духовного життя, який мав би бути далеким від політики та великих грошей. Це все поєднується в образі Палікота з манерами блазня. Його порівнюють із Жиріновскім та нині покійним лідером популістського «Союзу самооборони» Анджеєм Леппером. Пан Януш, приміром, обстоює легалізацію марихуани.
Політичний оглядач польської щоденної газети Rzeczpospolita Рафал Жємкєвіч розповів Тижню, що «Рух Палікота» постав фактично як альтернатива всім політичним силам, у яких розчарувалися: «Януш Палікот став дуже активним антиклерикалом, що суперечить тому, з чого він починав. Він говорить те, що багато людей хочуть почути. Костел сприймають як інституцію заможну, точаться розмови про те, що треба його оподаткувати, це модно, приносить певну популярність. Водночас він виголошує антибюрократичні гасла, які також імпонують людям та озвучує ліві гасла, позаяк помітив, що це також модно з-поміж молодих людей. Палікот досяг успіху, бо не є ані Качинським, ані Туском».
Мирослав Чех, колишній депутат Сейму, політичний оглядач видання Gazeta Wyborcza, звертає увагу на ідейну структурованість електорату Януша Палікота: «Його підтримують три сегменти виборців: люди загалом лівих поглядів, люди проєвропейськи налаштовані й особливо ті, хто виступає за секуляризацію Польщі, за зменшення ролі католицької церкви в житті суспільства».
Багато хто побоюється правого радикалізму ПіС. І, хоч як би це дивно звучало, але саме навколо хамелеона Палікота почали гуртуватися орієнтовані на європейські цінності молоді виборці, що вважають свій рідний край надто консервативним. Подорожуючи до Амстердама, Брюсселя, Копенгагена та Гельсінкі, вони відкрили для себе іншу Європу – Європу із зачиненими в будні кірхами, чітко визначеними кордонами присутності релігії, окрім недільної церкви, це музеї. Європу із загальною розслабленістю всіх і вся щодо всього. Молоді сподобалось це. А Януш Палікот зумів повернутися за молодим вітром Польщі.
Він став таким собі виборчим сюрпризом, що вистрибнув із демократичної системи. Лише в реальній демократії за кілька місяців може з'явитися політична партія нізвідки з ніким і отримати на виборах аж 10% голосів. Можна як завгодно ставитися до хамелеонства й блазенських гримас Януша Палікота, але його приклад продемонстрував, що польські демократичні інституції справді працюють, і політичні ліфти піднімають нагору людей. Можливо, це найважливіша маніфестація феномену Палікота. Молоді поляки щонайменше побачили, що їхнє розчарування, відчай і недовіра до політиків не можуть бути глухими, тому що попереду точно не стіна. На тлі низької явки виборців – менш ніж 50% – це чимало важить.
Дональд Туск і його однопартійці, як годиться, святкували перемогу бучно, з шампанським і букетами квітів. Але насправді це важко розглядати як перемогу їхньої урядової політики, це радше перемога інерції, що не бачить альтернативи. З одного боку, «Рух Палікота» – це щось туманне, сумнівне, річ у собі, забаганка авантюрних діячів і таких самих авантюрних виборців, протестного електорату, що вирішує в останній момент.
Дональда Туска поляки ганять за небажання чи то пак неспроможність провадити реформи. Країні потрібна пенсійна, медична реформи, потрібно знайти спосіб вмотивувати польських фахівців зі сфери послуг – електриків, слюсарів і водопровідників – повертатися додому. А то поляки скаржаться, що у їхніх домах течуть усі країни. Чому? Всі польські слюсарі на заробітках у Великій Британії та інших розвинених демократіях. Там крани теж течуть. Одне слово, комунікабельного й сучасного Туска поляки ганять за порожні розмови. Але голосують за нього все одно, позаяк бояться правого радикалізму ПіС.
Контроверсійна фігура Качинського досі відлякує одних і притягує інших. «Чимало поляків підтримують ПіС саме тому, що його лідером є Ярослав Качинський. А інша частина суспільства його просто не сприймає», – пояснює Тижню Мирослав Чех. На шостих виборах поспіль ПіС програє ГП. Партія не виграла ні президентських, ні місцевих, ні європейських, ні парламентських виборів. Спроби її облагородити за допомогою жінок-політиків кардинально нічого не змінили. «Нині ПіС неспроможна побудувати жодну коаліцію. Вона є прикладом того, ким не треба бути, щоб керувати Польщею», – додає Мирослав Чех.
Отож, хто керуватиме Польщею після виборів? Найімовірніше, знову ГП разом із аграріями. Вдвох вони набирають 236–237 мандатів, а для більшості потрібно 231 мандат. Коли президент походить із урядової партії, то цього в цілому достатньо для урядування. Подейкують, що Дональд Туск сподівається на співпрацю з Палікотом. Якщо вона складеться, то більшість у парламенті зможе проводити будь-які зміни. Але дуже великі сумніви виникають щодо спроможності таких політиків, як Палікот, конвертувати яскраві гасла в реальну політику. Час, зрештою, покаже. Для України ж у будь-якому разі через нову-стару поствиборчу рокіровку в Польщі нічого особливо не зміниться. Хіба що вона може сьогодні з подивом спостерігати за феноменом Палікота. Виявляється, так можна: просто прийти – і перемогти з політичними технологіями чи й без них.