– А де бандерівці?
– 200 автобусов этих мразей к нам отправили! – повторюють у відповідь приблизно однакові чутки.
Неозброєним оком бандерівців не видно. Замість них — невідомі люди у камуфляжі та зі зброєю. Без жодних опізнавальних знаків.
– Это самооборона, – пояснюють на мітингу.
– Звідки у них зброя?
– А на Майдане откуда у всех оружие было?
– На Майдані?.. Ви там були?
– О, узнаю майданутых! Все вы так говорите!
Дивіться також: Окупований Сімферополь
Люди збираються біля оточеної “самообороною” ради. У повітрі — російські та «георгієвські» прапори. “Фашизм не пройдет!”, “Россия!”, «Симферополь, Крым, Россия!», – такі тут гасла.
– Я наполовину украинец, и мову прекрасно знаю, – наче виправдовується один з мітингувальників на ім’я Артем.
– За що ви тут стоїте?
– Хочемо, щоб не було корупції.
– А у Росії немає корупції?
– А я не хочу в Росію.
– ?!
– Особисто я хочу, щоб ми були окремо — Крим, Одеса, Миколаїв, можливо…
Настрої у натовпі різні. Хтось підтримує Артема. Хтось говорить про незалежний Крим…
“Росія!”, – кричить натовп біля Ради. “Росія!”, – лунає біля пам'ятника Леніну. Зустрічаю знайомого журналіста. “Здравствуй, Лєра”, – він вперше звертається до мене російською. Я відповідаю українською. Він теж переходить на мову. Але говорить чомусь пошепки… “Ти б нашивку відірвала”, – киває на галицького левика на куртці. – “Небезпечно тут”.
На дорогах блокпости. До зубів озброєні мовчазні хлопці біля військових вантажівок. Гидко. Йду геть з центра міста, тікаю кудись дворами. На очах самі собою з'являються сльози. В одному з провулків зупиняє хлопець років 30.
– Ну ты чего? Кто тебя обидел? – питається він. – Ты откуда?.. Львов? Тернополь? Я льва ж вижу.. Ну пойдем кофе попьем. Что случилось?!
– Ще нічого, – схлипую я.
Але передчуття погане.