Поки що український сільський туризм тримається на ентузіастах. Однак неприємні ситуації з іноземними туроператорами, етнофестивалі все більше приваблюють туристів на село.
Рок та Чампало
Що таке село? Село це не просто природа і свійські тварини. Село – це інша цивілізація. Тут двояко спливає час: з одного боку, за роботою – швидко, з іншого, повільно. Мабуть повільно тому, що мешканці села нікуди не поспішають. На відміну від жителів міста. Життя у селі найповільніше. Тому сільські люди – довгожителі. Українські села – різні, але схожі традиціями, неписаними правилами і законами. У селі прийнято з усіма здороватися, навіть з незнайомцями; неділями ходити до церкви (куди ж ще піти, окрім клубу?); у «коперації» (магазині) давати здачу копійками (замість копійок), пригощати сусідів щойно спеченими пиріжками, чи ягодами і, звісно, ж пліткувати. Нерідко – про тих же сусідів. І це не є чимось поганим. Смачні плітки на селі – це не нудні плітки в офісі. У селі корови ходять вулицями так само вільно, як люди, а будиночки останніх – чепурні та з квітниками.
Сільський рай не впав з неба: щоб бути добрим господарем, треба тяжко працювати на землі, нерідко – гастарбайтером. Проте за кордоном можна багато чому навчитися, наприклад, як заробляти гроші вдома. Наприклад, на сільському туризмі. Заманити міську нервову людину в село можна смачною їжею, красивою природою, теплим прийомом і ….фестивалями. Останнім часом їх почали проводити саме в селах. Тобто попри культурну програму, організатори рекламують ще й інший продукт – сільський туризм. Саме так другий рік поспіль роблять організатори закарпатського регіонального фестивалю «Яроцькі Ярилки», який пройшов в середині липня у селі Ярок поблизу Ужгорода.
За два дні фест відвідали півтори тисячі людей. Для них виступали майже сорок колективів народної самодіяльності, рок-гурти «Текіла бенд», «Doping», «Papi блюз бенд», «SOULREST», а вночі «крутили» дискотеку. Окрім музик, – ярмарок, ігри, забави різні дегустації й просто відпочинок на природі. Свято мало свого талісмана – 5-ти метрове Чампало, яке створили художники та ковалі. Цей талісман нагадував Ярила з «Країни Мрій».
За офіційними даними, етнічних фестивалів на Закарпатті цього року пройде чимало – понад дві сотні. Втім організатори «Яроцьких Ярилок» пишаються гостями фесту, які приїхали з Польщі, Чехії, Словаччини, Білорусі, Швейцарії, Німеччини, Росії. «До нас приїхали майстри з Івано-Франківщини, Тернопільщини. Привезли багато чого, не тільки сувеніри. Хоча іноземний турист не купує здоровенного ліжника, а маленький сувенірник», – розповідає Сергій Степчук, один з організаторів фестивалю «Яроцькі Ярилки». Оскільки він професійний турист та жителем Ярка, саме йому прийшла ідея створити етнофестиваль, аби принадити в село туристів. Ярку є що показати.
Як говорить Степчук, у радянські часи чиновники планували створити 15-кілометрову відпочинкову зони навколо Ужгорода, до якої входили села Ярок та Стрипа. Ці села знаходяться біля підніжжя Вулканічних Карпат. Неподалік – Невицький та Середнянський замки. Тут багато геологічних пам’ятників, архітектором яких виступила природа: кратер вулкану Анталовецька Поляна, вулканічна пробка на вершині цієї гори, печера Дірявий камінь, скелі Соколиць, Сині озера, джерело Чаша Масарика. А сам фестиваль проводився в урочищі Граджи, на галявині, з якої відкривається краєвид на територію від Мукачева й Берегова, Чопа, Ужгорода, Велких Капушан (Словаччина), аж до вершин гір Перечинщини.
Щоб не бачити людей
До розвитку сільського туризму в Ярку підійшли цивілізовано. Окрім «Ярилок», Степчук, як голова районної спілки сприяння сільському туризму, разом із студентами Ужгородського Національного та Закарпатського державного університетів розробили мережу туристичних маршрутів й промаркували майже 25 км туристичного шляху, частину з якого випробували на фесті. Власники чотирьох садиб пройшли тренінг та отримали сертифікати базового рівня Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Деякі з цих садиб цього року приймали перших туристів із Швейцарії, Білорусії, Чехії, Росії. «У нас відпочивали майже 40 людей. Це – перспективні цифри для Ярка, бо раніше тут люди не зупинялися», – пояснює Степчук. Він сподівається на притік туристів і взимку, якщо на заваді не стане чергова грипозна істерія.
