Сіль землі

За останнє десятиліття одна з найобговорюваніших тем у Східній Україні – подальша доля шахт, що закриваються. Поміж усіх ідей є й туристична. Оскільки Донецький край – шахтарська земля, то чому б приїжджим не показати все те, з чим асоціюється Донбас? Якщо вони не проти спуститися в його надра.

Найвдалішим таким бізнес-проектом уже можна назвати спелеосанаторій у Соледарі – у минулому шахтна соляна виробка підприємства «Артемсіль», зараз він приваблює тисячі приїжджих з усього світу.

Повітря білих печер

Подібні шахти є під Краковом у Величці, в румунській Соваті й у нас на Закарпатті, в Солотвині. На Донбасі перша соляна шахта була заснована 1881 року й належала приватній промисловій компанії генерала Миколи Летуновського. В результаті за понад 100 років підземних робіт у товщі Підбрянцівського соляного пласту Артемівського родовища виникла система виробок протяжністю понад 200 км. Не тільки довжина, а й висота печер вражають, адже їхнє склепіння часом сягає 30 м. У середині ХХ століття тут було засновано соляний санаторій «Донбас». Після розпаду СРСР він проіснував до 1996 року і закрився через збитковість. Саме на його базі й з’явився спелеосанаторій «Соляна симфонія», що складається з двох комплексів: підземного і надземного. Такий самий, але державний санаторій є в Солотвині на Закарпатті, однак там лишилася тільки надземна частина – алергологічна клініка, шахта – у стадії затоплення.

Надземна частина спелеосанаторію в Соледарі – це триповерховий корпус. Підземне ж відділення площею приблизно 5 га розташоване в шахті на глибині 288 м. Геологічний вік Соледарського соляного родовища – 230 млн років. За хімічним складом добута тут сіль не має рівних у світі, оскільки на 98,5% складається з чистого хлориду натрію і лише 1,5% – з домішок. Повітря в соляних виробках насичене часточками солі, розмір яких – від одного до п’яти мікронів. Атмосферний тиск у соляних виробках завжди однаковий – 772 мм рт. ст., як і вологість повітря – 60%, і температура +14… +16 °С. Сіль розріджує мокротиння у бронхах і легенях, яке заважає надходити кисню. За допомогою соляних шахт також лікують неврози. Тут немає алергенів і шкідливих бактерій, тому організм відпочиває – йому не потрібно ні з чим боротися. Денне перебування в соляній шахті зазвичай не перевищує чотирьох годин, а вночі людей залишають до самого ранку.

Музика й аеронавтика

Перед спуском обов’язковий інструктаж: читають лекцію про техніку безпеки і правильну поведінку під землею. «Стаємо в три ряди, тримаємося за поручні, середина – за тих, хто тримається за поручні. Виходимо з клітки – взуваємо бахили», – інструктує підземних туристів-новачків гірничий майстер Сергій Зелений. Екскурсоводами працюють колишні соляні шахтарі. Занурення під землю відбувається у справжній шахтній клітці, яка за 1 хв 40 с спускається на глибину 300 м. Тому в туристів іноді від такого стрімкого спуску закладає вуха.

Під невтомну розповідь гірничого майстра екскурсія триває близько двох годин. «Жоден із шахтарів, які тут працювали, не захворів на бронхіальну астму. Вони мають стійкішу імунну систему і не схильні до захворювань щитоподібної залози. До речі, тут зовсім немає радіоактивного фону», – зазначає екскурсовод.

Якось у величезній підземній залі, так званій камері 41-біс, найвищій з усіх соляних галерей, на висоту 9-етажного будинку піднялася повітряна куля. Цей випадок підземної аеронавтики занесено до Книги рекордів Гіннесса. Тут же, в шахті, відбувся концерт Донбаського симфонічного оркестру під керівництвом австрійського диригента Курта Шміда, який про звучання оркестру в соляній шахті висловився так: «Я просто вражений! Ноти злітали до склепінь печери, а потім повільно, як хмаринки, опускалися».

Найважче після відвідання соляних шахт – підніматися на поверхню. І не так тому, що відчуваєш перепад тиску, а тому, що там на тебе чекають невлаштованість і проблеми, шум і суєта.