Держслужбовці виходять на службу, бізнес працює, метро ходить, тобто за великим рахунком, відійшовши на 500 м від Майдану, ви перебуватимете у звичайній ситуації. Майдан – місце, де чинний режим не працює. Попри бажання можновладців, це місце, ця географічна точка залишається поки що там. Цілком імовірно, що енергія, яку протестувальники мали на початку всіх подій, перша енергія, спричинена відмовою від підписання угоди, друга енергія, яка виникла через побиття молоді, – це та енергія, яка може бути вичерпана. Енергія протесту має свій ліміт.
Однак процес запущено. Будь-яка легітимність влади має формальну і субстантивну частини. Піддати сумніву формальну легітимність українського президента важко, проте все ж підстави є, і передусім це тиск на Конституційний Суд і його рішення. Фактично ми маємо ситуацію, коли формально є підстави вважати нинішній режим не до кінця легітимним. Ця сіра зона легітимності якраз найгірший варіант, який може бути. Субстантивно режим залишається певною мірою легітимним. Оскільки він не впав за час повстання, отже, немає критичної кількості людей, яка ставить під сумнів легітимність. Звичайно, перебуваючи в сірій зоні легітимності, цей режим уже не зможе правити так, як було до кінця жовтня 2013 року. Бо що таке легітимність?! Фактично визнання, що влада має право мені вказувати. Перебуваючи в сірій зоні, між так і ні, вона дедалі більше мусить застосовувати силу, насильство. Це буде «холодна війна» між урядом та громадянами, і якраз вона може привести до того, що режим впаде. То вже питання місяців.
Зміна влади, найімовірніше, радикально не змінить у середньостроковій перспективі ситуацію. Тільки якщо почнуться інституційні перетворення. Саме вага і важливість Європейського Союзу полягають у тому, що він може подарувати нам певні моделі інституційних змін. Досвід зміни цих посткомуністичних країн у ЄС є, і негативний, і позитивний. Нам треба наслідувати радше польський, словацький зразки й багато працювати. Взагалі ми втратили за 22 роки чимало часу і ресурсів. Соціальний час – це найбільший ресурс, який мала Україна. Ми його втратили так багато, що реформи коштуватимуть нам тепер значно більше, а шкода, якої завдає кожен день правління цих політичних еліт, зростає щодня.
Середня ланка (менеджери для нинішніх еліт. – Ред.) постала в часи постпомаранчевого безладдя. Вони мають досвід такого непевного існування, де корупція була дрібна, безболісна, нешкідлива. Вони ставали частиною цих корумпованих систем, державного управління та бізнесу, які в якийсь момент вже було важко відрізнити, і коли в 2010–2011 роках змінився характер правління, вони переживали шок. Адже звикли до певної корумпованої анархії, а тепер анархія і корупція стали впорядкованими. Остання дістала назву «консолідоване правління». Консолідація за часів Віктора Януковича відбулася від центру і до останньої сільради; партія влади справді контролює більшість формальних органів влади, фінансові потоки. До того ж всередині цієї консолідованої влади відбулися процеси суперконсолідації: якщо було шість великих фінансово-політичних груп, із яких складалася Партія регіонів у 2010-му, то на 2013-й ми говоримо про одну вирішальну, дві-три впливові й дві, які відійшли на маргінес.
У результаті протестів сталася цікава ситуація: знову відбулася консолідація, тобто ті групки, які маргіналізувалися, були повернуті, вони знову в орбіті, президент, як і раніше, з ними розмовляє. Тобто ця верхня ланка знову пішла на співпрацю, олігархи все ж таки не стали в опозицію до президента. І от та нижча ланка, що внаслідок консолідації стала частиною системи цієї системи корупції, тепер є заручницею. Кожен рух, кожен їхній інтерес залежить від успіху верхньої ланки. З одного боку, я бачу кілька прикладів, коли upper-middle managers приєдналися до Майдану, але це їм коштувало їхніх посад, тобто ті люди, які співпереживають і підтримують ідеологічно протести з ліберальних міркувань, націоналістичних міркувань.
Однак їхній економічний інтерес тепер міститься саме в цій владі. Кожна зміна, рух при владі дає змогу тим, хто в середній ланці, зробити крок уперед, і це могло би бути мотивом для тих людей, але не сталося. Знову ж таки згадані домодернізаційні авторитарні режими створюють системи клієнтел – ваш економічний рівень навіть у найнижчій ланці залежить від них. Оці тітушки… Поки я був на Майдані, ходив на той бік, розмовляв із людьми, чув їхню логіку. Їхній інтерес менш ідеологічний, менш правовий, але більше економічний і є якраз у цій надзвичайно несправедливій, формально не описаній, а втім, ефективній системі перерозподілу ресурсів. Оскільки альтернативу знову ж таки ніхто не пропонує, вони підтримують те, що є. Думаю, втративши можливість швидких змін, треба готуватися до довгих. 2014 рік буде довгим, болючим процесом, відбудеться розкол, вочевидь, серед опозиції, і це буде на краще. А проте ми матимемо і сильні громадські протополітичні рухи. У нас є досить сильні кандидати: що Порошенко, що Кличко, які є прийнятними для більшості населення в Україні й для зарубіжних партнерів, причому і на Півночі, і на Заході. Понад те, навіть для груп при владі обидва не є чужими.