Приватний підприємець, житель Ярка Ярослав Харченко лише цього року вперше приймав туристів. Його сертифікована двоповерхова садиба для туристів знаходиться поруч з домівкою господарів. «Сільський туризм – справа не ризикована, бо там, де живемо, там і приймаємо туристів. Після будівництва не треба робити великих капіталовкладень», – каже він.
Після нещодавніх подій, пов’язаних з грецькими та турецькими туроператорами, споживач почав обирати безпечний відпочинок з індивідуальним підходом: відсутність мовного бар’єру, урбанізованих зон, екологічність. Як зазначає Федір Шандор, завідувач кафедри туризму Ужгородського національного університету, все це може запропонувати сільський туризм. «Міській людині потрібні не тільки море, але тиша і спокій. Можливість не бачити інших людей». Тому перспектива у цій галузі є, що підтверджується появою нових об’єктів сіл тура. Офіційно на Закарпатті є близько двохсот сільських садиб, реально – понад 1,5 тисячі. На думку Шандора, сілтур – гнучка економічна діяльність, бо у разі економічного дискомфорту, вона переорієнтовується в інший напрям. Приміром, власник може здати садибу в оренду. Або ж зайнятися виноробством чи збиранням ягід та грибів.
Дикий туризм
Сільський туризм на Закарпатті розвивається завдяки ентузіастам. Люди на власні кошти будують садиби, «начинять» їх, розробляють інтернет-сторінки. Отримати кредит на будівництво чи устаткування сільських садиб по програмі мікрокредитування Мінагрополітики – не реально. «Законодавство не прописано, грошей не буває», – каже начальник управління з питань євроінтеграції, туризму і рекреації Закарпатської облдержадміністрації Олександр Марченко.
За його словами, на туристичну галузь місцевий бюджет виділив 60 тис. грн. пр. потребі у 2 млн. грн. щороку. Кошти пішли на навчання господарів, які займаються сільським туризмом (один семінар коштує 2 тис грн.), сертифікацію садиб, участь у виставках. Це все добре, однак те, від чого залежить приїзд туристів: погані дороги, виключення електрики, води, газу, неналежна робота міліції, медичної та пожежної служб, ці проблеми залишаються невирішеними. У Держкомтуризмі зауважують, що цим повинні займатися самі представники туристичної галузи. Марченко вважає, що інвестора мажуть привабити певні напрацювання у цій сфері. Наприклад, держава повинна профінансувати проект розвитку рекреаційної та туристичної галузі, а вже згодом запрошувати інвесторів. І область, яка має найвищий рівень безробіття по країні, поступово розвиватиметься. Поки що близько 75% об’єктів сільського туризму працюють в тіні.
Туристи, які гостювали у Ярку, отримали приємні враженнями. «Село та околиці красиві. Найбільше сподобався вечірній рок-концерт. І Чапало. І ковалі. Окрім спеки я не помітив недоліків. От квасу ми там не знайшли, було лише пиво», – розповідає Олександр Студеняк, який приїхав зі Львова. На його думку, попри те, що вітчизняний туризм не дотягує до європейського, помітний прогрес. «У тому ж Ярку ще рік тому ніхто сільським туризмом не займався. І природа у нас більш дика. Сільський туризм ближчий до натурального життя, не пригладжений і вилизаний, як за кордоном. Можна свіжого молока з-під корови попити».
Шандор вважає, що український сільський туризм може цілком конкурувати з іноземним. Для цього сільським підприємцям необхідно підвищити освітній рівень у цій галузі. Йдеться не лише про наявність комфортних умов проживання, а й створення туристичної анімації, використання історичних, культурних, природних ресурсів місцевості. «Якщо власник садиби запропонував туристу полізти в якусь печеру, він повинен щось знати про неї, історію свого краю». Закон про сільський туризм міг би змінити ситуацію в кращий бік, однак поки це лише проект.