Багато держав можуть похизуватись або й посумувати через певний міжнародний імідж, асоціативну картинку, яка виникає в уяві іноземців. Лише коли потрапиш «на місце», стає зрозуміло, має підґрунтя певний набір кліше чи ні. Мексика виправдала в цьому плані себе на 100%. Вона така і є: яскрава й кольорова, повна танцю та перцю, з бандитськими розбірками та стріляниною, з наркотиками та картелями, з неймовірними ремеслами та «відфотошопленим» самою природою морем, з отруйними комахами та зміями, з порослими мохом та джунглями пірамідами.
Читайте також: Місто гріхів
КОЛІР
Колись бог-творець Іцамна та його дружина Іш-Чель відміряли в небі квадрат і створили там море. На тій фігурі визначили напрямки світу, присвятивши кожному з них окремий колір. А по центру заклали світ людей, для якого обрали синьо-зелену барву, як у молодих паростків маїсу – основного продукту, що підтримує життя. Для сходу обрали червоний колір, що асоціюється з народженням сонця й людини, і саме він став для майя сакральним. Сонце котилося впродовж дня по небосхилу й занурювалось у світ мертвих на заході, барва якого була чорною, мов ніч і смерть. Південь – це жовтий, колір полудневого сонця та стиглої кукурудзи, колір домашнього вогнища. Із півночі ж приходили вітри, які приносили дощі та зміни, і та сторона світу була біла, як вітер. Цю кольорову схему було покладено в безліч народних мотивів та візерунків, вона стала підґрунтям яскравого мезоамериканського світобачення. Майя несли цю палітру в свої ремесла, продукуючи яскраву кераміку, іграшки, статуї, маски й текстиль.
ТАНЕЦЬ
Теплими вечорами (а вечори в Мексиці здебільшого теплі) на головних майданах міст і містечок грає жива музика. Сюди приходять дами зі своїми кабальєро, дружини з чоловіками, молоді дівчата і хлопці. Вони танцюють. У Латинській Америці досі живе таке явище, як соціальні танці, і центральна площа та затишний вечір під музику створюють найкращі умови для здобуття позитивного досвіду. Жінки докладають багато зусиль, аби мати якнайкращий вигляд. Мексиканці кажуть, що вродливий чоловік завоює жінку; розумний і балакучий – «поб’є» вродливого; а ось чоловік, який гарно танцює, в очах жінки переможе їх обох. Латиноамериканський танець є способом комунікації, способом сказати про свої почуття, і коли спостерігаєш за двома закоханими, у яких є тільки дотик рук і рухи тіла, то стає гаряче від того, наскільки промовистий цей танок. Музика стихає на кілька хвилин, і дами турботливо обмахують кавалерів віялами. Тут немає повільних танців у нашому розумінні, тут усе швидко і пристрасно.
РУЇНИ
Руїни Мексики, які входять у список «необхідно побачити», – це Теотіуакан, Паленке, Чічен-Іца. Стомлені піраміди Теотіукана біля Мехіко зі славнозвісними пірамідами Сонця й Місяця здавалися б геть мирними, якби не розповіді екскурсоводів про криваві жертвоприношення богові Сонця. «Не люблю ацтеків, – каже Хосе. – Вони прийшли і вплинули на майя, зробили тих більш кровожерливими й жорстокими». Паленке захоплюють джунглі, вгризаючись корінням у потемніле від вологи каміння. Тут можна довго блукати в руїнах палацу індіанського володаря, гублячись у лабіринтах, уявляючи, як протікало життя в цих стінах. Чічен-Іца занадто близько до Канкуна і вже вичовгана ногами сотень тисяч туристів.
Зовсім інші враження від тих руїн, яких навіть не внесено до «Археологічного гіда Мексикою». Пробираючись крізь загублене у джунглях поселення Муїл, інколи доводиться йти дерев’яними настилами, аби не провалитись у болото. Ці місця особливо люблять тутешні краєзнавці. «Дивіться, – показує наш провідник на прозоре озерце, загублене серед тьмяних боліт, – це вхід до сеноту, підземного світу майя». Раптово з-під коріння з’являється частина давнього муру з барельєфом: нижній світ, світ людей, світ божеств. Крізь дерева можна побачити пряму дорогу давнього народу. Ці шляхи сполучали між собою червоні міста з їхніми храмами, вежами та пірамідами. Майя мостили їх у два шари, аби досягнути ідеальної поверхні, попри будь-які нерівності ґрунту. Відтесані брили скріплювали особливою речовиною, за основу якої брали сік сейби, і вкривали тим самим гумоподібним матеріалом, змішуючи його з перламутром, видобутим із раковин, – це був давній «асфальт».
Читайте також: Фієста на карантині
Ч’ЯПАСЬКИЙ ТКАНИЙ ОДЯГ
Традиційному ткацтву майя уже понад 2 тис. років. Воно якимось дивом пережило колапс класичної культури свого племені та іспанське завоювання у XVI столітті. Коли на береги Америки прийшли конкістадори, вони запровадили для місцевих індіанців примусові роботи: майя ткали, а потім обов’язково здавали одяг за цінами, нижчими, ніж собівартість. Потім ці речі колонізатори продавали тим-таки індіанцям за високою ціною. Самі ж білі гребували носити одяг червоношкірих, імпортуючи свій гардероб із Європи та Азії. І лише від 1970-х текстильні вироби майя почали виходити на неіндіанський ринок у зв’язку зі сплеском туристичного інтересу до країни.
