12 лютого президент США Барак Обама привітав новообраного президента України Віктора Януковича з перемогою на виборах. Цей здавалося б простий прояв поваги до новообраного керманича іншої держави викликав цілу бурю у ЗМІ та українському політикумі. Ще б пак! Саме Партія Регіонів протягом останніх п’яти років в унісон з Москвою корчила з себе «противника проамериканського однополярного світу». Саме її агітаційна машина верещала, що Америка не визнає виборів Україні, якщо їх виграє Янукович. Цілком спокійна реакція Державного департаменту США на результати виборів і вітання новому президентові-регіоналові відразу наштовхнули на думку: «Щось тут не так!» І заходилося! З одного боку залунали гуки: «Америка злила помаранчевих! США визнали що Україна – зона російських інтересів!». З іншого боку офіційний інформпростір був здивований заявою Бориса Тарасюка, мовляв, світові лідери вітаючи Януковича поступили неетично. А за спиною депутатів сторони що програла, почулося панічно-спантеличене: «Америка нас продала! Вони залишили нас з Москвою сам на сам!»
Дивуюся наївності таких вигуків. Ну, так. Залишили. А чого ви хотіли? Держдеп США ніколи й не був добрим захисником Києва від злої Москви – це оманлива ілюзія наших псевдодемократів та нахабна пропаганда Леонт’євих, Маркових та інших Соловйових. Інакше й бути не могло. Американці як ніхто знають – гріш ціна демократії, яка не вміє себе захищати сама без прикриття певної супердержави. Зрештою, звинувачуючи американців у зраді, наші націонал-патріоти не блиснули оригінальністю. Ще літом, після візиту Обами у Москву, у такій самій зраді тих самих американців звинуватила Валерія Новодворська. До речі, нещодавно у зраді російської демократії та ж сама Новодворська звинуватила вже нас, українців. Ми ж не вчинили переворот після обрання Януковича?! Ми ж погодилися, що половина України має право на свого кандидата і свої помилки?! Як же ж це ми про майже підпільну російську демократію забули?!!!
Насправді ж можна привітати всіх любителів теревенів про залежність лідерів націонал-демократичного табору від волі Вашингтонського обкому. Варто тільки розібратися в характері стосунків Вашингтону і Москви, як багато що стає очевидним.
Саме Янукович на цих виборах був найбільш вигідний для США в якості переможця.
Московський агітпроп доклав чимало зусиль для створення міфу, що Москва і Вашингтон – це рівносильні супротивники, які борються між собою за зони впливу. Та з боку Америки ця ситуація виглядає дещо інакше. Росія, звичайно, має великі розміри, чимало населення та досить потужну промисловість. Але. За всіма цими ж показниками Росія для Америки не те що не рівня, а навіть бідний родич. Площа США майже удвічі менша за площу РФ (9,5 млн проти 17,1 млн км кв). При цьому населення Росії удвічі менше за населення США (142 млн проти 302 млн осіб відповідно). А сукупний ВВП Росії у 9 раз менший за ВВП США (1 607, 816 проти 14, 204 мільярда доларів відповідно). Китай, Німеччина, Франція та Великобританія значно випереджають Росію за економічними показниками. При цьому жодна з цих країн не переймається «вставанням з колін» і не створює істерію довкола гасла «Нас ніхто не любить! Ніхто не поважає!»
Секрет істерії від російських ЗМІ – в реаліях російської економіки. Одна з найбільших проблем сучасної України – паразитичне ставлення олігархів до своєї власності. З підприємства, купленого по заниженій ціні у результаті банкрутства, за рідкими винятками, власники намагаються витиснути все до останньої копійки аби вивести гроші підприємства в офшори. Насправді ж українським олігархам ще далеко до своїх російських колег. Запорізький автозавод, навіть в умовах кризи, приймає людей на роботу і приносить прибуток своїм власникам. В той самий час російський автопром – абсолютно дотаційна галузь. Аби запобігти акціям масової непокори, держава РФ знову й знову дотує абсолютно збитковий АвтоВАЗ. Начебто заради підтримки російського автопрому минулого року московський ОМОН розмазав по асфальту мешканців Владивостока (коли в місті почалися протести проти підвищення урядом ввізного мита на іномарки). Минув рік. Борги АвтоВАЗу – 75 млрд рублів. Найнята урядом Росії консалтингова фірма Boston Consulting Group дала пораду – влити у російський автопром ще близько 40 млрд євро і підняти податки на іномарки до 40-80%.
Ще цікавіша тема – російські наукові дослідження. Гучного галасу наробив винахід професора РАЕН Віктора Петрика – технологія очистки води від радіації. На розробку цієї диво-технології професор запросив не так же й багато – 1,5 трильйона рублів. Гадаю – дадуть. В співавторах у професора ходить сам спікер Російської Держдуми.
