Сімейна бухгалтерія

Родина – осередок суспільства, в цьому класики соціалістичної політекономії були праві. Говорячи про бюджет або валовий внутрішній продукт країни, не можна забувати, що в будь-якій ринковій економіці саме витрати домогосподарства значною мірою визначають майбутні тенденції у виробництві та торгівлі. Тиждень знайшов родину, котра декілька років веде записи доходів та видатків і за її допомогою дослідив основні «бюджетні статті» київської родини з середнім рівнем достатку.

 

 

Немає нічого простішого, ніж узяти статистичний звіт і подивитися, що там офіційно думають «нагорі» про наші прибутки та витрати |див. інфографіку|, в яку категорію багатіїв чи бідняків записують. І будь-хто може швидко переконатися, що ці дані не завжди відповідають реальній ситуації. Так і напрошується порівняння із середньостатистичною температурою по лікарні. Наприклад, наші економісти й соціологи дискутують, що таке середній клас, скільки це в гривнях або доларах. Одні кажуть, що за наявності квартири та машини, навіть якщо це пошарпані «Жигулі» й однокімнатна «хрущовка», вже можна відносити родину до такої категорії. Інші пропонують оцінювати, скільки подружжя заощаджує та витрачає на відпочинок. Є й такі, хто просто встановлюють межу доходів, яка має відділяти бідних від середнього класу, наприклад, $1000 на особу. За підрахунками, пересічний киянин має приблизно 3274 грн, що майже на 32% менше, ніж психологічна межа $1000 США. Проте статки киян на 41% більші, ніж середньостатистичного українця.

 

 

Наша молода сім’я складається з двох працюючих осіб віком 30 та 35 років, мешкає у власній двокімнатній квартирі й має в цьому році щомісячний сукупний дохід 6938 грн. Висновок перший: атрибути середнього класу – власна квартира та авто – мають дуже значний вплив на економіку домогосподарства залежно від того, є вони чи ні. Чисті витрати на комунальні послуги (стоять лічильники на воду) згаданої родини не перевищують 3–4% отримуваного доходу. Для порівняння: середньостатистична американська родина виплачує за житло та комунальні послуги до 33% своїх грошей. Однак якщо б нашим киянам дійсно довелось орендувати квартиру чи гасити іпотечний кредит, то ці видатки становили б 42 % їхніх фактичних доходів і вони опинилися б у категорії бідних.

 

Ще один важливий критерій – транспортні витрати. Згадана сім’я користується міським транспортом, тому витрачає на проїзд усього 1,5%, тоді як американська статистика враховує витрати на утримання та придбання власного автомобіля, на що у них іде 19% доходу родини. Тобто, як це не парадоксально звучить, придбання авто змінює характер витрат представників українського середнього класу так, що за сукупністю ознак родину слід відносити до бідних.

 

Правда, є прихований резерв: «піддослідна» сім’я щомісяця заощаджує 2000 грн або 28% заробленого. Теоретично вони могли б частину з них витратити на купівлю авто в кредит, але фактично не можуть цього зробити, бо з цих коштів купують собі одяг, платять за навчання чи відкладають на предмети довгострокового користування. Крім того, частина цих грошей зберігається на випадок, якщо хтось із них втратить роботу чи захворіє.

 

 