У ч’япаського ткацтва є кілька особливостей. Насамперед жінки спеціалізувалися на певних видах одягу. Кожна з дитинства навчалася якоїсь бази, яку передавали від матері до дочки, а потім уже могла привносити щось своє у візерунки.
МОРЕ
Американці вибирають Мексику заради відпочинку не випадково: тут є те саме казкове Карибське море, що й на Антильських островах, тільки відпочинок дешевший. Тому Юкатан і морське узбережжя зациклилися на туризмі, перетворившись на філіал США із фастфудами й нетиповими для Мексики цінами. Але цю «немексиканськість» півострова компенсовано казковою природою. Бо ж раніше я була переконана, що подібної блакиті моря можна досягнути виключно фотошопом; що така легкість і білість піску не може простягатися на десятки-десятки кілометрів; що варіант заснути в гамаку поміж пальм над хвилями – це постановка для рекламних плакатів… Але все це правда. Кілометри пустельних пляжів із цим самим білим піском, куди вільно можна прийти без страху опинитися на «приватній території».
На противагу Карибському морю Тихий океан сильний, із велетенськими бурунами, навіть коли погода цілком спокійна. Він легко може кинути головою в пісок, він дихає потужно й цілодобово, зрошуючи повітря дрібними бризками, паром, вологою. На берегах живуть величезні черепахи, різноманітні птахи, море викидає на берег іншу живність.
ПРИРОДНІ БАРВНИКИ ТЕОТІТЛАН-ДЕЛЬ-ВАЛЬЄ
У дворах на довгих палях сушиться пряжа, відсортована за кольорами. Зелений найрізноманітніших відтінків, червоний, помаранчевий, ясно-синій… Якщо попроситися всередину, знайшовши когось англомовного, то можна дізнатися, що всіх цих тонів досягають у природний спосіб, відтворюючи дуже давній метод фарбування. Потім із цієї пряжі ткатимуть килими, щу прославить невеличке село на всю Мексику. У Теотітлані ткачі проходять весь цикл. Вовну беруть із місцевих овець або якихось інших, залежно від того, яка її якість потрібна. Кажуть, де холодніше, там краща й тонша шерсть. Овець стрижуть кожні п’ять-шість місяців. Отриману вовну сортують за якістю й кольором: біла, чорна, жовта.
Розговорилася із власником майстерні Арнульфо. Цікавлюся органічними й неорганічними барвниками, і ця тема так надихає мексиканця, що він виходить із-за верстата й починає підводити до ниток, розповідаючи, що й чим пофарбоване. Бере золу й показує пальцем на якийсь кущ. Каже, що, змішавши те й те, матиме коричневий колір. Відтінки зеленого та болотного беруть із горіха. Ясно-синій добувають зі спеціальної рослини, яка росте в горах: «Це магія, магія! Занурюєш пряжу в зелену воду, витягаєш, а вона синя! Не інакше як магія!» З рослин барвник видобувають тяжко, їх варять багато днів, аж доки залишається осад – твердий, мов камінь. Арнульфо показує це «каміння». Потім дає помацати пакетик із жуками, зібраними на кактусі. Це для червоного.
МІСТО
До іспанських колоніальних міст можна поїхати, щоб просто в них поблукати. Вони різні, але всі їх об’єднує строкатість і барвистість. Невисокі одноповерхові будівлі, притулені одна до одної, з цілим світом усередині внутрішніх двориків – патіо. Обабіч вулиць – вузькі бруківчані або ж бетонні тротуари, де важко розминутися двом. У Кампече вони заввишки до метра, тож тут розійтися найскладніше. Прагнення місцевих людей прикрашати своє житло дає місту неповторне обличчя. Стає цікаво, чим здивує наступний будинок, яким виявиться поєднання кольорів стін і порталів, який візерунок буде намальовано на кахлях, як переплетуться букви на вивісках.
Кампече, «піратське» місто в однойменному штаті, 1999 року стало частиною культурної спадщини ЮНЕСКО. Місцева влада оголосила трирічний «курс» із доброустрою, постановивши пофарбувати всі будинки в певний набір кольорів. Місто наче й лишилося барвистим, але ця гама настільки штучна й чужа для будинків, що виникає враження театральних декорацій. Оахака ж, навпаки, природна на всі сто. Як кажуть місцеві мешканці, сюди не треба приїжджати «спеціально» на якусь подію, бо свято й музику можна знайти щодня, просто собі гуляючи. Сан-Крістобаль мостить будинки під черепицями, розкинувшись між двома пагорбами. У такому місті, як це, зникає необхідність ходити музеями чи якось «заповнювати» свій день. Воно стає самоціллю, і ти мандруєш вуличками безкінечно, читаючи вивіски й закохуючись іще більше.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Квиток на літак від Києва до Мехіко коштує від $1300. Далі в межах Мексики можна пересуватись автобусами або внутрішніми авіарейсами
Читайте також: Мексика: халва з перцем