Гадаєте «тупі америкоси», які витрачають на освіту близько 880 млрд доларів на рік та отримують щороку патентів на винаходи більше, ніж увесь інший світ, ще й досі не розуміють з ким мають справу? Переконаний – аж надто добре розуміють. Недарма бюджет самих тільки спецслужб та розвідки США перевищує весь військовий бюджет Росії (36,8 млрд проти 680 млрд доларів у США).
Але, певно, найбільше захоплення в Держдепу викликають стосунки Росії зі своїм найближчим сусідом, з країною, яка вперто наздоганяє США по ВВП, – Китаєм. Влітку 2008 Росія віддала Китаю острови Тарамбаров та Великий Уссурійський. Мерія Владивостока наразі готова віддати половину міста китайцям в оренду на 75 років. А тим часом китайські історики твердять що російське Примор’я – «ісконно китайські» терени. Китайські військові навчання «Куюае-2009» своїми масштабами вразили всіх світових експертів.
З усього цього висновок: Росія може бути рівнею США тільки в мареннях кремлівських ідеологів.
А до чого ж тоді «перезавантаження» та часті російсько-американські переговори, спитаєте ви? А до того. Існують дві речі, які не можуть не хвилювати Держдеп – наявність у Росії ядерної зброї та готовність Росії продавати свої ракети країнам-вигнанцям, на кшталт Північної Кореї та Ірану. Останні п’ять років переконали Держдеп остаточно, що у разі конфліктних ситуацій для Росії існує тільки два варіанти дій – вигідний Кремлю і неправильний. Росія рішуче розпалює антизахідну істерію у своїх ЗМІ. А ще гірше – будь-який лідер у будь-якій з країн СНД, націлений на співпрацю з Європою та реформування своєї країни за західними взірцями, буде вщент розтрощений російською пропагандою. В бій будуть кинуті всі сили пекла – всемогутні московські ЗМІ, мільйони штатних писак в Інтернеті, підтримані російськими грішми проросійські п’яті колони. А якщо треба – буде інспіровано кривавий конфлікт і введено російські війська. Влітку 2009 року Росія залюбки переступила через угоду про цілісність кордонів у країнах СНД, ввівши війська на терени Грузії.
Все це, до речі не заважає Російським керманичам тримати Стабфонд РФ (навіть у нинішньому його стані), на довгострокових депозитах у банках США.
Спроба сприяти демократизації країн-сусідів Росії, з метою повільно перенести той самий процес у саму Росію, з тріском провалилася. Росія дала зрозуміти – будь-яких перетворень вздовж своїх кордонів вона не терпітиме. Конфліктувати з Росією в лоб – справа надто дорога і кривава. Але буцатися з Росією у відкриту Держдепу й не треба. Історія РФ переконливо доводить, що зі знищенням Росії ніхто не зможе впоратися краще за самих росіян. Вже двічі у 1917 та 1991 роках російсько-совецька імперія зазнавала краху не завдяки повстанням на національних околицях, а виключно завдяки бунтам у столиці Росії. І це може повторитися знову. Бюджет РФ критично залежить від світових цін на нафту й газ, а прибутки Газпрому внаслідок кризи впали на третину. І що найжахливіше, в Росії шалено зменшується кількість власне росіян. У столиці Росії, на сьогодні росіяни становлять тільки 31% населення.
З усього вищенаведеного сам собою напрошується висновок. Аби перемогти Росію, треба не боротися з нею. Треба просто залишити її у спокої зі своїми проблемами сам на сам. Решту росіяни зроблять самі краще за будь-якого ворога. Певно саме через це після літнього візиту Обами у Москву дещо притихла реваншистська риторика Саакашвілі. Саме тому для Америки на чолі України вигідний не надто кмітливий президент, якого й друзі й вороги рядять у проросійські шати. Такий не дратуватиме Москву. І водночас – стане кращим взірцем хибності проросійської політики як такої.
Як це не дивно, але Держдеп США навіть не приховує свого ставлення до Росії. Після візиту Обами у Москву колишні лідери держав Східної Європи (явно з благословення лідерів нинішніх) вибухнули колективним листом до адміністрації президента США, в якому вони фактично благали Держдеп не кидати їх із Москвою на самоті. Майже у відповідь на цей лист віце-президент США Джозеф Байден у своєму скандально відомому інтерв’ю газеті «Wall Street Journal» сказав: «Росія зараз не в тому становищі, що останні 40 років… Населення країни зменшується, економіка гниє, банківська система та інфраструктура навряд чи переживуть наступні 15 років». Натяк більш ніж прозорий. «Розслабтеся і отримуйте задоволення. Все йде як треба. Клієнт усе зробить сам».
Тож, якщо США зробили свою ставку на Януковича – можна жахнутися майбутньому, яке вони пророкують Росії.