За офіційною статистикою українська родина з середніми доходами, яка мешкає в місті, тратить на харчування 55% свого бюджету. Однак ця суха статистика не відтворює фактичної ситуації. Ще не так давно для того, щоби купити продуктів на тиждень, треба було не більше 150– 200 грн. Звісно, якщо харчуватись без витребеньок. Сьогодні ці витрати практично подвоїлись. Те саме можна сказати й про обід на роботі: п’ять років тому достатньо було 10 грн, минулого року можна було вкластись у 20–25 грн, сьогодні ж вартість середнього обіду в київських закладах громадського харчування – близько 40–45 грн на особу. За розрахунками, на харчування та покупки в супермаркеті наша «піддослідна» родина мала б виплачувати не менше 50% свого доходу, тільки щоб підтримувати попередній рівень життя, та на практиці їх витрати не перевищують 20%. Цікаво, що у червні-серпні кошти, виділені на купівлю продуктів у магазині, зросли приблизно на 50% порівняно з лютим 2008 року, при цьому вартість харчування під час роботи залишалися без змін. Подружжя почало заощаджувати на кафе та їдальнях, намагаючись більше готувати вдома й фактично перейшло на дворазове харчування. Причина такої економії досить проста – родина прагне таким чином відкладати для інших витрат. І якщо така ощадливість стане масовою, то це погані новини для власників кафе та ресторанчиків. Однак навіть за такого ставлення витрати цієї родини на харчування в півтора-два рази більші, ніж у американців або європейців.

 

 

На розваги молода київська сім’я, на перший погляд, витрачає не так багато – 4% доходу, та це усього на 1% менше, ніж видатки на розваги в мешканців США чи Європи. Правда, у киян цієї суми вистачає усього на 2–3 сімейні походи до кінотеатру чи на концерт із найдешевшими квитками. Тоді як американці на свої 5% можуть дозволити набагато більше. Стільки ж у середньому витрачається на одяг. Чи можна у нас одягатися на 350 грн, залежить від смаку чи ставлення до секонд-хенду. Трапляється, що на дозвілля доводиться додатково витрачати кошти з заощаджень, наприклад, якщо квитки на концерт дуже дорогі. Тому подружжя за нагоди відвідує безкоштовні виступи відомих музикантів на майдані Незалежності. Усього 0,6% доходу йде зі спільного сімейного бюджету на книги. Фактичні витрати на літературу втричі більші, тому що кожен купує книжки на свій смак із частини спільних заощаджень, яку розподіляє між собою подружжя для власних витрат, у тому числі й на одяг. Інколи вони дозволяють собі відвідати ресторан, пограти в більярд або ж попаритись у сауні. Правда, це буває нечасто, у випадку, якщо хтось із родини отримав премію. Ці кошти в загальному бюджеті не обраховуються.

 

 Витрати на відпустку у нашої сім’ї – на третьому місці після харчування та заощаджень. Щомісяця вони окремо відкладають на відпочинок 16,5% доходів, що за рік дозволяє їм зібрати приблизно $2000. За ці гроші родина може поїхати на курорт до іншої країни чи здійснити туристичну подорож. Аби заздалегідь запланована поїздка не зірвалася, подружжя змушене економити на будь-яких інших витратах (згадайте про харчування).

 

В останні роки вони надають перевагу якісному відпочинку, тому в Крим їхати навіть не планують, бо там туристичний сервіс «для середнього класу» часто не відповідає його вартості. Два роки тому вдалося повернутися з відпустки майже з половиною коштів, передбачених на неї, тому що не захотіли спустити всі гроші на погано організовані екскурсії, а інших цікавих для себе та безпечних для здоров’я розваг на узбережжі не знайшли.

 

 

Для цієї родини, як і для багатьох інших, актуальною є проблема появи додаткового члена сім’ї – дитини. Втрата роботи одного з них, навіть тимчасова, суттєво вплине на їхній соціальний статус. Виплати на дитину, які не враховують навіть регіональну різницю в зарплатах, не можуть компенсувати ці видатки.

 

Якщо така сім’я наважиться народжувати дитину, то мусить компенсувати додаткові витрати за рахунок заощаджень, що зараз відкладає на відпустку. Крім того, така родина часто потребує поліпшення житлових умов, хай і не зараз, а в перспективі. Для цього ж у середньо-статистичного киянина ресурси практично відсутні. Можливо, це одна з причин того, що обіцяний країні бебі-бум поки що так і не стався. Тим не менше, уже зараз кияни зі своїми прибутками можуть слугувати контуром майбутнього середнього класу. Їхні доходи та витрати вже в багатьох аспектах наближаються до цих стандартів.