Ще на підходах до місця делегатів зустрічали рамки металошукачів та молодики студентської зовнішності з прапорами ПР впереміж з державними.
- І по чому платять?– спитав кореспондент Тижня одного з «прапороносців».
- А що, теж хочете постояти? Так пізно вже,– ухильно відповів той.
VIP-персони через металошукачі не йшли. Їх проводили на зібрання через окремий вхід, тим часом як охоронці утримували на відстані представників волелюбнї української преси.
- А вы знаете, что здесь по закону снимать нельзя?– питався охоронець у репортера одного з інтернет-видань, котрий саме зняв прибуття на з’їзд першого віце-прем’єра Андрія Клюєва.
Репортер знизував плечима: він прекрасно знав, що такого закону не існує, але сенсу дискутувати з охоронцем не було. Фото ж уже все одно відзнято.
Окрім «послідовних» членів ПР, до Виставкового центру прибули й деякі колишні опозиціонери. Особливу цікавість журналістів привернули творець сумнозвісного «тендерного царства» Антон Яценко та «земельний король», екс-голова БЮТ у Київській області Богдан Губський. На запитання щодо причин своєї появи на з’їзді перебіжчики відповідали стереотипно: «В країні з’явилась команда, яка здатна провести реформи, і я хочу їй допомогти, дякую за увагу, на все добре».
Із запізненням на кільканадцять хвилин у величезній залі нарешті залунав Державний гімн. На великому екрані в прес-центрі було добре видно вітчизняний політичний бомонд на чолі з прем’єр-міністром Миколою Азаровим. Головний дипломат ПР, народний депутат Леонід Кожара, з ентузіазмом підспівував. Головний дипломат країни, міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, суворо мовчав.
На жаль, захід обійшовся без найголовнішого в усіх відношеннях українця – принаймні, найголовнішого з точки зору тих, хто зібрався в залі. Як з’ясувалося, президент Віктор Янукович у цей час страждав від підвищеної температури, що в певному сенсі прирівнювало його до десятків тисяч простих українців, включаючи автора цих рядків. Щоправда, автор на з’їзд регіоналів таки прийшов; за президента ж виступив глава його адміністрації Сергій Льовочкін.
- Україна обрала непростий шлях глибинної і всебічної модернізації, – чомусь помітно хвилюючись, і від того іноді плутаючи слова, зачитував пан Льовочкін. – Знаю, що в цьому залі зібралися справжні фахівці та патріоти, які душею вболівають за долю держави, мають велике почуття відповідальності за її майбутнє…
В цілому привітання було коротким і беззмістовним, як йому і належало за неписаними канонами будь-яких зборів будь-якої партії влади. Цікавішим виявився спіч спікера Верховної Ради Володимира Литвина, котрий, здавалося, відвідав захід спеціально, щоб завоювати в очах ЗМІ яке-небудь звання на кшталт «Підлабузник року».
- Це – неординарна подія,– говорив пан Литвин про з’їзд. – І я назву кілька фактів, які свідчать про її непересічне значення…
Усе це до болю нагадувало промови радянських активістів у стилі «одностайною підтримкою зустрів радянський народ …надцятий пленум КПРС» – так, ніби пленум незмірно важливіший за рішення, які на ньому приймались.
Втім, Володимир Литвин не просто так нахвалював своїх політичних конкурентів.
- Ми не повинні забувати про союзників. Я кажу про Народну партію України! – нервов вигукнув голова ВР, після чого взявся наводити приклади плідної співпраці ПР та своєї партії. Видно було, що ця тема йому болить. Лише хвилин за десять спікер, виговорившись, відбув на своє робче місце – в Раді саме починалися слухання з питання приватизації землі.
Слово взяв інший «союзник» – лідер компартії Петро Симоненко. В ту ж мить делегати масово потяглись на перекур та до буфету з кавою, кока-колою, коньяком «Хенесі» та коньяком «Коктебель». Втім, ті учасники з’їзду, котрі могли б дозволити собі «Хенесі», в черзі помічені не були.
Промова формального голови партії Миколи Азарова, зачитана російською мовою, спогадів по собі не лишила взагалі. Як і слід було очікувати, зводилась вона до проклять на адресу попереднього уряду та запевнень у небаченому професіоналізмі уряду чинного. Якби Юлія Тимошенко свого часу дослухалась до порад деяких соратників і пішла у відставку, дозволивши панові Януковичу стати прем’єром у кризовий час, сьогодні точнісінько такі ж промови проголошувала б вона. Тільки по-українськи й набагато експресивніше.
Аналогічне враження створили й виступи представників регіонів (хіба що вони, на відміну від голови уряду, здебільшого розмовляли цілком пристойною українською). Уся ця нудьга набридла навіть панові Азарову, котрий раптом урвав депутатку однієї з волинських райрад уже на початку її виступу:
- Валентина Тарасова! Ви мене чуєте? Ось тут перед вами сидять усі прем’єри… Тобто, всі міністри. Скажіть: що ми робимо не так?
На жаль, героїчна спроба Микли Яновича повернути розмову в річище конструктивної самокритики так і не вдалася. По пані Тарасовій здалеку помітно було, що не для того вона ночі не спала над текстом свого виступу, а перед від’їздом до Києва повідомила всіх односельчан, в який час її покажуть на Першому національному каналі, щоб зараз її збив з пантелику якийсь там прем’єр-міністр.
- Ми в таких важких умовах добилися своєї перемоги, – не звертаючи уваги на прохання Азарова, заговорила вона. – Помаранчеві щосили тримались за владу! Але ми діяли впевнено – ми пояснювали людям правду!
Ось як непросто, виявляється, дістаються перемоги на виборах в Україні.
- Пане Володимире,– звернувся кореспондент Тижня до депутата Володимира Рибака після завершення з’їзду. – Чому, на вашу думку, ніхто так і не заговорив про недоліки в роботі вашої партії? Невже їх просто немає?
Відомий своєю відвертістю парламентар не підвів.
- Ми ж не діти з тобою,– широко посміхаючись, сказав він. – Для розбору недоліків існують зустрічі в кабінетах. А на таких заходах – сам розумієш!
Неподалік саме проходив голова Київміськдержадміністрації Олександр Попов.
- Скажіть, будь ласка, ви почули сьогодні щось нове?– поцікавився Тиждень.
- Нового – ні,– чесно відповів чиновник.
- То чи варто було витрачати на цю говорильню ваш дорогоцінний час?
- Нового я не почув,– наче не почувши другого запитання, продовжив пан Попов. – Але в черговий раз почув і побачив, що в країні є команда, налаштована на реформи. І…
Втім, решту тексту Олександра Попова ви легко можете дописати й самі. Не помилитесь.
